Чи справді «вікна життя» — найкраще рішення проблеми небажаних дітей?

2 червня у «вікні життя» Івано-Франківської дитячої клінічної лікарні знайшли дитину — новонародженого хлопчика. Це перший випадок з 2013 року, коли таке вікно з’явилось в місті. Поліція мала на меті розшукати жінку, аби з’ясувати, чому вона відмовилась від немовляти — і пояснювала, що відповідальність їй не загрожувала, адже хлопчика залишили в безпеці.

Аби зрозуміти, чому поліція все ж вирішила шукати матір дитини і яке рішення може бути кращим за «вікна життя», «Куфер» звернувся до Дар’ї Касьянової, програмної директорки проєкту «SOS Дитячі містечка Україна», яка вже багато років працює з проблемами сирітства та опікується правами дітей. Своїм досвідом вона ділиться у колонці.

Зазвичай «вікна життя» — найпростіший та найзрозуміліший інструмент для жінок, які не хочуть зберігати дитину, яка народилась, але при цьому щоб не залишати цю дитину в сміттєвих баках, туалетах та інших жахливих місцях, де часто знаходять дітей. Такі вікна відкривають на базі лікарні, церкви чи благодійної організації.

Вікно відкривають для того, щоб про дитину, яку мама хоче залишитись, принаймні попіклувались. І часто здається, що це — правильне рішення.

Інша справа, що якщо взяти та проаналізувати європейський досвід таких вікон, можна помітити, що ці вікна не працюють для цієї мети. 

Жінки, які кидали своїх дітей у небезпеці, продовжують це робити.

Але при цьому є інший взаємозв’язок: жінки, які не збирались відмовлятись від своєї дитини, але через якісь причини опинились в складній ситуації і дізнались про «вікна життя», прийшли і залишили свою дитину. Ми стимулюємо те, щоб дітей залишали у цих вікнах — і це первинна проблема.

«Вікна життя» — анонімні. Це зроблено для того, щоб жінка, яка могла би позбутись дитини, залишила її жити. Але вона точно не хоче, щоб її знаходили.

Наприклад, я працювала з жінкою, яка завагітніла після зґвалтування. Аборт вона не могла зробити через медичні показники, і їй сказали народжувати. Ця жінка — студентка університету, вона не знала, як про цю ситуацію сказати батькам і вона хотіла позбутись цієї дитини. Вона залишила дитину у «вікні життя». Її все одно знайшли.

Виникає етичне питання: попри те, що ці вікна покликані захистити право дитини на життя, ми все одно намагаємось знайти цю жінку, засудити її, покарати, не розбираючись в ситуації. Жінка в такій ситуації є абсолютно незахищеною, якихось інших варіантів в неї зазвичай немає.

Дуже часто ідея залишити дитину належить чоловікам та співмешканцям, а не власне жінці.

В Україні є мережа центрів матері та дитини, мета яких — зменшити кількість відмов від новонароджених дітей. Хоча раніше ця система працювала краще, ніж вона працює зараз.

Отже, якщо жінка у пологовому каже, що вона не буде залишати дитину, до неї мають скеровувати психолога, який з’ясовує обставини та причини такого рішення. Перша причина, зазвичай, — насильство, друга — коли на цьому наполягає чоловік або партнер. Третя: наприклад, дівчина, випускниця інтернату, вагітніє, а адміністрація гуртожитку, де вона живе, каже, що не дасть їй жити там далі з дитиною — і «роби, що хочеш».

Для таких жінок подібні центри є великою допомогою. Там працюють з жінкою: вчать її бути мамою, допомагають розібратись з її оточенням, щоби жінка могла повернутись з дитиною до своєї родини або почати жити самостійно.

Якщо ми говоримо про жінок, які залишають своїх дітей в небезпеці, то вони мають:

  •       знати про наявність цього вікна;
  •       усвідомити, що треба туди дійти та залишити цю дитину там;
  •       бути впевненою, що ніхто не знатиме, що вона це зробила.

Натомість жінки, які залишають дітей в небезпеці (на вулиці, на зупинках, в громадських місцях), часом навіть не пам’ятали, що вони покинули свою дитину.

Українське законодавство каже: дитину віком до 2 місяців всиновити не можна. Теоретично, протягом цих 2 місяців жінка може змінити своє рішення, прийти і забрати свою дитину. Але це можливо лише тоді, якщо дитину залишили в безпеці.

«Вікно життя» — це безпечне місце. Звісно, жінка муситиме якось довести, що це її дитина, але вона може прийти і сказати, що хоче її забрати.

Зазвичай про факт, що дитину залишили у вікні, голосно говорять — і для того, щоб привернути увагу до проблеми, але також для того, щоб достукатись до мами чи її рідних. Якщо жінка чи її оточення, які неодноразово чують з медіа, що шукають маму дитини, їй готові допомогти, їй нічого не загрожує, це може змінити їхню думку.

Щоби по-справжньому вирішувати цю проблему, потрібні соціальні центри для матері та дитини. Це можуть бути невеликі квартири для мам з дітьми, де вони можуть жити півтора року. Жінка живе в такому центрі, працює з психологами та соціальними педагогами, вона може піти зі своєю дитиною до лікарні.

Вона бачить інших жінок, які теж мають дітей — і розуміє, що вона не сама, що вона в безпеці.

Подібні центри або соціальні квартири набагато ефективніші для жінок, які не можуть самі впоратись з проблемною ситуацією і тому відмовляються від дитини. Бо тоді і дитина залишається в безпеці, і жінка стає матір’ю для своєї дитини.

Читайте також:

Фото: Роман Тихий

Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору