Франківськ на двох колесах. Як зробити місто оазою для велосипедистів

Це не новина, що Франківськ — компактне місто. І, окрім затишку і можливості більше гуляти пішки, розміри міста роблять його зручним для пересування на велосипеді. Вважається, що оптимальний маршрут для їзди на велосипеді складає від 2 до 5 км — і це цілком про Франківськ.

Щороку зростає кількість франківців, які користуються роверами, будують нові велодоріжки, проводять масові велозаїзди. Складається враження, що місто цілком могло би претендувати на титул велосипедної столиці України.

З чого починався рух на двох колесах і хто далі крутить франківські педалі — розповідає «Куфер».

Біля витоків

Передумовами розвитку велоруху в Франківську можна назвати географію та архітектуру: місто — рівне й маленьке, його вулиці — досить вузькі. Та й на велосипедах тут їздили давно. Проте важко визначити рік, місяць і день, коли саме у Франківську почалось активне веложиття. Можливо, відправною точкою варто вважати Велодень у 2009-му, а, може, серйозним поштовхом стала програма «Тепле веломісто» (яка пізніше трансформувалась у програму «Сталої Мобільності») від платформи «Тепле Місто» у 2014-му. На той момент у Франківську вже існувала спільнота Velo-Stalker, в Києві активно діяла Асоціація велосипедистів Києва (АВК).

«Тепле веломісто» працювало в чотирьох напрямках: освіта, промоція, інфраструктура і дослідження.

Як каже Володимир Радевич, колишній координатор програми: «Чим би ти не займався — ти мусиш знати точку відліку, тоді можна зрозуміти, як твої активності впливають на ситуацію». Тож програма зайнялась дослідженнями велоруху.

«Ми зробили просте дослідження, яке запропонувала АВК. Вибрали десять перехресть в місті, на яких волонтери рахували велосипедистів і кожного року ми звіряли дані. Був помітний приріст, в деяких місцях — просто шалений. Наприклад, нам здавалось, що найскладнішою і найнебезпечнішою точкою є міст на Пасічній. Але виявилось, що там — найбільша концентрація велосипедистів. А коли з’явилась велодоріжка з центру до Пасічної — це дуже сильно вплинуло на розвиток», — каже Володимир.

Підрахунками справа не обмежилась: тоді ж «Тепле Місто» почало встановлювати перші у Франківську велопарковки.

«Ми сформували пропозицію до бізнесу: давайте разом побудуємо мережу велосипедних стійок. Ми не робили для них жодної реклами і могли лише дякувати», — розповідає Володимир.

Читайте також: Франківськ на колесах. Маршрут для велопрогулянки містом та онлайн-мапа

Велопарковки виглядали досить аскетично чорна металева стійка з плашкою, яка не створювала візуального шуму, але була помітна для велосипедиста. Вони розміщувались у місцях масового скупчення людей біля магазинів, на великих площах, на Стометрівці тощо. Так за час діяльності програми у місті з’явилось близько 200 велопарковок.

З кінця 2016 року «Тепле Місто» почало цікавитись не лише велосипедами, а мобільністю в місті взагалі – так програма «Теплого веломіста» розширила коло своїх інтересів і реформувалась у «Сталу Мобільність». Проте увага до велосипедистів залишилась.

Велорух поступово набирав обертів, велосипедистів на дорогах Франківська ставало все більше. Показником може слугувати щорічний Велодень, який з 60 учасників (у 2009-му) виріс до рекордних 2500 (цього року). 

Крок перший — школа

Щоби говорити про місто, комфортне для велосипедистів, починати треба з велосипедистів. І оскільки вони не з’являються нізвідки — їх треба навчити їздити на ровері. Так і з’явилась франківська Велошкола.

Як розповідає Володимир Радевич, це був проєкт, в першу чергу, для формування спільноти — яка могла би продовжити діяти далі самостійно. Але не менш важливим завданням було навчити майбутніх велосипедистів їздити правильно, дотримуючись правил дорожнього руху.

Модель запозичили у киян, але суттєво вдосконалили. Для цього знайшли експертів, які розробили двоетапну навчальну програму. Перший етап — теоретичний, другий — практичний. 

Фото: Антон Куба, Тепле Місто

«Спершу вони сиділи, як на парах, і спілкувались про безпеку дорожнього руху, вправність, моторику тощо. Потім виходили «в поле»: спершу на широкі площі, де тренувались крутити педалі. А потім у супроводі поліції їздили містом: складними переходами, кільцями, перехрестями», розповідає Володимир. 

Проєкт тривав три роки з 2015 по 2018 рік, поки ним опікувалось «Тепле Місто». 

«Ми побачили шалений ефект, коли люди почали далі самі поширювати ці знання. А по-друге – вони почали їздити! Почало їздити більше жінок (а приблизно 60% учасників школи це були жінки). Це дуже важливо, бо у світі прийнято вважати, що жінки на велосипедах – це показник безпеки вулиць», вважає Володимир. 

Крок другий — інфраструктура

Франківська мережа велодоріжок сягає близько 12 кілометрів. І історія її створення теж починається у 2014 році.

Велосипедист та заодно — начальник управління комунальної політики Мирослав Федорків каже, що його шлях як велоактивіста розпочався приблизно через тиждень, як він придбав ровер:

«Це було рішенням усіх моїх транспортних проблем. Мені захотілось цим поділитись — і так я став велоактивістом. Єдине, чого бракувало — умов для безпечної і зручної їзди».

Читайте також: Де у Франківську взяти напрокат велосипед? Адреси та ціни

Мирослав розповідає, що надивившись, як виглядають веломережі в європейських країнах, він почав міркувати, як облаштувати велодоріжку на вулиці Галицькій. Пройшовся, пофотографував, домалював на фотографіях, де могла б бути велодоріжка і опублікував у блозі. Це стало одним з поштовхів до публічної розмови про велоінфраструктуру.

Тоді департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою ініціював кругий стіл, за яким зібрались різні велоактивісти Франківська. Так почалась робота над Програмою розвитку велоруху в Івано-Франківську на 2015-2020 роки.

«Після того я отримав запрошення перейти на роботу в департамент – вони тоді збирали команду молодих людей, які мали прогресивне бачення. Одне з перших завдань, яке я отримав – зробити проєкт з реконструкції тротуару і облаштування велодоріжки на Галицькій», – каже Мирослав.

Зараз ця велодоріжка – одна з найпопулярніших в місті. І вона десь на 90% зроблена так, як Мирослав Федорків її колись намалював власноруч.

Колега Мирослава, начальник управління інфраструктури Назарій Рогів, каже: «У багатьох містах коли міська влада починає робити велодоріжки, то робить це у парках, довкола озера тощо. Бо це дешево і просто. Але коли ми провели опитування серед велосипедистів, то зрозуміли, що в цьому немає великої доцільності – краще робити велоінфраструктуру на магістральних вулицях, де на великій швидкості їздять автомобілі чи великогабаритний транспорт».

На думку Мирослава Федорківа, велоінфраструктура є основа для розвитку велоруху.

«Бо головне – треба зробити комфортні та безпечні умови для велосипедистів. А чим безпечніші умови – тим більше їздить велосипедистів – тим більше уваги на них звертають водії автомобілів – і, знов же, тим безпечніше стає їздити. Таке замкнене коло, що робить краще й краще», – каже він.

Щоби створити франківську веломережу, колишнім активістам довелось самотужки вчитись та знайомитись з досвідом Голандії, Німеччини, Польщі. Так були закладені принципи всієї майбутньої франківської велоінфраструктури: сіра плитка – для тротуару, червона – для велодоріжки.

«Досвід, як це робити, у нас вже є. Бракує трохи досвіду будівельникам, бракує матеріалів чи технологій. Але одна з найбільших проблем: обмеженість у ресурсах. Ми можемо собі дозволити робити велоінфраструктуру на вулицях, де передбачена реконструкція Зараз таких великих проектів нема, тому у Франківську протягом останнього року нічого особливо не зроблено. До того ж, як представники «велосипедного лобі», ми стикаємось з «автомобільним лобі», яке, собі ж на шкоду, блокує прийняття позитивних для велосипедистів рішень. Хоча я кажу, що чим більше буде велосипедів – тим менше заторів на дорогах, тим швидше можна буде їхати», – міркує Мирослав Федорків.

Крок третій — події

Календар велосипедних подій Івано-Франківська доволі різноманітний — на будь-який смак, колір чи дистанцію. У травні Велодень, масовий велопробіг вулицями міста. На початку червня, до Дня захисту дітей, у парку Шевченка освітній центр «Дрібнота» влаштовує дитячі велоперегони, у липні — Велопарад дівчат, який цього року відбувся вже вдев’яте. А якщо до цього додати різноманітні змагання з крос-кантрі, велопробіги до Дня міста чи велоекскурсії — то можна уявити, наскільки насиченим є життя франківського велосипедиста.

«Головне, що всіх учасників таких подій об’єднує любов до велосипеда, як засобу пересування і спортивного аксесуара», — розповідає Богдан Пашковський, організатор Велоднів у Франківську.

Робило багато професійних подій і «Тепле веломісто» / програма «Стала мобільність».

«Великим якірним проектом став Велофорум у 2018 році. Його проведення стало дуже показовим, бо кілька років тому його вже проводили у Франківську а в їхньому оргкомітеті є правило: «одне місто один рік». Більше вони не повертаються. А тут вони вирішили провести його у нас ще раз, бо у Франківську були помітні найбільші зміни», пригадує Володимир Радевич.

А ще цього року у Франківську вперше відбулися аматорські перегони — «Франківська велосотка». Це був заїзд на відстань 100 кілометрів, з маршрутом Франківськ — Делятин — Хом’яківка.

Фото: Franko Bicycle Club

«Веломарафони — як Франківська сотка — це найстаріші змагання взагалі. Ідея Сотки полягала у тому, щоб людина випробувала свої сили, а ще поїхала й подивилась наші краєвиди. У нас було багато розмов, щоби зробити такі змагання, але цього року нарешті дійшли до того, щоб їх організувати. І як раз виграли грант Urban Space 100 на 40 тисяч гривень», — каже співорганізатор події Юрій Симчич.

У Юрія — багато роботи у франківському велосвіті: він очолює Асоціацію велосипедистів Івано-Франківська, а ще організацію Franko Bicycle Club, яка й займалась марафоном.

Цього року у веломарафоні взяло участь 162 людини. З них близько сотні — це мешканці інших міст.

«Це круто, бо показує, що Франківськ розвивається саме в цьому напрямку, що тут є не просто Велодень, але ще й аматорські спортивні змагання. Такі змагання впливають на міську велоспільноту: збільшується кількість людей, які готові брати участь в таких подіях. Ми намагатимемось на наступний рік залучити більше франківчан. Бо ми хочемо розвивати цей рух у Франківську», — додає Юрій.

Крок четвертий — об’єднання

Велосипедних середовищ у Франківську — багато і вони різні. Спробою об’єднати усіх двоколісних вершників стала Асоціація велосипедистів Івано-Франківська, що з’явилась у грудні 2018 року.

Команда Асоціації складається з чотирьох найактивніших учасників велоспільноти: це Катерина Чередніченко (організаторка Велопараду дівчат), Андрій Котлярчук (очільник проєкту «Критична маса»); Андрій Медвідь (незмінного викладача у Велошколі) та згаданого вже Юрія Симчича. 

У складі громадської організації вони продовжують займатися спільними, суспільно-важливим проєктами для велосипедистів. Наприклад, проводять лекції про зимову їзду на велосипеді або влаштовують тематичний кінопоказ.

«Наше місто органічно влилося у хвилю велосипедного руху. У нас є представники комунальних підприємств та ініціатори проєктів. Проте, найважливіше, є запит від користувачів. І не просто запит, а заклик до створення комфортних умов для велосипедного руху міста», — каже Юрій Симчич.

Нещодавно Асоціація почала співпрацювати з патрульною поліцією: вони разом займаються проблемними ділянками доріг, нагадують водіям про правила дорожнього руху і про велосипедистів як його повноправних учасників.

«На нашу думку, Франківськ розвивається — просто потрібен час. Якщо будуть ставитись велодоріжки, велопарковки, зводитимуть веломайданчики, то можна буде навчати техніки їзди на велосипеді у школах чи університетах», — вважає Юрій Симчич.

На думку Володимира Радевича, велоспільноті Франківська дещо бракує об’єднання і спільного стратегічного бачення.

«Різні середовища є, бо вони сформувались за різними інтересами: хтось за спортивні події, хтось за освітні, хтось любить щось велике, а хтось дружні покатушки. Плюс, в силу різних особистих обставин вони залишаються поділеними. Дуже хотілось би донести їм думку, що разом вони могли би зробити набагато більше. Це добре видно на подіях, які робить «Дрібнота», або Велодень: коли всі з різних тусовок об’єднуються і виходить щось справді велике», каже він.

Фото: Програма “Стала Мобільність”

Схожої думки й Назарій Рогів, який каже: різні групи людей, що по-різному використовують велосипеди, доповнюють одна одну:

«Цим мирним співіснуванням різні середовища доповнюють одне одного, створюючи загальну велотусовку. У кожного середовища різний підхід: хтось використовує велосипед для відпочинку, хтось любить хизуватись своїм крутим велосипедом, хтось просто їздить ним щодня на роботу чи за покупками і навіть не замислюється, що є частиною велосипедного середовища міста. Навіть старші чоловіки, які їздять на роботу на стареньких велосипедах «Україна» і не знаю про ці молодіжні тусовки – вони теж є активними учасниками велоруху. За рахунок цих течій велосипед став модним засобом пересування. Бо колись він вважався транспортом для бідних якщо ви не могли дозволити собі авто», — міркує Назарій Рогів.

«Якщо ти робиш добре велосипедисту — ти робиш добре всім учасникам руху», — каже Володимир Радевич. Схожу думку повторює і Назарій Рогів: «Чим більше велосипедистів — тим краще для міста».

 

Головне фото: програма Сталої Мобільності

Kufer
Вгору