Партнер:
Кінець року — гарний час, щоб не тільки підбивати підсумки, але й ділитись досвідом і будувати плани на майбутнє. Зокрема, якщо ви працюєте у громадському секторі і хочете, щоб ваше місто розвивалось.
Про це говорили на IX Форумі розвитку громадянського суспільства, одним з майданчиків якого став Івано-Франківськ. «Куфер» разом з платформою «Тепле Місто» занотували найцікавіші тези про те, як громадянські ініціативи впливають на місто та його мешканців.
Марія Козакевич
Засновниця ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти»
Раніше я сама зверталась до мешканців з проханням, чи можемо ми взяти двері на реставрацію (бо двері були в такому стані, що дуже спокушали поміняти їх на пластикові чи броньовані). То зараз мешканці самі звертаються до нашої ініціативи, або пишуть мені чи скидають фотографії у групі. Або навіть реставрують їх самостійно.
Ми не просто відновлюємо двері. Ми реставруємо історичну пам’ять містян і відновлюємо їхню відповідальність за місто.
Якщо нашу ініціативу будуть копіювати в інших містах України, це вже буде супер. Бо ця проблема актуальна для всіх міст. Нездорова варварська тенденція викидати шедеври столярного чи ковальського мистецтва характерна всюди.
Мирослав Федорків
Начальник управління комунальної політики
Ми працюємо з підприємцями, і наше головне переконання: підприємці — це головні люди в місті, бо вони створюють робочі місця, сплачують податки і розвивають місто.
Негатив — це нормально. Наші колеги з департаментів комунального господарства в Мальме чи Ґронінґені казали, що в них люди теж незадоволені — бо нічого добре не робиться, все довго й пізно. Воно є, з цим треба просто працювати.
Останнім часом у мене виробилось життєве кредо: роби усе, що можеш, в ситуації, яка склалась, з людьми, які тебе оточують. Ми живемо в неідеальному світі, ми робимо неідеальні проєкти, нас оточують неідеальні люди, які приймають неідеальні рішення. Але якщо ми хочемо зробити щось для міста і докласти до його розвитку свої вміння, треба просто концентруватись на своїй роботі і робити її найкраще.
Наталія Вишневецька
Співзасновниця простору «Вдома», голова правління ГО «Д.О.М.48.24»
Хтось вважав, що переселенці — це баласт для громади, а ми хотіли показати, що ми — ресурс для громади.
Цього року ми відкрили кризову кімнату для постраждалих від насильства. Ми кілька років піднімали цю тему: нам казали, що є кризовий центр у Верховині і туди не дуже люди хочуть їхати. Ми співпрацюємо з поліцією, і вони нам казали, що така кімната потрібна. Ми їм повірили. І туди, на жаль, приходять люди.
Коли ми почали працювати з протидією насильства, почали підніматись й інші питання. Чому жінки частіше стають жертвами насильства? Бо вони менш економічно захищені. Чому вони менше економічно захищені? Бо вони народжують дітей і сидять вдома. Чому жінки не цікавляться політикою? Бо жінці нема коли, бо для неї це неперспективна діяльність.
Ярослав Вакалюк
Співзасновник Veterano Pizza
Зараз у Veterano Pizza працює четверо ветеранів: два співзасновники, піцайоло і кур’єр.
У нас немає мети працевлаштувати тільки ветеранів. Звісно, ми надаємо їм перевагу. Але ветеран, який працює, це його адаптація у цивільному житті. Якщо ж колектив буде складатись тільки з ветеранів, про жодну адаптацію не може йти мова.
Євген Єфіменко
Артдиректор студії Brendari
[Коли почалась робота над новим логотипом для міста] Ми не були проти «хрестика», він класний. Проблема була в тому, що місто не мало візії, для нього не запропонували слогану.
Ми помітили закономірність, що багато проєктів, які народжуються у Франківську, отримують взаємність від мешканців. Людей, які хочуть щось робити, тут зазвичай вітають, і проєкти живуть.
Ідея полягала в тому, що Франківськ — це взаємно. Ти любиш місто, і місто любить тебе.
Проєкти для бізнесу і соціальні проєкти для міста практично нічим не відрізняються. Ми постійно працюємо з соціальними проєктами, які якось пов’язані з муніципалітетом. Ми любимо Франківськ, і хочемо, щоб він був класним і гарно виглядав.
Юрій Филюк
Виконавчий директор Promprylad. Renovation
Вкладників Urban Space 100 можна вважати соціальними інвесторами. Але це люди, які безповоротно вклали по 1000 доларів в цей проєкт, а на ці гроші ми відкрили заклад. 20% прибутку йде на оплату компанії, яка управляє рестораном, а 80% — на різні громадські проєкти. Наші соціальні інвестори не отримують дивідендів, але отримують різні можливість реалізовувати свою соціальну відповідальність.
Другий проєкт — це Промприлад. Реновація, де ми на базі старого заводу будуємо інноваційний центр. На 70% проєкт належить інвесторам, і частина прибутку повертається інвесторам у вигляді дивідендів. А 30% належать внутрішньому благодійному фонду, який частину свого прибутку буде направляти на підтримку всередині і в місті та регіоні різних соціальних програм. Тут поєднуються комерційні інтереси вкладників і велика соціальна складова. Такі проєкти прийнято відносити до імпакт-інвестиційних.
Спільний виклик для цих проєктів — це базова недовіра в суспільстві у пострадянський період. У нас довіра, персональна та до інституцій, була зруйнована. Тому ми рухались від менших проєктів до більших. Якщо Urban Space 100 — це проєкт з бюджетом 100 тисяч доларів, то загальний бюджет Промприладу — 30 мільйонів. Якби ми почали з Промприладу, шансів би не було.
Все нове завжди викликає сумніви. Наше суспільство не дуже відкрите до помилок. А без помилок, на жаль, не виходить створювати нові проєкти.
Даша Непочатова
співзасновниця першого в Україні жіночого простору Creative Women Space
Ми робимо цей проєкт [видавництво Creative Women Publishing] всімох — нас семеро жінок. Ми хочемо показувати власним прикладом про те, що жінки можуть співпрацювати, домовлятися, підтримувати одна одну.
Мені здається, що це дуже серйозний виклик, але він є нашою перевагою. Гадаю, це також зіграло на те, чому ми так швидко зібрали ці кошти [через краудфандинг]. Бо кожна вважає, що це її проєкт і долучається до нього.
Ми стикаємось з цим почуттям, що потрібно пересилювати себе. Розуміти, що це страшно — виходити на краудфандинг зі своєю ідеєю, бо тебе можуть не підтримати. Або підтримають, але ти не збереш всю суму. І це страшно. Це почуття сорому: якщо я не зберу, значить мій проєкт поганий.
Ми дуже несміливо робили ці кроки. Багато обговорювали, чи готові ми до поразки. Адже у нас і так багато втрат у цьому році. Нас підтримала команда Big Idea. І, звичайно, ми комунікували про це з нашою аудиторією. Казали: «Нам страшно, але підтримайте нас». І це також працює на залучення спільноти.
Ірина Аветісян
інвесторка Urban Space 500
Від Urban Space 500 немає жодного прибутку для інвесторів. Але для мене цінно, що інвестувавши один раз, ти робиш внесок для того, щоб ця організація могла інвестувати в безліч інших нових проєктів.
Якщо говорити про імпакт-інвестування, дуже важливо, щоб проєкт не вирішував точково якесь питання, а міг більш комплексно до цього підходити, створювати простір, платформу, яка може в перспективі допомагати розвиватись іншим і сама динамічно зростати завдяки цьому.
