Це магічне місто: схильне до гедонізму й щирості, з безлюдними вулицями та відсутністю культу «успішного успіху».
Про свій досвід Франківська — міста, якому пасував би санаторій та де люди ніколи не відводять погляду — розповідає співзасновниця маркетингової агенції Romanesco Яна Гетьман.
Роки чотири тому ми з чоловіком Юрієм вибрались до Франківська на вікенд. То був наш перший візит. Гуляли Стометрівкою та озером, дрімали в парку Шевченка просто на землі, порівнювали місто з нашим коханим Львовом, рефлексували на тему «Може, якось і спробуємо пожити в такому затишному містечку». Якби знали тоді, що загадане так легко збудеться, дозамовили б, аби менше докучали комарі.
Ось вже 9 місяців, як ми переїхали зі Львова до Франківська. Причина переїзду — Юра отримав роботу в компанії Devlight. Моя діяльність до офісу не прикріплена, тому переїзд став не проблемою, а, радше, пригодою.
Перше враження та атмосфера
У нас з Юрою є цікава особливість — синхронізація думок. І одного з перших вечорів пішого дослідження міста ми в один голос сказали:
«Чуєш, а правда, Франківськ схожий на містечко з санаторієм?».
Вечори тихі, спокійні, вулиці майже безлюдні (бо всі вже роблять релаксуючі процедури і приймають грязьові ванни?).
Безлюдність вулиць була особливо помітною. Взимку я почала ходити на курси рисунку, з яких поверталась десь о 21-30. На прилеглих до ЦСМ вулицях я не зустріла жодної людини о тій порі за весь період навчання! Це незвично і трохи моторошно.
Друге, на що ми звернули увагу одразу по приїзду сюди — розмірений темп життя Франківська, що особливо відчутно після 8 років виснажливих щурячих перегонів у Львові.
Читайте також: (екс)Франківці: 7 історій людей, які переїхали з Івано-Франківська
Місто ніби огорнуте магічним саркофагом від великого світу, під яким панує розслабляючий гедонізм, сімейні цінності, традиції, культ дітей та легкий флер пуританства (звісно, від слова «чистота»).
Тут не так гостро відчувається боротьба за твою увагу зі сторони брендів, боротьба за стосунки, за підйом по соціальній та кар’єрній драбині. На відміну від, наприклад, того ж Києва, де люди готові на все, аби поспівати за трендом «успішний успіх».
Мені здається, Франківськ в цьому контексті ще цнотливий. Конкуренція тебе не підганяє виконувати віртуозні па-де-бурре задля досягнення амбітних цілей — твоїх власних і нав’язаних суспільством.
Які з цього наслідки, на мою думку? Тут можливі два варіанти, залежно від схильностей піддослідного мігранта: відігрів душі, розкриття глибинного особистісного потенціалу (чому дуже сприяє відносний спокій міста) або деградація через відсутність зовнішнього стимулу длубати ту скалу.
Об’єкти та артефакти
Що стосується власне фізичних об’єктів міста, то тут теж накопичилось кілька цікавих особливостей, які привернули увагу.
Ми дивимось на це як екс-львів’яни, і є речі, які прямо таки впадають в очі. І тішать їх заодно.
Мурали. Геніально і багато.
Вкраплення арт-шаленства в урбаністичних краєвидах. Я не знаю, хто це придумав і реалізував, але, будь ласка, не зупиняйтесь. Мурали заворожують, надихають і ніби кажуть: «Стій! Дивись! Насолоджуйся!».
Церкви та каплички. Приємно і безпечно.
Я не сповідую якусь конкретну релігію, але часом навідуюсь, коли є настрій. І знаєте що? Церква у Франківську — це одне з місць, де я не ловлю осудливі погляди на своїх дредах і татуюванні від літніх людей.
Багато магазинчиків здорового харчування.
Логічно потрапили у фокус уваги через наш спосіб життя. Здається, такої кількості подібних точок немає навіть у Львові.
Салони обрядового мистецтва та рукоділля.
Не знаю, чому так звернула увагу на ці магазини. Але під час кожної прогулянки попадається маса «Все для вишивки», «Дерев’яні рами», «Чеський бісер» тощо. От погляньте — вони скрізь!
Люди-батарейки
Саме у Франківську у мене з’явились спокійні, тривалі, неспішні, наповнюючі розмови з приємними незнайомцями, які згодом стають цілком собі знайомцями. Як нещодавно сказав один з них —
тут люди не відводять очі.
І це так. Я люблю відкрите, просте спілкування без підтекстів та сенсів між рядків. Прямолінійне та щире. Та, чомусь, за роки життя у Львові, майже забула, що так буває. Розслабленість співрозмовника дозволяє мені поволі позбуватись власних напрацьованих масок і комплексів, вільно розкривати емоції. Отож, люди тут простіші в хорошому сенсі, і це безцінно. Less is more.
Особливо подобається робота офіціантів та барист. З багатьма у мене складається дружба, з кимось — просто регочемо. Обслуговування, сервіс майже у всіх закладах, де ми буваємо, — на вищому рівні. Не понти, не лестощі, а легкість та щирий інтерес, залученість. А в закладах, де сервіс не відточено до бездоганного професіоналізму, персонал пропонує тобі старанність та людяність, так все по-домашньому і мило.
Читайте також: Порт для життя. 6 історій людей, які переїхали до Івано-Франківська
Місця сили
Після переїзду ми дуже швидко знайшли свої місця у Франківську. Атмосфера та енергетика — головні критерії, за якими я визначаю: моє — не моє. Всі місця з переліку нижче наповнюють мене, дарують хороший настрій та бажання повернутись. І ми повертаємось — ці точки вже склали мапу традиційного маршруту містом.
- За високим та прекрасним — в Центр Сучасного Мистецтва
- За духом підприємництва — на Промприлад
- За здоровою їжею та друзями — в Mondays Cafe
- За надихаючими краєвидами — в парк Шевченка. Ввечері, щоб з ліхтарями
- За розмовами про каву та ірландський цирк — в Gora Coffee
- За мега-сервісом та легкістю буття — в Profiterole
- За гарним відображенням у дзеркалі — в спортзал Interfit
- За здоров’ям — в медичний центр доктора Бубновського
- За сирниками, які змусять залишитись у Франківську — в Manufactura.
Не знаю, як і де складатиметься наше життя далі.
Але я рада, що сьогодні ми з Франківськом живемо у своєрідній синергії, обмінюємось енергією та силою, милуємось один одним. Мені до душі ці зрілі стосунки з містом.
І, на всяк випадок, чуєш, Всесвіте, добре б колись пожити в Амстердамі. І щоб комарі не докучали.
Головне фото: Олександра Сосніна
