Всі знають Тома Генкса як зіркового голлівудського актора, та віднедавна він ще й чудовий письменник. Збірка «Історії, наклацані на друкарській машинці» складається з сімнадцяти оповідань, які відкривають читачеві різну Америку і різну американськість. Українською їх переклав Назарій Агаджанян, а друком книжка вийшла у «Видавництві Старого Лева».
До речі, ще з 1970-х Том Генкс колекціонує друкарські машинки (у колекції актора уже понад сотня вінтажних машинок).
Тобі до Костаса
Ібрагім своє слово тримав. Він приніс Асанові дві пляшки «Джоні Вокер Ред Лейбл», і їм було по цимбалах, що одна з них, найімовірніше за все, крадена. Тоді американський алкоголь був дорожчий за золото і навіть дорожчий за американські цигарки. Дві пляшки подзенькували в його рюкзаку, а Асан, одягнений у свій майже новий костюм в тоненьку смужку, вештався тавернами портового міста Пірей у пошуках старшого помічника командира судна «Беренгарія». Подейкували, що він був палким поціновувачем «Джоні Вокер Ред Лейбла»: його смаку і ефекту. Також подейкували, що «Беренгарія» возить вантажі до Америки.
Асан знайшов старшину в таверні «Антоліс», де той намагався насолодитися своєю ранковою кавою. «Мені не потрібен ще один кочегар», — відмовив він Асанові. «Але я розуміюся на в кораблях. Розмовляю багатьма мовами. Руки ростуть, звідки треба. І я ніколи не вихваляюсь, — Асан засміявся зі свого маленького жарту. Старшина — ні. — Запитайте кого-небудь на “Деспотіко” — вам усі підтвердять».
Шеф махнув до офіціанта, аби той приніс ще одну каву.
— Ти не грек, — сказав він Асанові.
— Болгарин, — уточнив Асан.
— А що за акцент? — під час війни старшина з болгарами з’їв пуд солі, але в цього був якийсь дивакуватий ритм мовлення.
— Я з гір.
— Помак*?
— А це погано?
Старшина похитав головою.
— Ні. Помаки мовчазні й витривалі. Вони добряче натерпілися через війну.
— Усі через неї натерпілися, — сказав Асан.
Офіціант приніс шефові його наступну каву.
— Довго працював на «Деспотіко»?
— Уже шість місяців.
— Ти хочеш, аби я найняв тебе, щоб ти втік з корабля в Америці, — старшину не так просто обдурити.
— Я хочу, щоб ви найняли мене тому, що ви ходите на нафті. Ваш кочегар перевірив собі барботажну трубу та й ‘се. Не шуфлює вугілля. Не бачиться лише з лопатою, яка, зрештою, стає усім, що той зна’.
Старшина прикурив цигарку, але Асана куривом не пригостив. «Мені не потрібен ще один кочегар».
Асан занурився руками в свій рюкзак, який був на підлозі між ногами, і витяг у кожній — по пляшці «Джоні Вокер Ред Лейбл» і поставив їх на стіл біля ранкової кави старшини. «Ось. Мене вже дістало з ними носитися».
На третій день плавання декотрі члени команди почали створювати проблеми старшому помічнику капітана. Стюарт-кіпріот пошкодив ногу, тож прибирав після прийомів їжі не так швидко, як треба. Матрос на ім’я Соріанос був брехуном, бо сказав, що перевірив шпигати**, але ж він їх не перевірив. Від Іасіона Калімеріса знову пішла дружина, тож йому в мізках кипіло так, як ніколи. Кожна розмова з ним перетворювалася на суперечку, навіть за грою в доміно. Асан жодних неприємностей не створював. Із цигаркою в зубах байдиків не бив: як не натирав клапани-вентилі, то вичищав з них іржу дротяною щіткою. У карти й доміно грав без зайвого шуму. Але найкраще йому, мабуть, вдавалося не потрапляти на очі капітану. Старшина знав, що капітан помічав все і всіх. Але не Асана.
Промайнувши Гібралтарську протоку, судно потрапило у важкі води Атлантики. Старшина мав звичку: у плаванні прокидався кожного дня ні світ ні зоря і йшов на контрольний обхід «Беренгарії»: винюхував, яких бід приніс зі собою новий день. Сьогодні, як і завжди, він вийшов на мостик, аби випити кави, яка там ніколи не закінчувалася, а потім спустився. Все було наче добре, доки він не зайшов на склад палива, де почув, як двоє чоловіків розмовляли болгарською.
Асан стояв на колінах, розтирав ноги чоловікові, що оперся на шпангоут*** — увесь чорний від нафтової кіптяви і мокрий, як і його одяг, що прилип до тіла.
— Уже можу стати, дай-но розпростаюсь, — сказав брудний чоловік і, хитаючись, затупцював туди-назад залізною палубою. Він також говорив болгарською. — Ох. Як же добре, — він жадібно присмоктався до пляшки з водою, а потім просто проковтнув товстий шмат хліба, який Асан витяг зі згорнутої бандани.
— Ми вже в океані, — промовив Асан.
— Так, я одразу відчув. Кораблем захитало, — чоловік доїв хліб і випив води. — Скільки ще?
— Десять днів, мабуть.
— Сподіваюся, що менше.
— Краще повертайся, — сказав Асан. — Ось твоя банка.
Асан віддав йому порожню банку, в якій колись було печиво, забираючи в замазури банку з-під кави, наповнену нечистотами — старшина розпізнав по запаху. Асан накрив її банданою і забрав, а цьому сажотрусу передав закорковану пляшку з водою, і той поліз назад у свою нору — крізь вузьку шпаринку в палубному настилі, яка накривалася сталевою плитою. Хоч це було непросто, брудний чоловік все-таки протиснувся і пропав під палубою. Асан скористався ломом, аби припідняти і пересунути важку плиту, якою закрив діру, немов укладаючи на своє місце пазл, якого бракувало.
***
Старшина не доповів капітанові, що він бачив. Натомість пішов до своєї каюти і поглянув на «Джоні Вокер Ред Лейбл» — дві пляшки: одна за Асана, інша за його друга, який переховувався в півметровій площині між металевими настилами палуби. Зайці — часте явище на кораблях, що прямують до Америки, і жити було б легше, якби очі нічого не бачили, а сотні запитань не виникали. Звісно, не раз уже бувало, що в результаті цих незваних пасажирів виносять з борту в закритій домовині.
Ай, біда з цим світом чорна. Випив склянку з першої відкритої пляшки. Якщо б того замазуру, який повзав у темряві між палубами, знайшов хтось інший, полетіла б не одна голова, а капітанові довелося б заповнити стільки паперів, що, певне, у ручці закінчилось би чорнило. Але це Асанові проблеми.
Якщо капітан не побачить цього сам, то що ж, нехай все залишиться в таємниці.
Два морські шторми, які трапилися на шляху «Беренгарії», уповільнили хід судна, а потім команді довелося ще два дні простояти на підході до суходолу на якорі — мусили чекати, доки портовий лоцман не дістався до них на маленькому катері, не заліз на шторм-трап і не вийшов на мостик, з якого завів корабель в порт. Коли «Беренгарія» пришвартувалася в доці, приєднавшись до цілого косяка інших суден, небо уже затягнулося темрявою. Старшина побачив Асана біля борту: стояв і видивлявся за далекий горизонт міста.
— Це Філадельфія, штат Пенсильванія, Америка.
— А де Чіі-ка-го? — запитав болгарин.
— Далі від Філадельфії, аніж від Каїру до Афін.
— Так далеко? А щоб мене!
— Філадельфія виглядає, мов рай на землі, еге ж? Але коли зайдемо в Нью-Йорк, Нью-Йорк, побачиш справжнє американське місто.
Асан запалив, запропонувавши цигарку і старшині.
— В Америці кращі цигарки, — старший інженер закурив, не зводячи очей з болгарина, який особисто йому не спричинив жодних проблем. Взагалі ніяких. — Завтра обшукуватимуть корабель.
— Хто?
— Американські цабе. Обшукують корабель зверху донизу, шукають зайців. Комуністів.
При згадці про комуністів Асан плюнув через борт.
— Рахують членів команди, — продовжив старшина. — Якщо щось не сходиться, починаються проблеми. Якщо нічого не знаходять, ми розвантажуємося і тоді беремо курс на Нью-Йорк, Нью-Йорк. Як приїдемо туди, я тебе відведу до цирульника. Навіть турки так вміло не вправляються з лезом, як американці.
На мить Асан замовк.
— Якщо тут є комуністи, то сподіваюся, що їх знайдуть, — сказав він, знову плюнувши.
***
Асан лежав на своєму ліжку і вдавав, що спить, під шум і гамір інших моряків, що заходили і виходили з каюти. О четвертій ранку він тихенько одягнувся і тишком вискочив у коридор, заглядаючи за кожен кут, аби впевнитись, що його ніхто не бачить. Він дістався до складу пального і знову взяв до рук лом, яким припідняв одну зі cталевих плит палубного накриття, і відсунув її в бік.
— Час настав, — сказав Асан.
Ібрагім виповз з-під настилу: лікті і коліна стікали кров’ю від життя у низькій темній площині, що знаходилася між палубою та внутрішнім корпусом судна. Скільки він там пробув? Вісімнадцять днів? Двадцять? А яка різниця? «Дай заберу свою баночку», — хрипло прошепотів Ібрагім.
— Облиш її. Ми йдемо. Вже.
— Асане, зажди секунду, прошу тебе. Мої ноги.
Асан взявся розтирати ноги Ібрагіма стільки, скільки їм дозволяв час, а потім допоміг своєму другові підвестися. Ібрагім стояв на ногах лише по декілька хвилин на день. Його мучили жахливі болі у спині, а коліна й узагалі тряслися.
— Нам треба йти, — сказав Асан. — Йди на два метри позаду мене. Зупиняйся на кожному куті. Як почуєш, що з кимось говорю, — ховайся, де можеш.
Ібрагім закивав і маленькими кроками пішов за Асаном.
Драбина вела до люка, з якого вони вилізли у приміщення, в якому їх чекав ще один люк і ще один коридор до ще однієї драбини.
Вилізши по ній, вони опинилися в наступному коридорі, поставши перед ще однією драбиною, хоча ця вже більше нагадувала сходи. Асан потягнув на себе важкі металеві двері і лиш трішки відчинив їх. Ібрагім вдихнув свіжого повітря вперше за двадцять один день — саме стільки минуло з того моменту, як «Беренгарія» вийшла з Пірейського порту з Ібрагімом, що сховався під її сталевою палубою.
— Усе чисто, — прошепотів Асан.
Ібрагім пройшов крізь двері і, врешті, вийшов назовні у благодать ночі, до якої його очам ще довелося призвичаїтись. Літнє повітря тішило теплом. Розвернувшись спинами до доку, вони стали біля борту, що зі сторони порту; дванадцять метрів під ними — вода. Ще декілька годин тому кочегар-помак непримітно, адже був членом команди, прив’язав до найнижчого поручня борту канат.
— Спускайся по цьому. Випливи за док і знайди, де вибратися на сушу.
— Сподіваюся, що ще можу плавати, — сказав Ібрагім.
Шкірився так, наче то був дотепний жарт.
— Там неподалік є кущі. Сховайся в них і чекай, доки я не прийду завтра.
— А що, як там собаки?
— То потоваришуй з ними, — Ібрагім знову розсміявся, перелазячи за борт із канатом в руках. […]
* Помаки (болг. Помаци) — субетнічна група болгар змішаного походження, яка проживає на території історичної області Фракії (Болгарія, Туреччина, Греція) та сповідує іслам.
** Отвори в палубах та фальшбортах судна для виливання за борт води, набраної судном під час шторму.
*** Дерев’яний або металевий поперечний елемент силового набору корпусу корабля або літального апарата, що забезпечує жорсткість обшивки і зберігає її форму.
Інші недільні читання:
«Прощавай, зброє» Ернеста Гемінґвея
Головне фото: www.catawiki.com
