Екстремали в місті. Як і навіщо у Франківську відроджують культуру стріт-катання

Цього літа в Івано-Франківську вдруге провели IF Summer Contest ― одноденне змагання з екстремальних видів спорту. Шістдесят учасників виступали на скейтах, самокатах і BMX (вид легких велосипедів з меншими колесами для екстремального катання ― прим. ред.).

Це єдине подібне змагання в місті. Організатори ― Євген Терзіясон і Сергій Постернак ― кажуть, що прагнуть відродити культуру стріт-катання. Для цього вони проводять змагання ― контест, відремонтували місцевий скейт-парк і відкрили власну школу.

«Куфер» поговорив з Женею та Сергієм і дізналися, як у Івано-Франківську з’явилася екстрим-тусовка, чи складно організувати змагання і знайти спонсорів за тиждень і чого не вистачає місту, щоб культура катання не занепадала.

Поховайте мене у роликах

Женя: Мені 24 роки і я все життя живу в Івано-Франківську. Десять років тому мій друг Олег почав кататися на BMX, за його прикладом я купив такий же велосипед. Згодом BMX з’явилися у моїх друзів, з вулиць ми перейшли у скейт-парк.

Через два роки я закинув катання. Хотів продати BMX і купити за ці гроші звичайний велосипед, але коли перебирав його і витирав пил, зрозумів, що не зможу це зробити. Так я повернувся до BMX у 2017 році, коли наша стара тусовка вже розпалася: хтось поїхав з країни, а хтось просто виріс і «дорослі» проблеми забрали весь вільний час. Тим більше, скейт-парк, який поставили 12 років тому, майже розвалювався.

Сергій: У мене було інакше ― я катаюся на роликах уже 20 років без перерви. Вперше став на них у чотири роки: мене ніхто не вчив, просто взув і поїхав. Зараз я чемпіон України по стрибках у довжину на роликах. 

Я планую кататися до кінця життя і навіть у заповіті попрошу, щоб мене поховали у роликах.

Я вчився у Києві, де разом з тим шість років працював тренером з роликових ковзанів. Але з часом помітив, що після роботи вже не хочу тренуватися, щоб вдосконалюватися: ролики з улюбленої справи перетворилися на обов’язок. Тож після повернення до Івано-Франківська я перейшов у ІТ.

Сергій (ліворуч) та Женя (праворуч)

Планували замінити кілька гайок, а довелось ремонтувати все

Женя: Перший контест ми організовували з Олегом у 2018 році, ще без Сергія. Наша компанія святкувала день народження друга-скейтера у такому форматі. Тоді приїхало більше сотні людей зі скейтами та самокатами.

Сергій: Я приєднався до контесту вже цього року. Переїхавши до Івано-Франківська, я заснував громадську організацію «Екстрим для всіх», щоб розвивати культуру екстремального спорту. Хлопці прийшли до мене і сказали, що за дев’ять днів хочуть провести змагання ― так ми почали працювати разом.

Читайте також: На Схід через Захід. Як репортерка Світлана Ославська пірнає у Франківськ і досліджує Туреччину

Ми з Женею та Олегом спілкувалися зі спонсорами, шукали апаратуру, ремонтувати скейт-парк. Працювали до 2-ї ночі, а подекуди й до 4-ї: до шостої вечора домовлялися зі спонсорами, а потім ішли на скейт-парк і разом з іншими райдерами приводили його до ладу ― навіть в останню ніч перед змаганням.

Женя: Спершу ми планували просто перекрутити кілька гайок у міському скейт-парку, де планували проводити контест. Ми знали, що він не в надто доброму стані, але не очікували, що все аж так погано ― ремонту потребувало все.

Сергій: У скейт-парку ми полагодили паркан і перекрутили кожен болтик на кожній фігурі. Здається, що це дешево, але насправді на одну фігуру витрачали приблизно 300 гривень ― а всього їх шість. Цим скейт-парком ніхто не займався 12 років, тож ми не просили дозволу на реставрацію. Але проведення самого контесту узгоджували з міською владою ― я мав досвід організації подібних подій у Києві, тож вирішив усе зробити за правилами. Дозвіл від міської ради ми отримали за один день, домовилися з міським парком, якому підпорядковується скейт-парк, замовили чергового лікаря.

Нас підтримали вісім спонсорів ― це місцевий бізнес і один міський депутат. Бюджет змагання був п’ять тисяч гривень, а подарунковий фонд ― 22 тисячі. Ми й самі такого не очікували. А після змагань ми побачили, що є кого навчати, тож не минуло й місяця, як відкрили власну школу.

Насправді, я відпочив, поки організовував контест. Я побачив, що тусовка жива і багато людей раділи такому змаганню ― мене це радує.

Сергій: Я вперше організовував змагання з видів спорту, якими не займаюся: скейт і BMX. Довелося багато спілкуватися з самими райдерами, щоб зрозуміти їхні потреби. Новий досвід ― це моє головне не матеріальне надбання.

Тусовка на колесах і де її шукати

Сергій: Зараз тусовка в Івано-Франківську значно менша, ніж раніше. Є окремі компанії скейтерів, бемерів, ролерів, але вони не часто спілкуються між собою.

Якби ми мали згуртовану спільноту, то могли б разом працювати задля розвитку стріт-катання. Наприклад, більш наполегливо зверталися до міської ради з проханням відремонтувати скейт-парка ― йому вже, грубо кажучи, «торба», але майже всі там катаються.

Тому ми хотіли б відкрити свій скейт-парк і зараз шукаємо для цього спонсорів.

Через місяць після проведення конесту ми відкрили власну школу екстремального спорту. Поки що проводимо заняття з роликів і BMX, але хотілося б навчати і на скейті, і на самокаті. Поки що у нас займається тільки 15 людей. Але влітку це й не дивно, адже в дітей і підлітків канікули, вони їдуть відпочивати. Заняття платні, але ціни не вищі, ніж на інші види спорту в місті, але треба мати власний інвентар. Наші учні ― переважно хлопці 11-17 років. Я помічав, що дівчата в Івано-Франківську катаються для себе, вони не працюють на результат. Їхня тусовка дуже маленька, її фактично немає.

Женя: Не думаю, що по Івано-Франківську можна судити про любов дівчат до екстриму. У нас узагалі дуже маленька тусовка. Але потрапити до неї нескладно ― достатньо прийти, познайомитися і почати кататися разом.

Сергій: Навчитися може будь-хто.

Моїй наймолодшій учениці був 1 рік і 8 місяців, а найстарший учень розміняв сьомий десяток ― потім ми каталися ще і з його онуком.

Щоб стати на ролики, достатньо купити «базарні» і повчитися пів року. Зрозумівши, чи це потрібно, вже можна купувати спеціалізовані. Вони коштують приблизно 200 доларів. Але в ролики потрібно постійно вкладати гроші ― наприклад, що пів року змінювати колеса, а це коштує 1200 гривень. Це багатьох зупиняє, адже на це хобі потрібно постійно витрачати гроші.

Женя: З BMX це працює так само. Щосезону треба замінювати покришку, а вона коштує 1000 гривень ― це як покришка для автомобіля. Сам велосипед може коштувати 10 000 гривень ― це не всі собі можуть дозволити.

Сергій: Усе це підвищує поріг входження людей у спорт. Купити, покататися пів року і постійно платити ― не всі розуміють, що буде саме так.

Залежні від міста

Женя: BMX-ери збираються перед Білим домом, адже там багато сходинок. Інша локація ― драматичний театр. Раніше на Театральній площі були дві грані, але після реставрації їх прибрали, тож тепер лишилися сходинки та виступи. Стріт-катання залежить від фігур, що є в місті. Чим цікавіший ландшафт, тим краще: грані, підкати, поручні, сходинки, клумби.  

Сергій: Суть такого катання саме в тому, щоб виконувати трюки там, де ніхто не здогадався б це робити. Як тільки в місті почнуть облаштовувати спеціальні майданчики, воно втратить цінність. Для ролерів достатньо мати рівні дороги та пласку бруківку. Єдине, що може зробити місто в цій ситуації ― будувати скейт-парки.

Наскільки я знаю, хлопці з тусовки постійно просили відремонтувати скейт-парк, але ремонт постійно відкладали на потім. Думаю, на ньому ще під час установлення зекономили багато грошей.

У великих містах, де є якісні скейт-парки, з’являється тусовка і змагання: Київ, Харків, Одеса. Райдери з менших міст стікають туди. До того ж, у великому місті простіше знайти спонсорів.

Читайте також: Між анархістами та гедоністами. Альона Каравай про Берлін та Франківськ

Женя: Часто тусовка формується навколо спеціалізованих магазинів ― займатися катанням легше, коли знаєш, де взяти запчастини для транспорту. Наприклад, у Львові є магазин для BMX, що має замовлення по всій країні.

Сергій: Але в Івано-Франківську нема жодного магазину, що спеціалізується на роликах чи BMX, тому нормальні ролики купити ніде. У звичайних спортивних магазинах краще транспорт не купувати, адже вони переважно продають те, що вигідно ― натомість спеціалізовані магазини дослухаються до клієнта, бо від цього залежить їхня репутація.

Женя: Містові для розвитку культури стріт-катання і формування тусовки треба тільки дві речі: магазини і скейт-парки.

Якщо це буде, гарантовано знайдуться люди для організації чи підтримки змагань.

Наприклад, у Тернополі біля озера побудували більш-менш нормальний скейт-парк. Але там немає жодного спеціалізованого магазину, тому там катається тільки пара скейтерів і діти на самокатах. Але до Тернополя приїжджають з інших міст на кілька днів саме для того, щоб покататися. Інший випадок ― Одеса, де побудували єдиний у країні литий бетонний скейт-парк. При цьому місто має магазини, школи, тому спорт розвивається.

Я думаю, що в обласних центрах є шанси на відновлення райдерської культури, яка занепала після 2014 року ― тоді зі спорту пішло багато спонсорів. Але і в райцентрах, і в селах можливо створити власну тусовку. Наприклад, у Лисичанську місцеві хлопці самі побудували доволі хороший скейт-парк. Просто треба спробувати. Хоча б почати.

Наступні франківські змагання зі стріт-катання пройдуть 14 вересня до Дня фізичної культури. Сезон закриють дводенні змагання у жовтні.

 

Фото: Олександр Коновал

Kufer
Вгору