Порт для життя. 6 історій людей, які переїхали до Івано-Франківська

Затишок, адекватні ціни, реновація промислових зон, інновації, нові заклади та навіть озеро приваблюють до Івано-Франківська все більше людей. Частина з них вирішує залишитись тут жити. 

«Куфер» розпитав шістьох нових франківчан про те, чому вони проміняли мегаполіси на спокійний порт.

Інна Басова

графічна дизайнерка

Переїхали з рюкзаками і велосипедом

Майже чотири роки тому я переїхала до Івано-Франківська з Харкова. Для мене це була свого роду авантюра, адже до цього я не була на Західній Україні. Все сталося досить спонтанно: чоловік після відпочинку в горах заїхав в Івано-Франківськ до друзів, а після повернення додому запропонував переїхати. Через декілька тижнів ми поїхали до Івано-Франківська на оглядову екскурсію. Подивилися квартиру, а через два тижні зібрали валізи і переїхали. Речі відправили «Новою Поштою», самі ж приїхали з двома рюкзаками і велосипедом.

Найскладніше в адаптації те, що ти переїжджаєш в місто, де нікого не знаєш. У нас не було тут близьких. Але це легко змінити.

Спокійне місто, яке сповнене амбіцій

У Івано-Франківську досить тихо: немає метушні, ніхто не поспішає. Це спокійне сімейне місто. Водночас Івано-Франківськ — це місто з великими амбіціями, тут люди не просто мріють, але й роблять. На Східній Україні люди зазвичай думають: «Якби я міг, то зробив би», а у Івано-Франківську це працює по-іншому: «Я можу, отже роблю».

Франківськ асоціюється у мене із затишком, кавою і міським озером. Також нам подобається район біля Калинової Слободи. Усіх, хто приїздить, обов’язково ведемо на Ратушу, щоб подивитися на місто зверху.

 Івано-Франківськ — це місто з великими амбіціями, тут люди не просто мріють, але й роблять.

Тим не менш, тут є проблеми із транспортною розв’язкою: місто хоч і невелике, але затори — як у великих містах. Також не вистачає місць для паркування, багато машин паркують просто на дорозі, що суттєво ускладнює рух.

Перебиратися з Івано-Франківська наразі не плануємо, але й крапку не ставимо. У чоловіка є мрія — будинок в Карпатах. А я б, наприклад, хотіла ще пожити в Одесі. Однак це трохи складно, бо є безліч побутових питань, які потрібно буде вирішити при черговому переїзді.

Денис Липовецький

верстальник сайтів
Фото надане героєм
Експедиція у пошуках нового міста для життя

Я народився і мешкав у Києві майже 25 років і не думав, що звідти можна поїхати. Але з дитинства хотів мешкати у невеликому місті.

Так сталося, що в 25 років я став сиротою і успадкував квартиру в Києві. Два роки намагався там жити, але зрозумів, що це не моє місце. Тому у 2014 році продав помешкання в Києві і поїхав з друзями в етно-експедицію містами Західної України. Перше враження від Івано-Франківська було негативним: совкове місто, в якому від Івана Франка — лише назва. Тоді ще не було ні Urban Space 100, ні «Теплого Міста». Я був страшенно розчарований. Єдине, що запам’яталося і потім стало однією з причин, чому я переїхав — це «Десятка», де можна було дешево й багато поїсти.

Для мене Івано-Франківськ — це гастрономічна столиця України

Після свого туру я на деякий час залишився у Чернівцях. Гроші закінчувалися, потрібно було десь жити. Тож через рік я переїхав до Івано-Франківська. Перед цим вичитав в журналах, що це одне з найбільш безпечних, дешевих і комфортних для життя міст. Особливих очікувань я не мав, але коли перебрався до Франківська, то одразу закохався в місто. Тут з’явилося багато корисних ініціатив, які неабияк мене захопили. Всі вони йшли знизу, від малого і середнього бізнесу, а не від чиновників або політиків, які робили б щось заради вигоди.

Їсти та розвиватись

Для мене Івано-Франківськ — це гастрономічна столиця України, з дуже смачною їжею за доступними цінами. Після Києва тут дуже свіже повітря і багато парків, а також безпечно — вулиці добре освітлені, безхатьків чи п’яниць майже немає.

Тут ідеальні умови, щоб розвиватись. Ось, наприклад, ми з дівчиною відкрили свою IT-компанію, де я верстаю сайти. Однак із розвитком у місті з’являється більше машин, через що воно стає менш комфортним для життя. Зараз затори — це буденність. Місто до цього розширення не готове.

Івано-Франківськ, звичайно, мені подобається, але він не є моєю остаточною зупинкою. Бо «назавжди» — це страшне слово.

Микола Касюк

бармен

Тихе місто

До Івано-Франківська я приїхав з Києва, але більшу частину життя провів в Одесі, а народився взагалі у Мурманську. Наприкінці 2017 року мені стало занадто шумно у Києві, тож я вирішив переїхати кудись, де спокійніше, а саме на Західну Україну. Чернівці відкинув через невиправдано високу ціну за оренду житла, у Львові — проблеми з транспортом, тож обрав Івано-Франківськ.

До переїзду я працював у IT, в поліції, прес-службі, громадській організації, а потім випадково потрапив у сферу обслуговування і там залишився. У Івано-Франківську я спочатку працював офіціантом, потім став барменом.

Місто як велика родина

Спочатку в мене був короткостроковий топографічний кретинізм, перший місяць-півтора було важко зорієнтуватися в незнайомому місті. Також довелося звикнути до місцевої говірки.

Люди в Івано-Франківську більш відкриті і чесні, вони одразу кажуть, подобається їм щось чи ні.

Мешканці Одеси та Франківська дещо різні: тут, наприклад, велику увагу приділяють релігії, свята люди здебільшого проводять вдома, а от у будні можуть піти десь на каву чи прогулятися. До цього теж потрібно було звикнути, бо я виріс у іншому середовищі.

Мені здається, люди в Івано-Франківську більш відкриті і чесні, вони одразу кажуть, подобається їм щось чи ні. Є відчуття єдиного соціуму, великої родини, адже більшість одне одного знають. Можливо, саме цього зараз у мегаполісах і не вистачає.

Пішохідна географія

За архітектурою Івано-Франківськ дещо нагадує мені Одесу. Але тут спокійно, природа поруч, набагато простіше поїхати в інше місто. До того ж, я звик багато ходити пішки і в цьому плані Франківськ ідеально мені підходить.

Коли приїжджають друзі, ми завжди йдемо в парк Шевченка і до озера, потім обов’язково п’ємо каву. Стараюся сходити разом з ними у якийсь новий заклад, де ще сам не був. Зараз нові заклади у Івано-Франківську відкриваються так часто, що це цілком можливо.

Це місто затишне і спокійне. Воно не всім це підійде, але, здається, чим ти старший, тим більше такого прагнеш. Важливий фактор — географічна близькість до гір та інших міст (можна спокійно з’їздити на день у Львів або Тернопіль). Мінус — далека відстань до інших регіонів.

Наразі мені тут дуже подобається. Але чи залишусь тут назавжди залежатиме від багатьох факторів. Знак, що потрібно залишитися — це коли я почну відкладати гроші на купівлю квартири.

Анастасія Обрізків

архітекторка
Фото: Сеанс міського сканування / Facebook
Комфорт, прогулянки та ініціативність мешканців

Я народилася в центрі України, у Кіровоградській області, але більшу частину свідомого життя провела у Києві, де вчилася і працювала. Мій чоловік із Західної України, тож так склалося, що майже чотири роки тому ми з’їхалися саме в Івано-Франківську. Нове місто видалося мені дуже комфортним, що тільки посилювало бажання переїхати. У Києві я працювала з інтер’єрами, тут же останнім часом займаюся інфраструктурою.

Франківськом дуже зручно пересуватися пішки. Достатньо 40 хвилин, щоб дійти з околиць до центру. Тут є достатньо пішохідних зон, багато парків та скверів. Посилено розвивається інфраструктура міста.

У Івано-Франківську можна цілком реалізувати свої ідеї та плани. Важливо, що тут люди прагнуть робити щось цікаве, розвивати місто, ревіталізовувати промислові зони. Саме ініціативність мешканців робить Івано-Франківськ привабливим.

Нетуристичні прогулянки

Щоразу, коли мої друзі приїжджають у гості, ми робимо міні-пробіг містом по заздалегідь визначеному маршруту. З вулиці Грюнвальдської йдемо на Шопена, а там поряд — сквер «На валах», від якого рукою подати до Палацу Потоцьких. Зайти на його територію ви не зможете, але через ворота позазирати — запросто. Кілька кроків — і ви на площі Ринок, а поряд — площа Міцкевича. Пройдете трошки вулицею Лесі Українки і ось ви вже на всім відомій Стометрівці, а звідти вже й до вокзалу недалеко, якщо пробігти вулицею Івана Франка.

Мені подобається, що місто не настільки туристичне, як Львів. Гадаю, такий образ Івано-Франківську не личив би.

Олександр Токмиленко

операційний директор Промприлад. Реновація

Приїхати на літо і залишитись

Я родом з Харкова. Звідти переїхав до Києва, де почав власний бізнес, який успішно проіснував три роки. Але з кризою у 2008 році та бізнес-модель втратила сенс. Тож коли ми з партнерами її закрили, поїхали в гори відпочити. Провели пару тижнів в Карпатах, а на зворотному шляху заїхали на кілька днів в Івано-Франківськ.

Нам дуже сподобався місцевий ритм життя. Після Києва тут було набагато спокійніше і це дуже розвантажувало голову.

Ми вирішили залишитися в Франківську на літо, поки погода гарна. Зняли квартиру на площі Ринок за 200 доларів — і це у 2009 році, коли в Києві така квартира коштувала би 500-700 доларів. А потім там склалося, що наприкінці літа ми вже почали будівництво і невдовзі відкрили перший ресторан — «Мануфактуру». З того моменту і почали тут жити.

Як зростати в маленькому місті

Мені здається, Івано-Франківськ — жахливе місто для самореалізації, бо у маленькому місті це зробити важко. З іншого боку, якщо приїхати сюди з якимось багажем знань, то, звичайно, реалізуватися дуже легко, бо є порожні ніші, які можна зайняти. Людина також має розуміти, що у малому місті ти швидко досягаєш максимуму. В цих умовах складно зростати далі, адже якщо немає конкуренції, зникає мотивація розвиватися.

Амбіції vs. мобільність

Івано-Франківськ не задовольняє моїх амбіцій. Я хотів би, щоб навколо було набагато більше розумних людей. Мені здається, франківчанам бракує зухвалості. Той, хто досяг певного рівня доходу, умовно 2-3 тисячі доларів, перестає прагнути більшого. Люди не думають, як заробити мільйон, зробити бізнес, який продаватиметься не в Івано-Франківську, а хоча б по всій країні. Мешканці великих міст думають глобальніше — як вийти за межі України.

Для мене Франківськ — комфортне, але недоєвропейське місто. До європейського рівня йому бракує сучаснішої інфраструктури.

Тим не менш, Франківськ задовольняє іншими речами. У Києві, щоб піти погуляти, потрібно спершу їхати машиною 16 кілометрів, потім трохи пройтися і потім ще 16 кілометрів їхати назад. Це не порівняти з Франківськом, де рівень мобільності надзвичайно великий.

Для мене Франківськ — комфортне, але недоєвропейське місто. До європейського рівня йому бракує сучаснішої інфраструктури. А загалом, все інше є: ставлення людей, рівень безпеки. Це, в першу чергу, місто, яке зручне саме для життя, а не розваг. А також це ідеальне місце, щоб виховувати дітей, тому що більшість сервісів, наприклад, садочки або приватні школи, тут значно дешевші.

Олександра Сосніна

фотографка «Куфера»
Фото: Марія Глушко
У пошуках відчуття дому

Скоро буде два роки, як ми з чоловіком переїхала до Івано-Франківська з Житомира. До цього я працювала перекладачкою, а тут спробувала і працювати на кухні, і фотографувати, і писати.

Вперше в Івано-Франківську ми опинилися у 2015 році. Через півроку після поїздки, у Житомирі, з’явились відчуття, що хоч ми живемо в рідному місті, у ньому немає відчуття дому. А от у Франківську це відчуття з’явилося за два дні. Одразу після весілля поїхали туди ще раз, щоб перевірити, чи з’являться ці емоції знов. І вирішили переїжджати.

Ми перебралися сюди в березні 2017 році. Першу квартиру з видом на Вічевий майдан знайшли через чотири години після того, як зійшли з поїзда.

Місто, в яке їдуть жити

Я дуже люблю Житомир і особливо сильно сумую за ним восени, але це не те місто, куди люди приїжджатимуть жити. А у Франківськ хочеться їхати. Є в ньому те, що притягує: більшість людей, які за ці два роки стали мені тут близькими, родом із Чернівців, Рівного, Кропивницького, Тернополя, Харкова.

Навіть якщо буде бажання кудись поїхати далі, Івано-Франківськ — наче порт, в який ти повертаєшся.

500 кілометрів від Житомира — ніби й небагато, але відкритості в людях тут більше, а закомплексованості — менше. Івано-Франківськ дуже спокійний і безпечний, але водночас він не стоїть на місці.

Люди, які працюють для людей

Мешканці Івано-Франківська вміють одночасно насолоджуватися життям і важко працювати, незалежно від того, скільки грошей за роботу вони отримують. Тут маленька зарплата не означає, що можна не старатися. На кухні одного з франківських закладів, де я працювала, мене навчили, що неважливо, що і за скільки ти робиш, потрібно все робити добре, бо це — для людей.

Навіть якщо буде бажання кудись поїхати далі, Івано-Франківськ — наче порт, в який ти повертаєшся. Іноді можна змінювати обстановку, але я відчуваю, що це — місто, де хочеться осісти.

Я дуже хочу забрати сюди маму, коли вона вийде на пенсію, бо знаю, що їй тут буде комфортно.

Kufer
Вгору