Let the music play: плейлист, під який працює «Куфер»

Медійники не так часто розповідають про бекстейджі своєї роботи: як та в яких умовах пишуть і редагують тексти, як фотографують героїв, куди автори готові залізти у пошуках чергової теми. Але редакція «Куфера» постійно експериментує і тому вирішила поділитись з читачами музикою, під яку ми працюємо. Зрештою, про книжки і фільми ми вже розповідали.

Тут є все: від Interpol до босанови, від українських виконавців до кубинських, неокласика і діджейські сети.

Юліан Воробйов, журналіст і фотограф

Я — меломан і чогось конкретного, що можу заслуховувати до дірок, немає. Тому я постійно в пошуках нової музики, а в Spotify це робити суперзручно. Усі знахідки складаю в один плейлист. Проте є й декілька інших, якими я виділяю якусь жанровість чи тематичність. Так зручніше, аніж шафлити в одному плейлисті щось конкретне.

Kоли я вчився в коледжі, то проводив дискотеки. Тоді я тримав в голові назви пісень та виконавців і це виходило якось само собою. Зараз такого немає, та, може, й немає великої потреби. Ох, що з нами робить споживацтво.

Валентин Перуз, журналіст

Колись в когось читав, що найкраща пісня, щоб поставити на повтор для роботи — це Make Love від Daft Punk. Вона справді заспокоює і концентрує. Сам її не використовую, але вам можу порадити.

Взагалі я не прихильник фонового прослуховування, але в сучасному світі без нього не обійтись. Тому нехай від мене буде босанова. Точніше, не від мене, а від Жуана Жілберту і Антоніу Карлуса Жобіна в супроводі саксофону Стена Гетца. Босанова — це такі бразильські коломийки, які стійко асоціюються в мене з початком літа. Скоріш за все, ви не знаєте португальської, тож слова не відволікатимуть від роботи. Хоча, відволікатимуть. Все інше теж відволікатиме, але тільки на думку: «Матінко Маріє, як же ж добре».

Ну і обов’язково послухайте один з перших альбомів жанру:

Марія Глушко, журналістка

Найчастіше мою роботу над текстами супроводжують записи розмов з героями та героїнями, тобто розшифровка.

У інших випадках зазвичай вмикаю функцію «Перемішати» у Apple Music і покладаюся на вибір програми. З улюбленого — електро-соул від британки Jones у альбомі New Skin та новий альбом від канадського R&B проекту Rhye — Spirit. Для мене спокій і затишок в цих платівках — найкращий спосіб відволіктися від метушні навколо і попрацювати. Якщо ж бракує енергії і сил, тоді на допомогу приходять старі і добрі англійці Arctic Monkeys із банальними R U mine? або ж Old Yellow Bricks. Лінощі вони проганяють відмінно.

Роман Тихий, фотограф

Музика — це частина моєї фотомедитації. Я прохожу щодня понад 10 кілометрів. Ці кілометри я завжди проходжу з музикою на фоні. Ще зі школи я любив тільки рок і нічого більше. Тепер я став більш відритим до нових напрямків.

На основі моїх вподобань музику мені підбирає Youtube Music. Ось декілька пісень з мого лайк плейлиста: Sarah Jaffe — Pretender, Hyper — Spoiler, Still Corners — Sad Movies, Paul Otten — Fight Like The Devil, Nico Vega — Lead To Light.

Ірина Шутка, журналістка

Я маю схильність підсідати на щось одне на певний період. Недавнє відкриття — Hania Rani, молода піаністка та композиторка з Польщі. Її творчість можна було б назвати неокласикою, якби сама музикантка погодилась. Вона каже: «Я думаю, що я є артисткою так само, як є людиною. Музика — це мій спосіб спілкування, і я розглядаю мистецтво, музику як ціле, без кордонів, поділів або навіть жанрів».

Не так давно вийшов її дебютний сольний альбом — Esja. Це красиві, чуттєві, ритмічні мелодії, наповнені то чимось драматичним, то меланхолійним, то тривожним, але завжди — однаково світлі. У них, як-от у Glass, є трохи прохолоди, вітрів і доріг. Ймовірно, це відголоси шумного Берліна, де навчається Hania, малолюдної Ісландії чи диких Бескидів, якими любить подорожувати музикантка і які її надихають. А хтось може там вчути-відчути музичні інспірації, про які каже сама музикантка: Шопен чи Шостакович, Майлз Девіс або Дейв Брубек, Макс Ріхтер чи Нільс Фрам, Moderat або Radiohead.

Esja є «невеликою прелюдією» до всієї музики, котрою авторка хоче поділитися з нами в майбутньому. Вона виступає у різних містах Європи, на фестивалях. Сподіваюсь, колись буде і в Україні — і того вечора я не працюватиму.

Олександра Сосніна, фотографка

Коли не горять дедлайни, усе має розмірений і чіткий темп, наче під удари метронома, а ніч лагідна, ‒ вмикаю Interpol, а саме альбом Turn On The Bright Lights, або альбом Souvlaki британців Slowdive. Під таку музику роботу ідеально переривати кількахвилинними перервами на балконі з самокрутками.

Коли все іде шкереберть, вмикаю плейлист з Sonic Youth i The Jesus and Mary Chain. І вже якось не так і шкереберть, бо допомагає взяти себе в руки. Тоді можна переходити до спокійних шуґейз-підбірок на Deezer і слідувати гаслу Іллі Стронґовського «Їбаш невпинно».

Коли хочеться відсвяткувати останні робочі години п’ятниці — це обов’язково кілька улюблених треків MGMT (When You Die, Congratulations), альбом Marauder вже згаданих Interpol, The Smiths i The Cure. Бо коли ж ще слухати Friday I’m In Love, як не в п’ятницю?

Софія Дейчаківська, координаторка проекту

Колись значна частина моєї роботи складалася з розмов з людьми, записами цих розмов, потім розшифровкою цих розмов і перетворення розшифровок у тексти. Весь цей процес потребував і потребує досі постійної концентрації, слухання й тиші. Зараз значна частина моєї роботи — це дистанційна комунікація і робота в табличках Excel. Тому мої вуха вільні 🙂

У мене є дві групи, перевірені ще у студентські роки, які на фоні тримають в тонусі й кажуть keep going — Florence And The Machine i Queen. Вибачте, за банальності але що є, те є.

Ще мені дуже добре працюється під сети діджейки Даші Коломієць. Крутість в тому, що там можна знайти сет під будь-який настрій і запит. Слухаю на Mixcloud.

Відкриття останнього часу — робота під електронну музику. Йому я завдячую співзасновнику Радіо Аристократи Данилу Хомутовському. Якогось з традиційних травневих вихідних ранків Данило зробив ефір зі своєї улюбленої електронної музики «Бездушное электро». Тепер я чекаю на новий подкаст з цієї серії.

Ольга Перехрест, головна редакторка

Безмежність музики, під яку я можу працювати, межує з безмежністю музики взагалі. Я редагувала тексти під оперні арії (Верді — мій улюбленець), віденські вальси Йоганна Штрауса, нетлінки українського попу на кшталт «Озера сліз» чи «Штольня», я писала тексти під Kasabian`івський альбом For Crying Out Loud (виключно у deluxe-версії, бо там є записи зі стадіонного концерту в Лестері, коли Лестер у 2016-му виграв Прем’єр-лігу) і під Velvet Underground (Venus In Furs — моя любов), під Жадана з Собаками (бо «музика потрібна мені як слухачу…») і і під ДахаБраха (бо такого вайбу як у їхній «Весні» ніде не чула більше).

Але якби треба було обрати один-єдиний альбом, який я би слухала під час писання — це був би «Buena Vista Social Club», який вийшов у 1997-му. На цьому альбомі — світ, якого вже давно немає. Це уламок музичної Атлантиди, що колись існувала в Гавані 1950-х, з її теплими ночами, бідними музикантами, хмільною атмосферою змін і п’янкими, тягучими танцями. Все це давно змінилось. Хіба окрім бідності і теплих ночей. Але проходять десятиліття, а музиканти і досі співають про те, як їдуть з Альто Седро до Маркане, а з Куельто — у Маярі.

 

Головне зображення: Michael Shillingburg

Kufer
Вгору