Якщо слово побачення асоціюється у вас виключно з квітами, цукерками і вечерею при свічках, час трохи освіжити своє ставлення до них. Зрештою, ми вже в 2021 році, і тут побачення може бути будь-яким — аби лише вам обом було від цього добре.
Редакторка «Куфера» розмірковує, що іноді може заважати нам ходити на побачення стільки, скільки нам хочеться — і чому це варто робити навіть тим, хто не шукає зараз кохання всього свого життя.
Розкажіть, як, на вашу думку, виглядає ідеальне побачення — і я назву ваш улюблений фільм (або серіал).
Це, звісно, жарт, але велика частка істини у ньому є: наші уявлення про те, як мають розвиватись романтичні (або не дуже) стосунки великою мірою сформував кінематограф. Навіть не так: сама потреба в побаченнях часом виникає саме тому, що ми бачили це в кіно (інакше ми б могли спокійно проводити час разом і не називати це побаченням).
Проте реальність кіно зі скрипом пристосовується до реальності повсякденної: українські міста ще слабко нагадують Нью-Йорк, Париж чи Берлін. І мова не лише про розміри, ритм життя чи архітектуру, але й про готовність (та можливість) зав’язувати багато нових знайомств з відкритим фіналом (адже хто знає, яке з них стане саме тим).
Самі побачення — це продукт модерної культури. Адже ще десь 100 років тому людей «в активному пошуку» набагато більше цікавив результат — тобто, шлюб.
Згадайте, з чого починається роман Джейн Остін «Гордість та упередження»: «Загальновизнаною істиною є те, що одинак — та ще й при грубеньких грошах — неодмінно мусить прагнути одружитися».
Звісно, одруженню передуватимуть бали та інші пустощі (або вечорниці, якщо говоримо про український контекст), але від початку підставою для залицянь було прагнення шлюбу.
Натомість побачення — це про процес.
Власне, саме поняття «дейтінгу» (абсолютно точного українського відповідника цього терміну немає) передбачає процес зустрічань та побачень — ще до того, як ви знайдете свою половинку і вирішите, що хочете зустрічатись саме з нею. Дейтінг може бути як цілеспрямованим пошуком цієї половинки (згадайте Теда Мосбі з «Як я зустрів вашу маму» чи Шарлотту з «Секс і місто»), так і цілком самостійним незалежним процесом, метою якого є просто його продовжувати (вітання, Барні Стінсоне та Саманто Джонс). Обидва варіанти рівноцінні і мають право на існування.
Якщо уважно спостерігати за сучасними побаченнями, можна зробити припущення, що дейтінг як формат стає можливим з кількох причин:
- партнери можуть собі дозволити не одружуватись стільки, скільки їм хочеться (це, між іншим, стосується як жінок, так і чоловіків);
- суспільство починає менше звертати уваги на те, скільки романтичних або сексуальних партнерів ви мали (а це вже більше про жінок);
- люди стають фінансово незалежними — можуть собі дозволити окреме житло і витрати на дозвілля (складно ходити на побачення, якщо ви просите гроші на квиток в кіно у мами або мрієте не про спілкування, а про безкоштовну вечерю).
Якщо ж вам здається, що у вашому місті не все добре з культурою побачень і вам складно знайти, з ким би сходити на каву без відчуття, що в вас бачать майбутнього батька або матір чиїхось дітей — спробуйте ще раз поглянути на ці три пункти. Скоріш за все, якийсь з них ще погано працює.
Звісно, може бути й інша проблема: а де ж шукати людину, з якою ви б хотіли сходити на побачення? Подякуйте Tinder`у та іншим додаткам: зараз навіть найбільш сором’язливим вже має бути не соромно казати, що ви познайомились онлайн (тому, будь ласка, не пишіть у своїх анкетах «скажемо, що познайомились в бібліотеці» — це було оригінально хіба що в 2012-му).
Перевагою додатків, які замінили собою сайти знайомств та шлюбні оголошення, є більш-менш прозорі наміри та очікування: якщо у вашому профілі не вказано щось інше, ви прийшли сюди, щоб з кимось познайомитись і зустрітись. Їхній же головний недолік — перетворення знайомств на гру і безкінечне гортання анкет. Зрештою, компанія зацікавлена в тому, щоб ви користувались додатком якомога довше — і тому підштовхує вас свайпати далі, шукаючи когось кращого. Додайте, що компанії, які розроблять додатки для знайомств, конкурують між собою, до того ж в кожного з них є своя цільова аудиторія — і ось ви замість спільного споглядання качок у парку годинами гортаєте Tinder, Badoo чи Pure.
І не забувайте: у додатку ви не маєте можливості підморгнути, торкнутись чужої руки, замовити пива чи засміятись. Все, що у вас є — це чат, слова і вміння ними користуватись. Гаразд, іноді ще гіфки чи фотки. Але так, саме тому дейтінг — це про вміння спілкуватись.
Мені взагалі здається, що зводити побачення виключно до пошуку чоловіка або дружини — це шалено їх (побачення) недооцінювати. Адже вони можуть бути неймовірно класним приводом та способом навчитись говорити один з одним. Хоча, залежно від вашої профдеформації, воно може перетворитись на співбесіду, інтерв’ю, лекцію або семінар — і якщо в момент спілкування ви не отримуєте за це гроші, то краще відкладіть ці звички на робочий день.
На відміну від класичного «зустрічання» з постійним партнером/партнеркою (а це вищий рівень гри, до якого ще треба дістатись), дейтінг — це дуже велика кількість перших зустрічей і перших досвідів, де вам треба продемонструвати себе з кращого боку і встигнути розгледіти в інших щось особливе. Якщо ви не дуже романтична особистість, але все ж хотіли би пірнути в цей досвід, ставтесь до цього як до інтенсивного воркшопу зі small talks або дуже індивідуального нетворкінгу.
Або до стрибка у прірву, бо саме на це схоже відчуття, коли ти вперше починаєш прямо й чітко формулювати словами свої почуття та очікування.
Так, побачення — це дуже про очікування. І, переважно, саме з різних очікувань починаються погані побачення. Ви хотіли випити коктейлів і прогулятись, а вас почали засуджувати за розпусну поведінку. Ви шукаєте серйозних стосунків, а стикаєтесь з відвертим one night stand. Ви поліамор(ка), але інша людина до цього не готова. Ви любите кіно і попкорн, а вас запрошують на футбол і сємкі. Або навпаки: ви б краще пішли на футбол, але змушені терпіти балет. Список можна продовжувати.
І, якщо чесно, перед тим, як йти до іншої людини, корисно розібратись на початку зі своїми тарганами в голові: а чого ж їм насправді хочеться — від життя взагалі і цієї зустрічі зокрема? Адже побачення, яке завершується сексом на одну ніч (або навпаки — завершується дружбою, чи пропозицією роботи, чи не завершується взагалі нічим) і не розвивається далі у шлюб і двох дітей, не стає від цього одразу поганим побаченням.
Хіба що ви чекали від нього миттєвої магії, бурі та спалаху — але серйозно, лишіть це на совісті сценаристів романтичних комедій.
Бо хоча, на перший погляд, дейтінг спрямований на інших людей, як на мене, він корисний для того, щоб досліджувати себе. Можливо, вам знадобиться 10 перших побачень, 5 переписаних анкет в Tinder`i, експерименти з секстінгом і побачення наосліп, щоб зрозуміти, а кого (і чого) ви шукаєте насправді. Можливо, вам насправді поки що не потрібні серйозні стосунки. Або навпаки: вам вже набрид процес пошуку і ви вже готові до чогось більш стабільного.
Побачення — як і будь-яке людське спілкування — звісно, можна розкласти по поличках та алгоритмах і спробувати вивести якісь універсальні правила. Але навіщо? Винятків у них буде більше, ніж в українському правописі — адже правила гри побачень пишуться щоразу наново, залежно від ваших особистих очікувань і побажань.
Не існує єдиних правильних відповідей на питання: «Куди підемо?» «Хто платить?», «Чи треба цілуватись на першому побаченні?», «До тебе чи до мене?» тощо. Це все залежатиме від конкретних людей, які опиняться на цій зустрічі — і які правила вони оберуть для себе. Наприклад, я отримую однакове задоволення, коли чоловік адекватно реагує на те, що я б хотіла заплатити за себе — і коли він пропонує мене пригостити.
Єдине, що можна сказати напевне про побачення: вам має бути приємно і весело. Інакше ви точно робите щось не так.
