Під час карантину не у всіх з’явилось багато вільного часу (хоча на початку ми трохи на це сподівались). Натомість з’явилась можливість для нових досвідів та звичок. Редакція «Куфера» ділиться відкриттями та іншими враженнями, які ми здобули на карантині. Або ні.
Ольга Перехрест, головна редакторка
Зізнаюсь: карантин я переживаю важко. Несподіваним порятунком стали довгі піші прогулянки. Тепер я хоча б раз на два дні взуваю кросівки, одягаю маску — і йду гуляти подалі від людей.
Я мешкаю у Львові, у його найбільшому районі — Сихові, тож переважно гуляю саме тут, поміж дворів чи довкола сусідньої промзони. Рідше йду пішки в центр — за нормальною кавою з собою чи за сидром на виніс (в такий спосіб мені приємно підтримувати локальний бізнес).
Ходжу сама або з кількома друзями (по черзі), що мешкають неподалік.
Здається, тепер я точно знаю, що саме відчували усі собаки, які були в моєму житті, коли їх виводили на вулицю.
Тепер я знаю, що від мого дому до центру — приблизно 8-9 тисяч кроків (залежить від обраного маршруту), йти годину пішки в Макдональдз за чизбургером — навіть весело, після 19 тисяч кроків я відчуваю кожен м’яз, суглоб і кісточку, з яких складаються мої ноги, а свіже повітря ввечері особливо п’янке, бо дерева буйно квітнуть в дворах і не зважають на жодні обмеження.
Нещодавно я пожартувала, що під час карантину непомітно пройду Каміно де Сантьяґо, паломницький шлях до Сантьяґо-де-Компостела в Іспанії. Що ж, приблизні підрахунки показують, що я вже пройшла не менше 150 км (рахуючи тільки довгі прогулянки, а не короткі пробіжки в магазин). Протяжність португальського шляху, найкоротшого — 250 км. Словом, є всі шанси.
P.S. Це також могла бути історія про те, як я вперше робила правильні масляні круасани, але я витратила годин п’ять на возню з тістом, а вони не вийшли.
Олександра Сосніна, фотографка, авторка рубрики «Куфер» на кухні
За час карантину я не пройшла жодного навчального онлайн курсу і не прочитала 20 книжок, бо робота ж нікуди не зникає. Хіба лиш кілька тисяч балів на Duilongo заробила.
Та все ж я навчилася дуже важливій звичці, яку хотіла б зберегти й після карантину — звичці вимикатися. Вставати рано, щоб усе встигнути й звільнити вечір від роботи. Не перевіряти стрічку новин і не скролити Twitter щогодини.
Натомість готувати смачні вечері й читати книжки. Цього квітня навіть вперше за багато місяців дістала акварельні фарби й почала малювати, що робить вечори спокійними, як блакитний колір під номером одинадцять. А ще, один день на тиждень я взагалі майже не заходжу в соцмережі й вимикаю сповіщення месенджерів. Усе це дуже допомагає зберігати відносний спокій та здоровий глузд.
Дороги більше не ведуть у центр, проте за час карантину, в пошуку безлюдних районів я побувала на кількох вулицях, на яких раніше ніколи не була (вулиця Августина Волошина — наче якийсь зачарований портал, наприклад).
Зараз привабливими здаються навіть заквітчані двори між панельними п’ятиповерхівками. Так і до Пасічної згодом дійду.
Стільки ще незвіданого й прекрасного Франківська лишилося.
Марія Глушко, журналістка
Мені здається, більшості карантин дається важко. Іноді шкодую, що нема можливості відключити здатність думати. Втім, я спершу навіть тішилась можливості побути подалі від людей, уявіть собі.
А також думала, що матиму більше часу на саморозвиток, всілякі курси тощо. Але не так сталося, як гадалося.
Часу більше не стало, тому однією із звичок, що я отримала за час карантину, став збитий режим сну. Прокидатися рано мушу, але от зі сном проблеми, бо мучить безсоння. Тож тепер намагаюсь використовувати цей час, а не бездумно крутитись в ліжку, і натомість читаю.
Читати — це моя друга карантинна звичка. Ставлю собі за мету щодня читати хоча б 20 сторінок. Не завжди виходить, звичайно, але насправді дуже тішить, що не роблю це через силу, а навпаки отримую велике задоволення від кожної прочитаної сторінки. Та й набагато цікавіше урізноманітнювати своє дозвілля в такий спосіб.
І ще з позитивного — почала більше часу проводити на кухні, але не їсти, а готувати. Увімкнувся режим ґаздиньки. На Великдень навіть «Наполеон» спекла — перемога!
Час від часу катаюсь на велосипеді безлюдними місцями — це приємна альтернатива прогулянкам і зустрічам з друзями. Та й водночас можливість трохи розслабитися після роботи, бо вона нікуди не зникає.
Роман Тихий, фотограф, більдредактор
До карантинної ери я проходив щодня більше 10 тисяч кроків. Тепер мій мібенд рапортує жалюгідні 1-2 тисячі, які я прохожу по маршруту кухня — комп’ютер.
Коли карантин закінчиться, я буду ходити по 20 тисяч кроків в день!
Неприємним моментом для мене стала температура 37,2 посеред дня, що для мене нетипово. Для власного заспокоєння замовив в інтернеті експрес-тест на COVID-19, який я ще поки не використовував.
Навчився повністю працювати віддалено. Спочатку було не дуже комфортно, але я звик.
Після закінчення карантину, напевне, прийдеться звикати вже до офісу.
Оскільки всі заклади громадського харчування закриті, то я нормально так зекономив грошей на посиденьках там. В кав’ярнях теж не посидиш, але так сталось, що я купив собі додому кавову машину і тепер вмію робити лате з молочною пінкою.
Серед тисяч навчальних курсів не пройшов ще жодного, навіть ті, які купив давно. Але відвідував деякі лекції по фотографії від крутих українських фотографів. Круто, що багато людей тепер організовують безплатні онлайн-події.
Софія Дейчаківська, координаторка проєкту
Як і для більшості, на початку карантин давався мені не просто. Але після кількох днів паніки й занепокоєння, увімкнулися звичні для мене прагматизм, спокій, прийняття і я почала адаптовуватись до життя у новій реальності.
Мені вдалось переналаштуватись і почати сприймати це все, як пригоду.
Ось кілька нових для мене досвідів і звичок, які відкрила для себе за 50+ днів карантину:
- Онлайн-шопінг та планування покупок. Так, купувати онлайн — звична для людей ХХІ століття річ. Але не дуже звична для мене. Довелось спробувати і не скажу, що мені дуже не сподобалось.
- Спекти хліб можна разом з YouTube. Я і кулінарія — речі дуже паралельні.Тобто ніколи не перетинаються. Принаймні так я думала до карантину. Але з’ясувалось, що готування їжі дуже ефективно перемикає увагу мозку та, маючи голову на плечах й YouTube, можна непогано готувати. Щоправда, не усе виходить з першого разу. Але виходить.
- Бадмінтон у коридорі. Несподівано для себе відкрили ще один спосіб застосування довгого коридору у квартирі — там спокійно можна пограти у бадмінтон. Це, звісно, не корт, але хороша альтернатива.
- Проходити 10 000 кроків у квартирі. Я дуже люблю ходити. І обмеження на пересування — це, мабуть, найболючіша для мене заборона карантину. Якщо свіже повітря й вулицю замінити чимось важко, то, виявилось, що у тому ж таки YouTube є дужжжже багато варіантів ходьби в приміщеннях, аби проходити денну норму кроків вдома.
- Керована медитація. Певно, кожен хоч раз пробував медитувати: сідати на підлогу, слухати тишу і своє дихання. І, мабуть, кожен через кілька разів таких проб просто на це забивав, бо контролювати потік думок на початках було досить важко. Керована медитація — це короткі«подкасти», в яких голос допомагає вам заспокоїтись, розслабитись і помедитувати. Спробуйте!
- Споглядання змін у природі. Вікна моєї кімнати виходять на не велику зелену зону. Через карантин вдалося з дня у день спостерігати за тим, як розпускаються дерева, як з’являється на них цвіт, як він облітає. Це було цікаво. Думаю, що за звичайних умов такі зміни пройшли б повз мою увагу.
Наостанок розкажу про кілька не нових для мене практик, але цінність і важливість яких за час карантину підтвердилась. Це планування дня і ритуали чи традиції (повторювані дії: наприклад, читання книжки в неділю, переглядання серіалу після робочого дня, зустріч з друзями у вихідні). Перше дає змогу контролювати свій час, ефективно працювати і не прокрастинувати. Друге — знімає напруження й відчуття глобального «кінця світу й хаосу».
Читайте також:
- Як виглядає карантин у США, Німеччині та на Кіпрі — досвід франківців
- Офіс на кухні. Досвід франківців, які вже давно працюють вдома
- Пора ностальгії в редакції «Куфера». За чим ми сумуватимемо з 2010-х?
Якщо вам подобається наша робота — підтримайте «Куфер»!
Головне фото: Олександра Сосніна
