Кольорові фасади: за і проти. Що принесе більше користі для дітей?

Поки частина мешканців Івано-Франківська (включно з міським головою) тішаться результатам ремонту дитячого садочка «Кобзарик», архітектори хапаються за голови. 

У своїй колонці для «Куфера» франківський архітектор Андрій Назаренко (за підтримки колег з інших міст) пояснює, що не так з фасадом садочка і чому треба бути більш вдумливими, додаючи яскравих фарб до дитячих просторів. 

Днями на сторінці міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа з’явився допис про перебіг ремонтних робіт у садочку №29 «Кобзарик» на вулиці Гвардійській: «Навчальний заклад змінюється просто на очах! Пофарбований фасад виглядає справді позитивно та яскраво. Вже зовсім скоро він відкриється для маленьких відвідувачів!» Під ним — тисячі лайків та переважно схвальні коментарі, які можна звести до основного лейтмотиву:

дітей повинні оточувати яскраві кольори, бо вони сприяють позитивним емоціям, а життя і без того сіре. Словом, настраждатися ще встигнуть. А поки що триває весела пора дитинства, яку уособлює такий барвистий фасад.

Архітектори, навпаки, відреагували на таке різнобарв’я саркастично та зі скепсисом. Досвід навчив нас з острахом ставитись до кольорових фасадів, адже в Україні це, зазвичай, означає, що грошей на якісні або просто нетипові матеріали немає і єдиний доступний засіб вираження думки — це колір. Яскраві фарби привертають увагу, тож люди обговорюють насамперед їх, не звертаючи уваги на все інше. Особливо якщо порівнювати «нове й кольорове» зі «старим і сірим».

Слід наперед обмовитись про суть ремонту садочка: це термомодернізація, тобто, метою ремонту є підвищення енергоефективності і зниження енергоспоживання, яка є важливою і потрібною. Тому мова зараз не про сам ремонт, а про зовнішній вигляд дитячих садків та кольори взагалі.

Міський голова повідомив: за вибір кольорів відповідали завідуюча садочка та батьки, що, звісно, свідчить про певний рівень демократії, хоча б в межах таких недоленосних рішень. Але, за нормального перебігу подій, батьківський комітет разом з завідуючою, а також самими дітьми мали би вибирати не кольори фасаду, а один з кількох варіантів кольорового вирішення фасаду, які має пропонувати архітектор (чи архітектори) проєкту. Адже колір — це один з інструментів в руках архітектора, за допомогою якого він досягає задуманого впливу.

Досить складно дискутувати про речі, які давно мали б бути аксіомою, але за будь-яку роботу має відповідати фахівець у цій сфері.

Якщо ми виходимо з того, що вибір кольору — проста задача, то курси кольорознавства у всіх художніх, професійних школах та ВНЗ світу — це марна витрата часу студентів та коштів на лекторів і підручники. Хто ставить під сумнів важливість естетики в нашому житті, хай спершу повидаляє всі свої фото на тлі красивих будівель з подорожей, а разом з ними весь свій одяг. Вся краса на ваших селфі — це чиясь робота.

Дитячий садок в Гархінгу-бай-Мюнхені, архітектор Герман Кауфман

Радянський спадок

ХХ століття було не найпростішим для українців, тому мистецькі досягнення того часу сприймаються неоднозначно. Найперше це стосується архітектури, яка в очах обивателя була (і є) переважно сірою, типовою, тісною, некомфортною. До цієї сірости традиційно зараховується і монументальний живопис, скульптура та й окремі взірці нетипових архітектурних проєктів, створених в радянський час. Не кажучи вже про міжвоєнний функціоналізм, який не має жодного стосунку до радянського спадку, — його провина лише в тому, що він також, здебільшого, «сірий». З цих травм росте бажання переробити все так, «щоб не було совдепії». Через це, під соусом модернізації радянського спадку, в утиль потрапляє багато цінного і вартісного, а бажання будь-якого нормального архітектора зберегти слід минулого підіймається на сміх та не береться до уваги. А все нове робиться будь-яким, аби не сірим.

Сграфіто Петра Прокопіва та Петра Боєчка на ДНЗ «Карпатська Казка» було під загрозою зникнення через таку ж термомодернізацію. Фото: Руслан Веселий

Колір

Найвідоміший дослідник кольору минулого століття, швейцарський художник Йоганес Іттен, у своїй праці «Мистецтво кольору» [Kunst der Farbe. Otto Maier. Ravensburg 1961] писав, що сприйняття кольору здебільшого суб’єктивне і залежить насамперед від контрасту. Пляма одного і того ж кольору на білому і чорному тлі здаватиметься нам різного розміру і різного відтінку. Той самий червоний здаватиметься настільки яскравим, наскільки сильним є контраст з тлом.

Вплив кольору на людину досліджувався і досліджується досі. І вплив кольору на зоровий аналізатор не піддається сумніву: спробуйте довго дивитись на велике червоне тло, а тоді відвести погляд. Перед очима певний час залишатиметься зелена пляма, адже зелений колір — компліментарний до червоного, тобто знаходиться навпроти на кольоровому колі.

Плакат з виставки робіт Йоганеса Іттена в центрі Жоржа Помпіду 1979-го року з кольоровим колом Іттена на ньому

Вплив же на психоемоційний стан людини та дитини зокрема все ще досліджується, тому однозначні висновки робити рано, але погодьтеся: те, що колір прапорів майже всіх тоталітарних режимів саме червоний — не співпадіння. В чому сходяться висновки більшості дослідників: діти, в силу свого психоемоційного розвитку, сприймають кольори інтенсивніше, ніж дорослі. А якщо виходити з того, що кольори на чистому білому тлі здаються значно яскравішими, ніж вони є в реальності, — і без того яскравими кольорами фасаду «Кобзарика» ми просто-таки атакуємо дітей, хоча самі цього не усвідомлюємо.

Дитячий садок в Монтеї, Швейцарія, Bonnard Woeffray Architectes

Також у цьому проєкті абсолютно проігнорували навігаційну функцію кольору. Бо з допомогою кольорового маркування в громадських будівлях спрощується навігація, що особливо актуально для людей, які ще не навчились читати (актуально для дитячого садочка, правда?). Наприклад: синій колір призначений для коридорів, томатний веде до їдальні, зелений — до спальні, а жовтий — до ігрової. Або різні групи можуть мати різні кольори, і ось звичайний садочок вже перетворюється на маленький Гоґвортс. Натомість бездумне та безсистемне кольорове маркування не створює нічого, окрім ілюзії дизайну.

Початкова школа в Японії Minami Yamashiro

Один з недоліків, на який звертали увагу критики дитячого простору на Міцкевича авторства рівнян Романа Ковальчука та Світлани Мартинюк — надто яскраві кольори. В такому чутливому історичному середовищі кольори і справді могли бути пастельнішими чи ахроматичними. Або взагалі — кольорові елементи варто було виконати в нержавійці. Та порівнювати їх з кольорами фасаду «Кобзарика» не зовсім коректно, адже ліхтарі дитячого майданчика — окремостоячі елементи без тла, а палітра кольорів підібрана якісніше.

Що про це думають експерти

Віктор Зотов (архітектор, бюро Zotov&Co, Київ):

Це такий популярний зараз в Україні різнокольоровий кричущий несмак. Порівняно з мейнстрімом від пана Парцхаладзе цей пиздець не такий великий. Це навіть не пиздець взагалі, тому що й кольори тут більш-менш, а маса цього кольору не така велика.

Школи, які були учасниками проєкту Новий освітній простір від Міністерства розвитку громад та територій

Настя Пономарьова (архітекторка, дослідниця, Urban Curators, Київ)

Я думаю (та і є деякі дослідження з цього приводу) що застосування кольору допомагає дітям краще орієнтуватись в просторі (наприклад, шкільними коридорами), а також розвивати свої ментальні карти місць. Це зовсім не означає, що кольори можна використовувати навмання та виключно в якості «прикрашання». Занадто строкаті рішення із випадково підібраними кольорами виглядають як калейдоскоп, в який іноді може і хочеться вдивлятись, але точно не довго. Тому що він швидко набридає та втомлює.

Юліан Чаплінський (головний архітектор Львова у 2015–2019 роках):

Це не ок, бо це взагалі не можна назвати архітектурою. Архітектура — це в першу чергу організація простору, а не дитячі розмальовки на примітивній коробці. Ну і ті  неінклюзивні сходи без пандусів — це взагалі приниження людської гідності. Шкода, що наші діти повинні з дитинства звикати до такого гімна, і рости, вважаючи що це ок. Оце садок, на який треба рівнятися:

Дитячий садок Forfatterhuset студії COBE, Копенгаген, Данія (увійшов до шорт-листа премії Міс ван дер Рое 2015 року)

Дмитро Сивак (архітектор, бюро Sivak+Partners, Одеса)

Як після випадкового погляду на сонце, очі погано бачать деякий час, так і тут: після погляду на випалюючі очі кольори обрамлення вікон, не відразу можеш помітити, наскільки убого зроблено все інше. Розфарбовані автомобільні покришки — кращий показник рівня дизайну.

Володимир Гайдар (головний архітектор Івано-Франківська 2014–2015)

Архітектура виховує. Виховання починається з народження. Над створенням архітектурних об’єктів мають працювати фахівці-архітектори. Стейкхолдерами цього процесу, особливо у формуванні завдання на проєктування, вимог, щодо кольорів, матеріалів, пропорцій приміщень, відкритих/закритих просторів тощо повинні бути залучені і інші фахівці, в тому числі і психологи.

Юлія Турій (Керівниця навчального позашкільного закладу «Дрібнота», Івано-Франківськ)

Вже майже рік працюю в позашкільному навчальному закладі, який розташований на ревіталізованому поверсі заводу і можу сказати, що садки, як і інші позашкільні навчальні заклади, можуть бути  (в силу бажання чи обставин) не кольоровими і це окей. Для мене вся ця історія з кольоровим фасадом окей, за умови якісного ремонту всередині. Які б не були стіни зовні — внутрішнє наповнення садка, меблі, іграшки і стіни важливіші. Бажано з спокійнішими кольорами.

Резюме

Некоректним є не сам факт кольоровості фасаду, а підміна понять. Картаті кольорові смужки, в яких немає жодної мети, окрім як «зробити сучасно» — це омана. Сучасність вимагає, насамперед, поваги. До людей, природи, історії. Це все важко втиснути в кошторис на фасадну фарбу в обласному центрі країни, яка воює. Але навіть таке нескладне завдання потрібно старатися робити якомога краще.

Адже середовище, простір довкола, виховують. Люди, що перебувають в середовищі, ба більше — зростають в ньому, реплікують те, що бачили і до чого звикли. Якщо діти ростуть серед фарбованої мінвати та автомобільних шин — в майбутньому ми можемо чекати від них щонайменше того самого.

Примітка від редакції

Ремонт садочку, до якого входить і новий фасад, відбувається за програмою НЕФКО (NEFCO). Це Північна Екологічна Фінансова Корпорація, міжнародна фінансова організація, до якої входять Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція. НЕФКО фінансує різні проєкти у Центральній та Східній Європі (зокрема в Україні), спрямовані на енергоефективність та екологічність. Замовником ремонтних робіт виступає управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради.

Загальна вартість ремонту — 9 249 000 грн.

Читайте також:

Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору