Іноді ми точно знаємо, що щось у вулиці/площі/місті не так. Бо нам незручно. Але не завжди можемо зрозуміти, в чому причина.
Франківський архітектор Андрій Назаренко спеціально для «Куфера» пояснює, як навчитись розбиратись у міському комфорті і що робить місто безпечним. А також відповідає на питання, чого ж у нас це не завжди виходить.
Згідно з прогнозами ООН, до 2030-го року біля 60% людей на планеті житиме у містах, а кожен третій — у місті з населенням понад мільйон мешканців. Це створює перед нами нові виклики: більша частина людства проводитиме своє життя у місті, отже, міста мають бути готовими до цього. Тобто, враховувати не лише кількісний попит, але й якісний.
Для цього міста майбутнього повинні бути екологічними, а міський простір — безпечним та комфортним. Щоб розібратися, як створити такий міський простір, слід спершу розібратись у визначеннях: що таке міський простір, хто його користувачі і що таке комфорт.
Що таке міський простір
Міський простір — це порожнеча, обмежена фасадами будівель, огорожами, річками чи навіть морями.
Міські простори бувають:
- громадськими — доступними для всіх;
- напів громадськими — з обмеженим колом користувачів;
- приватними — тобто, закритими.
Крім того, міський простір можна умовно поділити на транзитний і простір тривалого перебування. Іншими словами, все, що є за межами міських будівель — це міський простір. І незалежно від того, громадський він чи приватний, його можна зробити комфортним.
Що ж таке комфорт?
Можна пожартувати, що комфорт — це відсутність дискомфорту. Так, смішно, але в такому наївному визначенні і ховається вся суть. Комфорт абстрактний і непомітний, тоді як дискомфорт цілком реальний і відчутний.
Тиснява на дорозі, калабаня під ногами, палюче сонце, криво покладена бруківка — приберімо це все і отримаємо комфорт.
Хто є користувачем міського простору?
Користувачами міського простору є всі, хто в ньому перебувають. Навіть домашні чи дикі тварини. У світі набирають активних обертів нові міждисциплінарні ініціативи, які досліджують та реалізують ідеї інклюзивності та дружності міст до дикої природи.
І це впливає не лише на популяцію голубів на міських площах чи лисиць, що порпаються у міських смітниках, але й на вигляд сучасних міських парків, де все рідше зустрічаються газони і все частіше — різноманітні польові трави, які сприяють біологічному різноманіттю та не потребують постійного догляду. Та й ми — люди — також почуваємося в таких парках ближчими до природи.
Потреби користувачів міського простору
Кожен окремо взятий простір має унікальний набір користувачів зі своїми унікальними потребами. Дитина потребує ігрового простору, людина з інвалідністю — зручного пандуса, студент — місця для навчання, сусідський гаскі — великої ділянки, щоб як слід набігатись. Умовний ресторан з весільним залом може мати у власності вуличний майданчик зі сценою — це гарний приклад напів громадського простору. Але це не означає, що кожен міський простір повинен бути обладнаний сценою.
Водночас, користувачі будь-якого міського простору мають спільні потреби. І базова — це безпека.
Безпека
Безпека транзитних міських просторів — це насамперед безпека дорожньої інфраструктури. І мова не лише про дотримання ПДР водіями та пішоходами, але й про саму інфраструктуру: як вона спроєктована і споруджена. Основна ціль проєктування доріг в XXI сторіччі — забезпечити міську мобільність і при цьому запобігти смертності та травматизму.
Тобто, успішними сьогодні є не ті міста, які мають багато магістралей на чотири смуги, а ті, де під колесами не помирають та не калічаться люди.
Шведська програма нульової смертності Vision Zero ґрунтується на тому, що люди завжди роблять помилки, тому аварій слід уникати превентивно: обмежувати швидкість руху фізичними засобами, а не тільки правилами, та проєктувати безбар’єрний та логічний простір для пішоходів у місцях перетину з автомобільними дорогами.
Міські простори постійного перебування — це, в першу чергу, громадські простори. Тобто, місця з безкоштовним, загальнодоступним та цілодобовим доступом, як парки, сквери, майдани. Обов’язкова умова їхнього існування — безпека.
Нічне освітлення та відсутність місць продажу дешевого алкоголю роблять парки безпечнішими та менш пристосованими до асоціального проведення часу.
Взагалі, чим довше протягом доби можна використовувати міський простір, тим безпечнішим він буде. Відсутність людей у місті — завжди потенційна небезпека.
Тому, наприклад, кав’ярні з вуличними столиками — це добре: вони створюють додаткову безпеку, затримуючи людей на вулиці.
Найкращий приклад правильно зробленого громадського простору в Івано-Франківську — площа Міцкевича.
Доступність та універсальний дизайн
Навряд міський простір можна назвати комфортним, якщо туди банально неможливо потрапити. Коли мова заходить про доступність, ми в першу чергу згадуємо, як виглядають пандуси в наших містах. Переважно, якщо вони є, це дуже стрімкі похилі ділянки поряд зі сходами. Насправді ж, ухил пандуса, згідно чинних норм, складає 8 %. Це означає, що всього-навсього чотири сходинки магазину мають дублюватися пандусом довжиною сім з половиною метрів. Чи багато ви бачили подібних пандусів? Скоріш за все — ні. А вони мали б бути абсолютно скрізь, адже люди з інвалідністю хочуть відвідувати не лише якісь спеціальні заклади, а будь-які місця, доступні для здорової молодої людини.
І мова не лише про людей з інвалідністю, літніх людей чи батьків в декреті. Для тимчасової втрати мобільності, людині достатньо отримати травму, захворіти чи, навіть, котити валізу.
Тут на допомогу приходять принципи універсального дизайну — якщо середовище спроєктовано, щоб задовольнити потреби всіх, — не треба створювати спеціальні можливості. Іншими словами, якщо немає сходів — немає потреби і в пандусах. На жаль, ці принципи часто неможливо застосувати при благоустрої вже існуючого середовища.
Та навіть ідеально спланований міський простір може періодично ставати недоступним через атмосферні явища. Сучасні міста все частіше потерпають від паводків, тому популярності набуває принцип міста-губки. Це такий підхід до планування міського простору, в якому дощова вода не відводиться до дощової каналізації (разом з усіма шкідливими речовинами з асфальту), а акумулюється на спеціальних зелених ділянках, які після сильних дощів перетворюються на тимчасові струмки та стави. Вода з таких водойм вбирається землею та рослинами або просто випаровується.
Найпростішим прикладом такого підходу можуть бути правильні лунки дерев. Якщо земля розташована нижче рівня хідника — дощова вода потрапить до дерева. Якщо ж лунка буде вище, всю воду забере дощова каналізація, а дерево залишиться спраглим. Між іншим, на полив такого міського озеленення доведеться виділити додаткові кошти з міського бюджету.
До речі, про дерева. Крім свіжого повітря, вони дають дуже важливу тінь, яка не лише критично важлива для нас влітку, але й зменшує температуру міських хідників, які переважно забруковують бруківкою. Міста з нестачею тіні влітку перетворюються на розпечені камені, що впливає і на температуру всередині будівель, через що ми витрачаємо більше коштів на кондиціонування приміщень.
Реалізація вільного часу
Громадські простори задумані як місця проведення дозвілля, яке може бути найрізноманітнішим. Люди приходять сюди, щоб відпочити, насолодитись погодою, містом, природою, почитати книжку, попити кави, поспілкуватись. Традиція створення міських майданів для зібрань містян, відома чи не у всіх цивілізацій, живе сьогодні, попри розповсюдження сучасних методів зв’язку. Для мінімального забезпечення таких потреб, загалом, потрібно не так багато інфраструктури: лавиці та вуличне освітлення, про яке ми вже згадували раніше.
Трішки інша ситуація з дітьми. Раніше вважалося, що спеціально обладнані для дітей міські простори мають обмежуватися дитячими майданчиками у дворах житлових будинків. Але діти — це така сама частина громади, як і дорослі. Просто вони ще надто малі, щоб реалізовувати потребу в спілкуванні через каву на лавці у сквері. Діти спілкуються через гру, тому включення ігрових елементів у громадські простори «для дорослих» — практика, яка набуває все більшої популярності.
Лінійний міський простір
Та міський простір не обмежується майданами та скверами. Протяжні міські вулиці та навіть магістральні транспортні артерії — це також міський простір. Вимоги до грамотно спроєктованої вулиці, загалом, мало відрізняються від вимог до скверу. Навіть на найактивніших міських вулицях незайвими будуть лавиці. Встановлені вздовж транзитних шляхів, вони дають можливість перепочити і, знову ж, підвищують безпеку перебування на вулиці.
Та основний ворог користувачів міських вулиць — зовнішня реклама.
Загалом реклама торкається трьох груп людей: замовників, цільової аудиторії та величезної кількості незадіяних в процес пішоходів, які просто проходять повз та є пасивними споживачами реклами.
Найкрасномовніший рекламний елемент — спотикач — буквально є фізичним бар’єром на шляху пішохода. Білборди, загалом, монтуються значно вище пішохідної досяжності, але фундамент білборду — це цілком відчутна перешкода. Різноманітні сітілайти, піраміди, пілони та інші рекламні конструкції негативно впливають на значно ширше коло користувачів, ніж цільова аудиторія цієї реклами, слугуючи фізичними та візуальними перешкодами. Тому, міста все частіше або відмовляються від зовнішньої реклами принаймні в центральній частині міста, або запроваджують суворі обмеження на її використання. У Франківську правила розміщення зовнішньої реклами прийняли як раз рік тому, у жовтні 2019 року.
Подібна ситуація з вивісками, які, зазвичай, помилково зараховують до зовнішньої реклами. Відповідно, досі користуються суто рекламною логікою: чим більша і чим яскравіша вивіска — тим вона помітніша. Насправді ж, вивіски логічніше зарахувати до міської навігації, а не реклами і користуватися єдиними правилами для всіх. Якщо бізнеси не конкуруватимуть одне з одним у візуальній помітності, потенційним клієнтам простіше буде знайти потрібний. Ситуація стає очевидною, якщо порівняти вивіски з дорожніми знаками. Уявіть, якби вони всі були різного розміру.
Економіка
Може здатися, що комфортне місто — певною мірою предмет розкоші, а витрачені на комфортне місто кошти не дають економічної вигоди. Але насправді комфортні міста мають суттєвий економічний ефект. По-перше, дискомфортне місто — це перманентний стрес, який погіршує здоров’я містян та прямо впливає на працездатність. Якщо на дорогах тиснява — запізнюються всі.
По-друге, дискомфортне місто — це постійний ризик травматизму та смертності. Турбота про живих і здорових громадян — це не лише гуманно, але і економічно виправдано.
Людина, як найпростіша економічна одиниця, протягом життя створює чималий валовий продукт, який можна втратити через відсутній світлофор чи неправильно встановлений бордюр на шляху.
З цієї точки зору, видатки на благоустрій міського простору — це інвестиції. Міста з комфортним міським простором знижують навантаження на соціальні видатки бюджету. Якщо людина з інвалідністю може самостійно обслуговувати себе, бо на шляху з дому до крамниці чи скверу немає фізичних перешкод, які неможливо подолати, — їй може бути не потрібен доглядач.
Чому ж у нас не виходить?
На жаль, ми не завжди отримуємо комфортний міський простір. Спільна проблема в усіх містах України — радянський спадок. В умовах відсутності бізнесу та приватної власності, будинки проєктувалися, виходячи з інших потреб. Радянські житлові будинки не завжди мали громадські приміщення на першому поверсі. Відповідно, адаптуючи перші поверхи під нові умови і перетворюючи квартири на магазини чи кав’ярні, потрібно добряче пововтузитися з влаштуванням входів, сходів та пандусів.
Типових рішень не існує і не може існувати, тому наші хідники обростають конструкціями-бар’єрами, ніби дерево, вкрите лишайником.
Інша проблема — правила не існують, або їх не дотримуються. Наприклад, в нас є будівельні норми, які регламентують доступність для маломобільних груп населення. Але, при проєктуванні та будівництві міського благоустрою, ці правила виконуються доволі рідко. Міський простір — це дуже обмежений ресурс з великою кількістю стейкхолдерів. Якщо з кожного квадратного метра хочуть зробити водночас паркомісце, велодоріжку, вуличний майданчик кафе, встановити рекламну конструкцію — потрібні правила. Немає — отримаємо хаос.
Міським простором важко керувати, коли він не має форми і поділений між безліччю власників. Двори житлових будинків не мають чітко окреслених меж, а мешканці не створюють ОСББ. Через це величезні частини міста простоюють і не приносять ніякої користі. Зелені зони можуть бути зеленими на папері, але фактично це небезпечні і непотрібні пустирі.
Українські міста все ще відчувають дефіцит фахових архітекторів, виконавців та дослідників міського простору. Місто дуже важко покращити точковими ініціативами громадських діячів — потрібен комплексний підхід, тривалий у часі, з залученням спеціалістів різних галузей, містян. Це довго і дорого, але в перспективі, коли місто почне перемагати в конкурентній боротьбі за потенційного нового мешканця, а якість життя у місті підвищиться, ці кошти і час повернуться.
Читайте також:
- Кольорові фасади: за і проти. Що принесе більше користі для дітей?
- Порт під водою. Чому Франківськ затоплює та як цього уникнути
- Збудуй, живи, продай. Як працює франківський ринок новобудов
- Менеджмент для мера. Як зібрати команду для управління містом?
Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.
