Рік казок і боротьби з драконами. Колонка редакторки «Куфера»

Різдво, незалежно від календаря, у який ми віримо, і традицій, яким ми слідуємо, це час ритуалів, які повторюються з року в рік. Тому я пишу цю колонку редакторки. Адже з саме такої колонки рік тому почалась робота «Куфера».

Рік тому ми були запальні, амбітні та трошки наївні. Я порівнювала наш медіастрибок у Франківськ з історіями давніх казок, де герої вирушають у довгу подорож, яка докорінно їх змінює. Що ж, озираючись на цей шлях, варто визнати:

у довгих казкових подорожах є не лише відважні лицарі, могутні воїтельки та мудрі чарівники, але й погані дороги, брак їжі, тісні кольчуги, які муляють, поганий сон, сльози, піт та дракони. Та це не привід у цю подорож не вирушати.

Це був довгий і — не буду брехати — складний рік. Нам дуже пощастило, що він з нами стався.

Ми підкорили простір і час. Якщо ви не знали, наша редакція багато працює дистанційно: у більшості з нас є інші роботи чи проєкти; хтось любить працювати вдома, а хтось у кав’ярні; комусь легше пишеться вранці, а комусь вночі. Ми навчились давати цьому раду: планували наперед, регулярно зідзвонювались (у вівторок, четвер та суботу), зустрічались і говорили про плани й стратегію. Завели ДУЖЕ БАГАТО ЧАТИКІВ.

Ми почали досліджувати місто. «Куфер» — це перш за все Франківськ, тож саме історії Франківська та з Франківська стали нашими історіями. Ми блукали спальними районами, слухали історії з тролейбусів та заводів, знайомились з барменами та баристами. У цих пошуках вчились бути трохи кращими містянами: готували їжу з локальних продуктів, сортували відходи, віддавали речі на благодійність, слідкували за своїм здоров’ям та їздили на велосипедах (іронічно: особисто я на велосипеді поки що їздити не вмію, але це — непоганий план на 2020-й).

Та найголовніше — ми ніколи не були самі. З нами весь цей час були люди, які нас читали й підтримували; люди, які допомагали ідеями чи руками; люди, які підтримували проєкт грошима (до речі, це можна зробити тут), люди, яких ми зустрічали в кав’ярнях чи на вулицях і які казали: «Ми читаємо “Куфер”».

Та особливо подякувати треба нашим близьким, які були поруч: годували нас і заварювали чай, підтримували, коли було складно і раділи з нами, коли було весело. Які не дали нам втратити віру у те, що ми робимо і здатись на пів шляху.

І ми дякуємо всім вам за це.

Якщо ви не знали, як виглядає редакція «Куфера», то це ми

Що далі? Звісно, як всі чемні (й не дуже) дорослі, на Різдво ми обіцяємо стати кращими, ніж були: писати більше, знімати яскравіше, знаходити нових героїв, та водночас не забувати піклуватись про себе і того, хто поруч. Наші плани на 2020 рік амбітні й зухвалі, вони вимагатимуть ще більше сил і відваги.

Утім, ще не було жодного дракона, якого б не вдалось побороти. Особливо, якщо не припиняти вірити у перемогу.

Перефразовуючи британського письменника сера Террі Пратчетта, якщо на Різдво зникне віра в дива (та в Батька Вепра), наступного ранку сонце не зійде над світом. Тобто, звісно, звичайна куля палаючого газу продовжить гріти землю. Але сонце не зійде. 

Люди є тими, ким вони є, завдяки фантазіям та мріям. Рік тому ми намріяли «Куфер», який за 365 днів зробив нас мудрішими, сильнішими і витривалішими. Сподіваюсь, ви були чемними цього року і попросили Святого Миколая про щось особливе. І сонце над вами зійде.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору