Партнер:
Йти 2 км до озера, щоб пробігти там 3 км і 2 км вертатись назад пішки. Так зазвичай жартують про Франківськ.
Що треба місту, щоб в ньому хотілося бігати? Які маршрути обирати й чого остерігатися? Про це «Куфер» розпитав у чотирьох франківських бігунів.
Христина-Ірина Сорока
учасниця Gutsul Running Club та RunFamily й волонтерка Ukrainian Trail League (UTL)
Стосунки з бігом у мене склалися не відразу. Перші спроби були у 2010 році. Тато взяв нас з братом «на слабо»: чи зможемо щоранку прокидатися о 6-й і вибігати з ним для пробіжки на озеро. Ми тоді виходили сходами на тротуар навколо озера і пробігали до готелю, рідше — до сцени. Тоді мені здавалося, що я ще та геройка! Я ж не знала, що люди бігають 20-30-100 км й більше. Ми чемно у звичайних кросівках йшли відбувати ранковий ритуал. Правда, вистачило нас тоді на два тижні.
У 2011 році я згадала про біг за кілька тижнів до випускного — треба було влізти у сукню. Після досягнення мети про біг забула.
З третьої спроби подружитися з бігом таки вдалося. 9 травня 2016 року — від цієї дати веду відлік періоду, коли я намотую кілометри у кросівках. тепер мене мотивують не бажання схуднути чи чиєсь «слабо», а потреба розвантажити голову й навпаки — пошук відповідей на важливі питання. Біг дозволяє мені глибше зануритися у себе.
Зазвичай я бігаю парком Шевченка і навколо міського озера, бо живу там поблизу. Пробігаю 4-8 км, у неділю — 10-14 км.
Від червня бігаю разом з Gutsul Running Club. Нещодавно завдяки одноклубникам відкрила для себе біг по Вовчинцю. А от на Німецькому озері бігати не люблю — там собаки і дивний контингент. На Набережній також, бо нудно.
У маршруті люблю, щоб були стежечки, повороти, інакше здається, що біжиш вічність. Бігова доріжка у залі — це не моє, надто монотонно.
Яка б не була пора року, бігаю звичними маршрутами. Взимку вони розчищені, тож жодних проблем. Найбільшою перешкодою для мене є люди, які гуляють навколо озера під час нашого тренування з клубом. Вони займають увесь простір і, на відміну від велосипедистів та власників тварин, не збираються одразу поступатися. Доводиться їм в спину кричати: «Доріжка!», аби дали дорогу. Та люди не зважають. Хоч уже не тикають пальцями, не кричать: «”Динамо” біжить!», як раніше, але небажання ділити простір з іншими дратує.
Читайте також: Встань з дивану, взуй кросівки. 6 франківців про те, як біг змінив їхні життя
Біг настільки влився в моє життя, що я не встигла помітити, як це сталось. був випадок, коли прийшла на тренування, геть забувши про концерт у філармонії. Краще не робіть так.
Зазвичай я бігаю наодинці зі своїми думками. Музика збиває мій каденс, бо весь час хочеться бігти в такт (музшкола, привіт!). В компанії люблю підтримати розмову, якщо темп комфортний.
Фанатію від бігунів у Європі, особливо у поважному віці. Вони обов’язково підбадьорять словом чи жестом. У нас люди стриманіші до незнайомців, але, гадаю, з часом і у нас буде більш відкрите суспільство.
Назарій-Андрій Сорока
учасник Gutsul Running Club та RunFamily й волонтер Ukrainian Trail League (UTL)
У шкільні роки я терпіти не міг біг. Про перші спроби розповіла уже сестра, повторюватись не буду.
Після бігу з батьком я почав бігати з другом. Але тільки влітку, тільки у будні і тільки, якщо гарна погода. Найменший натяк на дощові хмари — вертались додому спати далі. Канікули ж! Ми виходили на озеро, пробігали 3 км і повертались. Було кілька спроб пробігти 4 км, але здався психологічно, не пробіг.
До бігу мене повернула натхненна розповідь Сергія Караванця. На одній з подій він розповідав про біг й Перший Франківський Благодійний Пів марафон. Він розповів про «Школу бігу», яку запустив з друзями щоб показати людям, що таку дистанцію пробігти реально. І я пішов у «школу». Пів марафон не пробіг, але 10 км подолав. Це було для мене досягненням.
Потім з’явився Gutsul Running Club. Почав бігати довші дистанції, їздити на змагання, захопився трейлом.
Я бігаю, бо навчився отримувати задоволення від самого процесу активності. Це можливість поспілкуватися з друзями, обговорити плани. Та й просто біг — це переставляти одну ніжку за другою, нічого особливого.
Бігаю просто так, бо можу собі дозволити. Причина не завжди потрібна. Так і добігався до 26 км. Довгий час більшої дистанції не хотілось. Зазвичай бігаю на різні дистанції від 3-5 до 20 км.
Найчастіше мене можна зустріти на озері — це близько біля дому. Іноді бігаю по Вовчинецьких горах та в лісі поблизу Дем’янового Лазу. Я люблю біг по пересіченій місцевості, він має особливу магію. Біжиш, перестрибуєш рови, коріння, іноді перебігаєш струмки чи гірські річки вбрід. В такі моменти не встигаєш занудьгувати. Так, це важко, але не думаєш про те, скільки ще бігти.
З перешкодами у мене проблем немає: іноді багато людей, іноді собака кидається. Буває, що біжить прямо під ноги малесенький злючий песик, доводиться всяко його оминути, щоб не збити на швидкості. Це ще той квест.
Читайте також: Екстремали в місті. Як і навіщо у Франківську відроджують культуру стріт-катання
Якось ввечері біг додому. Побачив, що попереду йде чоловік у глибокій задумі. Коли я почав підбігати до нього і хотів попросити його зробити крок в бік, він розвернувся до мене з кулаками. Добре, що не почав битися відразу. Але побачив мене, бігаючого на одному місці перед ним, то вибачився і засміявся.
Ще одного разу мене збив велосипедист на Стометрівці під час фанового забігу. Це був перший і єдиний раз в житті, коли мені вдалося зробити сальто.
Без сміху теж не обходилось! Пригадую, як перед другим пів марафоном у Франківську до мене підійшла репортерка і попросила дати інтерв’ю. Все б нічого, та вона вирішила, що я біжу дитячий забіг.
Під час бігу я слухаю свій організм, як він поводиться, чи все функціонує добре. Музика чи аудіокниги відволікають від цього. Хоча, починав бігати з музикою. Якщо сам тренуюсь, то мовчу, але внутрішній діалог зупинити майже не вдається. Вчусь домовлятись з собою. Але більше люблю бігати в компанії, в рази веселіше розминка проходить, та й можна почерпнути корисну інформацію.
Біг приніс в моє життя багато яскравих фарб. Важливо, що 90% з них пов’язані з людьми.
Олександр Зеленчук
любитель ранкового бігу
Почав бігати 14 років тому. Але, якщо відкинути перерви, які іноді тривали роками, то бігаю систематично останні три роки.
Почалося все, мабуть, як і у багатьох, з виклику самому собі: чи зможу прокидатися щоранку й бігати. Бачив в тому ще й можливість для самодисципліни. Зараз же біг дає мені, окрім дисципліни, енергію на день та підтримку фізичної форми.
Люблю бігати вранці. Бо, повторюсь, це якісний заряд енергій на весь день. Вранці у мене більше сил на біг, ніж залишається в кінці дня. І дуже суб’єктивний фактор — намагаюсь планувати свій день так, щоб більшість справ були у першій половині дня. Думаю, це підсвідомо теж вплинуло на користь ранкового бігу.
Звично мій маршрут пролягає селом Вовчинець і його околицями, бо я живу там неподалік. Зазвичай пробігаю щоранку 7-10 км.
Ще часто бігав вздовж вулиці Коновальця, але від кільця до межі, де закінчується місто. На цьому маршруті краще бігати рано вранці, бо вдень і ввечері повітря дуже загазоване й багато транспорту.
Не люблю «протоптані» маршрути, бо не люблю скупчень людей. Саме тому на міському озері бігав лише один раз.
У маршруті для мене важливо, щоб змінювалась картинка, яку бачать очі. Тому часто трохи змінюю маршрут. Але щоб при цьому нічого не відволікало. Люблю бігати на свіжому повітрі, щоб не було багато транспорту, який його забруднює. А ще люблю біг по пересіченій місцевості, а не по асфальту.
Читайте також: Франківськ на двох колесах. Як зробити місто оазою для велосипедистів
Мій улюблений маршрут сьогодні — Вовчинецькі пагорби. І краєвид красивий, й додаткове навантаження.
Серед перешкод для бігу в місті я б назвав хіба екстремальні погодні умови — гроза чи буря. Хоча це стосується і бігу будь-де. Все решту дуже суб’єктивне. Наприклад, оббігати людей та машини доводиться, інакше ніяк, хіба будете бігати на стадіоні. Собаки — інша історія. Не думаю, що комусь з бігунів подобається зустрічати їх на своєму маршруті. В такому випадку краще перейти на крок й поновити біг, коли зникнете з його поля зору.
Біг у навушниках — точно не моє. Якщо біжу сам, то мовчки. Якщо у компанії, то є можливість поговорити, якщо дозволяє темп. Коли біжу сам, то обмірковую плани на день.
Для мене час присвячений бігу — можливість обдумати щось спокійно, без суєти. Голову — думкам, увагу — дорозі.
Якщо зустрічаю на маршруті бігуна, то можу кивнути. Але, якщо людина біжить у навушниках чи поглядом в землю, то пробіжу й не відволікатиму.
Оксана Мельник
Бігунка, блогерка @comoartista
Я почала бігати десь шість років тому. Пригадую, що злилась на хлопця, а біг допомагав позбутися злості. Щоправда, тоді я бігала мало і повільно.
Чого не скажу про 2019. Січень був місяцем йоги, лютий — спортзалу, а з березня взялася за біг. На Великдень пробігла перший пів марафон, у червні бігала кожен день і намотала більше 300 км за місяць.
Чому я бігаю? Бо мені вдається? Біг добре ілюструє, що щоденні зусилля приносять результат. А ще — підсушує тіло, розслабляє голову, заряджає ендорфінами. З активним бігом почала більше цінувати і поважати тіло, його можливості. Дякувати ногам, колінам, спині, рукам. І це я не жартую.
Зараз бігаю щодня в рамках челенджу #серпеньбіговий. Придумала його в Instagram, щоб змотивувати людей, якщо не бігти увесь місяць, то хоча б спробувати зробити кілька пробіжок. В жовтні на мене чекає перший марафон. Бігтиму у Лісабоні, там маршрут проходить океанським узбережжям.
Зазвичай я бігаю просто вулицями міста. Мої звичні дистанції 7-10 км. Особливо маршрутами не перебираю. Вибігаю з дому і питаю себе: ну що, в яку сторону сьогодні? Але хочеться потрохи вибиратися у приміські села.
Найдовший маршрут, який пробігала — 30 км.
Моя мама живе в Тлумацькому районі, і я все жартувала, що забіжу до неї в гості. Забігла.
Дорогою робила фото знаків населених пунктів, щоб трохи розважити себе.
У мене немає улюбленого маршруту, але є відрізки, які полюбилися. Якщо тягне до комфорту, тоді Набережною по велосипедному покриттю. Вранці суперово забігти в парк Шевченка і доріжками намотувати кола. Ще ранок ідеальний для забігу у Вовчинці, а якщо втомився, то назад можна маршруткою.
Ввечері манить Івасюка. Це Затяжна, некомфортна вулиця. Нікому її не рекомендую, а самій подобається. Ще зі сторони озера люблю підніматися вулицею Дорошенка, після чого повертати на Чорновола, а там уже легкий спуск. Також гарно бігти вулицею Незалежності до вулиці Юності й назад.
До будь-якої траси з часом звикаєш. Найкраще бігати містом вранці, коли ще немає скупчення машин, або пізно ввечері, коли їх вже немає. Дихати газами не класно.
Серед перешкод, які доводиться долати, щоб бігати в місті: погане освітлення, бо я зазвичай бігаю ввечері. Через це не бачиш ям, відкритих люків, дротів чи гілок.
Люблю бігати та слухати щось. Якщо це довгі дистанції, то у рух йде усе: музика, подкасти. Коли набридає все, то знімаю навушники, але згодом повертаюсь до музики, щоб збадьоритись.
Як там кажуть: у природи немає поганої погоди? Я б так сказала про бігові маршрути.
Фото надані героями / фото Олександра Зеленчука: Олександра Сосніна
