Партнер:
До того, як збудували завод «Позитрон», у цій частині Івано-Франківська було багато зелених насаджень та навіть полів. Тепер це район багатоповерхівок і широких дворів, поміж яких легко заблукати. Забудови та торговельні центри там продовжують рости, але Позитрон все ще нагадує маленьке радянське містечко при однойменному заводі, який вже давно не функціонує.
Завдяки програмі «Малі ґранти» платформи «Тепле Місто» «Куфер» досліджує райони Франківська, і наступна історія — про район Позитрон. Гендиректор ТРК «Вежа» Тарас Зень розповідає про ставки, з яких починався район, життя гопніків і неформалів та де вони зараз.
Мир, труд, Позитрон
Торговельні центри, яскраві вивіски і фасади будинків. Позитрон — наче окремий маленький світ у Франківську. Цей район почали будувати в кінці 70-х, щоб працівникам однойменного заводу було де жити. Зараз він охоплює вулиці Вовчинецьку, Стуса і Симоненка. Більшість людей, які тут поселилися — вихідці з сіл, які приїжджали на роботу. Тепер від заводу залишилися лише величезні бетонні розвалини: зблизька їхні розміри навіть дещо відлякують, але на фоні багатоповерхівок вони майже непомітні.
Позитрон — рідний район для пластуна і гендиректора ТРК «Вежа» Тараса Зеня. Сюди він із сім’єю переїхав у 1987 році, коли йому було три роки. Тарас тут виріс, але вже чотири роки як мешкає в іншій частині міста. Тим не менш, він все ще вважає себе людиною з Позитрону. Зараз на районі живуть батьки Тараса.
Позитрон, яким його пам’ятає Тарас Зень зі свого дитинства, і Позитрон сучасний — різні райони.Головний корпус «районоутворюючого» заводу був розташований там, де тепер височіє «Галицька академія». За ним були розташовані його окремі сектори. Зараз на їхньому місці триває будівництво — кажуть, зводять новий «Ашан».
На території, де тепер торговельний центр «Велес», раніше був великий актовий зал для працівників заводу. На його першому поверсі працював ігровий зал з примітивними комп’ютерними іграми. Ще також тут був фонтан. Тепер на його місці — автостоянка і зупинка.
До появи заводу, за словами Тараса, довкола були ставки і болота, а також величезні зарослі шовковиці.
«Там було найкраще ховатися, бо шовковиця була дуже щільною і за нею тебе не було видно», — ділиться спогадами Тарас.
Його батько згадував, що в юності він зі своїми друзями ходили на Позитрон ловити черепах в ставках. Але на заміну ставкам і шовковиці з’явилися багатоповерхівки, торговельні центри та інститут. Зараз це один з найбільших спальних і густо заселених районів міста.
Позитрон починається від перехрестя біля «Велеса» і простягається аж до Кішлака. Втім, як зазначає Тарас, для нього Кішлак — це підрозділ Позитрону:
«Для мене це один і той самий район, оскільки Кішлак вже добудовували пізніше».
Читайте також: Життя франківських районів. Автономна республіка Кішлак
Мозаїка дворів
Усі тутешні будинки зводили наприкінці 70-х і на початку 80-х років. На більшості балконів — характерна мозаїка-вишиванка. Однак чимало мешканців переробили їх по-своєму. Тепер мозаїку фасадів формують утеплені балкони.
Між будинками тут дуже багато простору: у великих дворах розміщені дитячі майданчики, ростуть дерева, в деяких вмістились ще й магазинчики або МАФи.
У дворі, де виріс Тарас Зень, поміж будинками стоять дві невеликі білі будівлі, обшиті вагонкою. Одна з них — міні-маркет «Лакомка». За словами Тараса, власниками цього магазину є євангелісти. Влітку вони влаштовують розваги для місцевих дітей: збирають їх всіх на 9-10 ранку, ставлять мікрофон і колонку, влаштовують ігри та інші заняття, а заодно — проповідують.
Поряд із магазином приміщення, де написано «Фото, відео», раніше там можна було здавати макулатуру і склотару: «Ми збирали маленькі пляшечки від молока, які колись були в Радянському союзі, здавали їх і мали якісь копійки».
Район зберігає пам’ять про колишню хлопчачу славу його мешканців. От, наприклад, поряд із трансформаторною будкою, що за його колишнім будинком, в рядок поставали гаражі, яких раніше тут не було. Один із них майже повністю закриває і без того ледь помітний напис чорною фарбою Napalm Death (важка металева група – прим. «Куфера»).
Його у 1996 році зробив старший брат Тараса разом із своїм другом, поки сам Тарас стояв на варті, щоб ніхто їх не прогнав. Справа була ризикована: у 90-х на районі гопників чимало, а неформалів — одиниці.
«Пройтися хлопцеві з довгим волоссям або кульчиком Позитроном було небезпечно. Я і сам якось діставав за це»,
— розповідає Тарас.
Посеред одного з дворів вмістився невеликий майданчик для гри в баскетбол та навіть сцена, на якій зображений мурал з Іваном Франком та Лисом Микитою. Тарас пригадує:
«Якось тут було свято: виступають діти, грає музика, а цей час з одного з під'їздів виносять труну, всі в чорному. Втім, свято ніхто не зупинив, веселощі продовжилися, а буквально за 20 метрів відбувався похорон».
«Це дитячий клуб “Прометей”», — каже Тарас і показує кудись в далину, якщо придивитися, можна розгледіти невелику будівлю зеленого кольору, — «Колись я ходив туди на малювання. Там влаштовували дискотеки і працював один з перших комп’ютерних клубів в Франківську, а тепер це виборча дільниця».
Читайте також: Життя франківських районів. Резервація Княгинин
За кожним будинком є невелика територія, що раніше виконувала роль городу. Зараз її ніхто не використовує, тож тут хаотично розростаються дерева, бур’яни і польові квіти. Як розповідає Тарас, в часи його дитинства дітей звідти виганяли. Певно, справа була в тому, що вишні, які вони дітьми рвали, були чиїмись.
Фантастичні звірі
Через відкриті сміттєпроводи на районі було багато щурів. Все сміття, яке виносили, часто сипалося по під’їзду, забивало сміттєпровід, а коли відчиняли двері, щоб його забрати, звідти вибігало багато гризунів.
«Ми стріляли в них горобиною з трубочок, потім червоними кульками з іграшкових пістолетиків. Їх постійно труїли.
Але одного разу вони не здохли від тієї отрути, а просто стали бордовими.
Такого я ще не бачив», — пригадує Тарас.
На голці
У 90-х на Позитроні було багато наркоманів. Тарас пригадує, що його однолітки в основному курили план. Старші — кололись.
«У третьому під’їзді на четвертому поверсі жив наркоман, якого, здається, звали Толік. Його дружки жили в будинку навпроти. Щоб не виходити з дому, вони виходили на балкон і кликали його. Це чув весь двір, а от Толік — не завжди».
А якось серед ночі, додає Тарас, у його мами-вчительки хотіла позичити гроші на дозу колишня учениця.
Читайте також: Хрестоносці нетверезості. Ґонзо-репортаж з франківських генделиків
Часом підлітки на Позитроні ще й нюхали клей. Через це розбився хлопець по кличці Гока, знайомий Тараса і його старшого брата. Він стояв на даху, але під впливом галюцинацій скочив вниз. Після цього дахи закрили. Але Тарас запевняє: це не тільки через цей випадок, а й тому, що на дахах збиралися безхатьки.
Шкільна наука Позитрону
На Позитроні було два дитсадки, один з яких — російськомовний. Інший, до якого ходив Тарас, згодом перетворили у поліклініку: район великий і йому була потрібна поліклініка. Тепер пріоритети змінились (та й дітей народжується більше), тож поліклініка невдовзі знов стане садочком. А поліклініку перемістять в район Софіївка, що недалеко.
В одному із садків, що ближче до школи, Тарас разом з однокласниками прогулювали уроки:
«Тут багато кущів, тому вас не видно, але чути дзвінок. Тож ти знав, коли закінчувався урок, який тобі треба було прогуляти.
Класи були великі, тож вчителі не завжди помічали твоєї відсутності, а також могли не робити переклички».
Сусідня школа №10 — одна з найбільших шкіл в місті за чисельністю. Діти в ній вчаться у дві зміни.
«Зараз там навчається понад 1000 дітей, коли я вчився — було двох тисяч. Тому це одна з небагатьох шкіл, де є дві зміни. Цьогоріч в них ювілей — 40 років», — розповідає Тарас.
Школа і Народний дім — найбільш популярні місця збору для мешканців Позитрону. Народний дім сьогодні — це виключно один поверх триповерхової будівлі, а точніше — лише актова зала. Тарас пригадує, що колись там влаштовували дискотеки, вхід на які коштував 50 копійок.
Зараз в Народному домі періодично роблять концерти, звіти народної самодіяльності та збори євангелістів. В одному приміщенні також розмістилась бібліотека. А внизу, біля колон, працює секонд-хенд.
Район (бойової) слави
У 90-ті всі знали, що таке «стрілка» — будь-які образи або непорозуміння з’ясовували в певному місці у конкретний час. Позитрон це теж не оминуло. Район йшов на район — Кобзарик vs. Позитрон, а всі охочі збирались подивитись на це.
Тарас пригадує, що старші хлопці бились між собою арматурою — і все це теж біля школи та дитсадка. Хлопці зі школи ходили з’ясовувати стосунки в скверику напроти. За ними йшли однокласники — вболівати.
«Бувало, що били одне одного по обличчю, валили на землю. Вчителі не прибігали, бо тут було більше кущів і дерев, нічого не було видно. Крім того, їх обступав натовп», — пригадує Тарас Зень.
Але при цьому всьому, Позитрон — ще район знаменитостей. Тут мешкав Денис Овчар на прізвисько ДаПікс — один з перших, хто займався дизайном у місті. Він верстав славнозвісний журнал «Четвер», який видавав Юрій Іздрик, і зробив дизайн для першого диску групи «Фантом 2». Це рідний район барабанщика групи «Фліт» Ігоря Озарка на прізвисько Круглий. А в школі №10 вчилася Наталія Дзеньків, відома більшості як співачка Lama.
Але при цьому Позитрон досі ніби гопнік серед інших районів міста. А 90-ті — свято, яке завжди з ним. На районі багато сміття, недопалків, хаотичних добудов, утеплених балконів та окремих частин будинків, графіті на стінах. Минуле Позитрону назавжди закарбувалося у його теперішньому: в перукарні «Чародійка», яка працює десятки років, скверику напроти 10-ї школи, запаху круасанів фабрики «Лігос», що й досі працює.
Сучасний Позитрон — як той старий напис на трансформаторній будці. З пам’яттю про неформальне минуле. З легким подихом небезпеки. І новопосталими гаражами.
