Життя франківських районів. Резервація Княгинин

Було собі містечко, старіше за Івано-Франківськ, а стало тихим передмістям. Сади, городи — лише собаки гавкають. Тут бракує  магазинів, аптек, клубів, ресторанів, натомість є приватний стоматологічний кабінет, спиртзавод і військкомат.

Завдяки програмі «Малі ґранти» платформи «Тепле Місто» «Куфер» досліджує райони Франківська, і наступна історія — про район Княгинин. Кураторка програми «Малі ґранти» Христя Магас, корінна княгинянка, розповідає про дитячі дослідження закинутого будинку священників і як в Княгинині з неба гроші падали. 

Район-наречена

Майже безлюдна вулиця Княгинин, що поряд із безіменним сквером, дає початок однойменному району Івано-Франківська. 

Люди кажуть, що назва району пов’язана зі словом «княжна» або ж «княгиня» — так гуцули кажуть на наречену.

Княгинин-Село охоплювало територію від перетину вулиць Василіянок і Галицької до Бистриці. На базі цих місць, як визначають історики, і виріс сучасний Івано-Франківськ.

Княгинин поступово обростав своєю спільнотою і до 1915 року набув обрисів міста. Правда, з його міським статусом було все складно: як свідчать архіви міської управи Княгинина, за адміністративним поділом Польщі 1923 року він належав до міст Станіславського повіту, але за законом 1896 року статусу міста не мав. А з 1925-го він взагалі став частиною Станіславова.

Читайте також: Життя франківських районів. Автономна республіка Кішлак

Електричне освітлення з’явилося тут швидше, ніж в самому Станіславові. Та й промислових об’єктів тут було більше. До речі, станіславські залізниця і вокзал були збудовані на полях саме княгиницьких господарів. Значна частина Івано-Франківська, тоді Станіславова, розміщувалася в районі сучасного спиртзаводу, а околиці були в районі Майзлів, який називали Княгинин-Колонія.

Невід'ємний супутник екскурсії - книжка про історію Княгинина

Княгинин-місто проіснував автономно десять років, до 1925 року. На відміну від польського Станіславова, Княгинин здебільшого був українським. Тому польська влада ліквідувала статус міста для Княгинина, а його територію приєднали до Станіславова.

До Княгинина належали території нинішніх Бельведера, Гірки (в районі вулиць Вовчинецької та Миру), Колонії (від вулиць Бандери і Марійки Підгірянки до потоку) та Майзлів.

Сьогодні у тихому передмісті важко впізнати древнє містечко. Все, що тут чутно — машини, що час від часу проїжджають «районотворчою» вулицею Княгинин та гавкіт собак. Довкола вулиці купками збились хати. Тут чи не кожен мешканець має свій садок або невеликий город. Багато зелені довкола, що дає такий бажаний затінок і прохолоду у серпневу спеку. Поряд із величезною територією спиртзаводу нудьгують закинуті будівлі.

Plan miasta Stanisławowa i Knihininów, 1919

Княгинин — рідний район кураторки програми «Малі ґранти» Христі Магас. Раніше Христя більше знаходила себе в місті, але тепер заново відкриває для себе місце, де вона народилася і виросла: 

«Пишаюся тим, звідки я є. Княгинин дав початок всьому місту. Не вважаю, що це окремий район — це окрема частина міста з історією і своїми правилами».

Родинні цінності

«Тут жив мій прадідусь, а до цього і його батьки», — розповідає Христя. «Здебільшого будинки тут не продаються. Знаю лише два випадки, коли помешкання продали іншим людям. Інші передаються з покоління в покоління».

Не враховуючи нових забудов, район Княгинина — це переважно приватний сектор. Будинки рідко зносили і перебудовували заново. Всі родичі живуть поруч, адже будувалися одне біля одного.

Навіть вулиці тут не змінювалися за назвами. Старші люди часом називають їх за прізвищами сімей, що там мешкали: наприклад, вулиця, де мешкали Волощуки, або там, де жили Голинські. 

В дитинстві Христя свій район не любила — не було з ким бавитися. Зв’язку між вулицями Церковною і Княгинин не було, тільки старші одне одного знали. Діти ж зустрічалися тільки в Народному домі на свято Миколая, коли треба було розказати віршик і отримати подарунок.

Читайте також: Район німецьких вілл, робітників і цвинтаря. Що можна знайти на мапі довкола «Промприладу»

Дівчина пригадує: «Востаннє я образилася, бо мені не дали розказати віршик, тому сказала, що більше туди не прийду. Але ці зібрання на Миколая і досі проводяться громадою Княгинина, ще мій брат туди ходив».

Бог, освіта, Україна

Громада Княгинина була дуже активною: мала власну «Просвіту» і захоронку (щось на кшталт недільного гуртка), де дітей виховували в патріотичному дусі та проводили різні гуртки. Приміщення захоронки й досі збереглося на вулиці Княгинин. Це непримітна будівля поряд з спиртзаводом.

Пізніше тут друкували листівки для ОУН, за що причетних розстріляли представники радянської влади. Про це тепер нагадує пожовтіла бетонна меморіальна дошка.

Якщо йти вулицею далі, можна побачити стару двоповерхову будівлю за загорожею. Штукатурка облущилася, скла на вікнах немає. Живо й бадьоро тут виглядають тільки бур’яни. Раніше це був будинок консисторії, де мешкали священники. Зараз приміщення на реконструкції. Христя розповідає: колись вони з друзями лазили всередину і бачили, що в будівлі ще збереглися гарні сходи, двері та альтанка. 

Поруч з консисторією — церква. Друга. Перша Княгиницька церква була на місці, де тепер цвинтар. Через це та вулиця й називається Церковна. Потім її передали в село Посіч, а звідти — в Угринів. 

Минуле vs. майбутнє

У невеликому провулку за новою церквою видно фасад дитячого садочка, який функціонував до кінця 90-х. Зараз ця величезна територія не задіяна. Дитсадок зроблений в традиційному гуцульському стилі. Він був найкращим в радянській Україні: майже все там з дерева, всередині навіть був басейн. Через двері можна побачити шведську стінку, збереглися окремі вітражі, які з часом потьмяніли. 

Час тут ніби зупинився і жодної живої душі навколо. Тільки районний кіт розгулює. Зараз будівля у дуже поганому стані: всередині багато сміття, розбитого скла, проросла трава та бур’яни, де-не-де розібраний дах. Але при цьому деякі приміщення здають в оренду. Частина території садка в приватній власності — там вже поставили євровікна і почали її перебудовувати.

«У цьому садочку є певний шарм. Коли я була молодша, ми домовлялися із сторожами, пробиралися всередину, але зараз там поставили ґрати. Ввечері тут збираються наркомани й алкоголіки, ця будівля їх приваблює», — говорить Христя.

Одразу навпроти дитсадка — дві нові багатоповерхівки. Вони наче геть з іншого району, нічого спільного з Княгининим. Минуле і майбутнє. 

Про минуле нагадують закинуті старі будівлі, частина з яких вже у приватній власності.

«Тут багато що змінилося з часу, як я була маленька. Багато що зникло. З’явилися нові будови. І я не знаю, чи люди, які в них мешкають, ідентифікують себе як частину Княгинина», — міркує Христя.

Спершу на місці одного з цих нових будинків була школа. Згодом – відділок поліції. Поліція знадобилася, коли на території Княгинина почав функціонувати залізничний переїзд. Дівчина пригадує:

«Ми в дитинстві боялися їздити повз відділок, бо думали, що перевищимо швидкість на велосипеді і нас спинять». 

Садок з багатоповерхівками залишається позаду і шум машин означає, що поряд — об’їзна дорога, від якої починається вулиця Промислова, що теж є частиною району. Це — крайня вулиця колишнього села, розтягнута аж до вокзалу.

Спиртовий та лікеро-горілчаний «Княгинин»

З розвитком Княгинина і після скасування панщини люди почали набувати ремісничих професій, тож для них були потрібні робочі місця, тому тут почало з’являтися багато мануфактур. Причому найбільш відомим з них став спиртзавод.

Перший корпус заводу в 1902 році звів Мендель Вайнгартен. Його підприємство називалося «Фабрикою спиртів і пресованих дріжджів». Ця будівля збереглась до нині. Згодом фабрика змінила власника — ним став Філіп Ліберман, який отримав завод як придане від колишньої дружини Вайнгартена. Справи йшли добре: підприємство посідало друге місце в Польщі за обсягом виробництва, а Ліберман став одним із перших мільйонерів у місті.

Тривалий час спиртзаводу щастило, хоча він добряче постраждав від двох Світових воєн. Але зараз величезна територія заводу не функціонує, а Івано-Франківське обласне державне об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості визнано банкрутом. 

На спиртзавод просто так не потрапити. Але Христя каже, що ввечері можна там погуляти. Вдень цього не зробити, бо територією ходить сторож із собаками:

«Коли мені ввечері не було що робити, я залазила через паркан і гуляла по території. Ось тут — найлегше, але потрібно мати довгі штани, бо є кропива, — показує секретний хід дівчина, — варто бути обережним, бо всередині багато чого прогнило. 

Втім, круто гуляти між цих великих цистерн, тоді розумієш, який був обсяг виробництва.

Коли ми були молодшими, то домовлялися з охоронцями, але зараз вони змінилися».

Раніше у гуртожитку біля спиртзаводу мешкали його працівники, зараз — просто люди. Деякі мешканки Княгинина розповідають, що обабіч заводу ввечері на вулиці працюють «дівчата легкої поведінки». Втім, перевірити цей факт ми не можемо. 

Цікаво, що одного разу за Радянського Союзу поступив наказ подивитися, що зберігається в одній з цистерн на спиртзаводі. Туди кинули лампу, вона розбилася і бражка, що залишилась після варки спирту, загорілася. Цистерна вибухнула — і з неба почали падати листочки. Люди подумали, що це пропагандистська література. Виявилося — гроші. З’ясувалось, що начальник заводу підпільно зберігав їх в одній з цистерн, за що його і посадили.

А люди кинулись збирати те, що впало з неба. 

«Бабуся розповідала, що на вулиці Церковній біля спиртзаводу ловили людей і забирали всі гроші. Брали підпалені чи ні, забирали всі», — ділиться Христя. 

Дехто навіть пробував потім розрахуватися підпаленими грошима в магазинах, але згодом це було заборонено банком. 

Сердечко Княгинина

Саме так Христя Магас називає вулицю Церковну. Зараз тут мешкає більша частина громади району і голова громади теж. 

На місці, де раніше була церква, тепер старий цвинтар. Він закритий, але громада Княгинина може дати дозвіл на поховання — якщо людина мешкала тут, щось зробила для району, тобто, належала до громади. Щоб поховали когось із родичів, потрібно спершу взяти дозвіл в громади, а тоді у міського голови.

(Не)Народний дім Княгинин

Раніше Народний дім «Княгинин» був унікальною архітектурною спорудою для міста. Його збудували ще у 1920-х роках за кошти мешканців мікрорайону. На фасаді був напис «Читальня «Просвіти» в Княгинині». Раніше гуртувалося усе українське населення міста. А в радянські часи тут працював кінотеатр «Комсомолець».

У 1990-х княгининський осередок «Просвіти» відновив свою роботу і за його зверненням будинок було перейменовано в «Народний дім «Княгинин».

Читайте також: Райони між нами. З яких частин складається Франківськ?

Народний дім був місцем, де влаштовували дискотеки та кіноперегляди. Але зараз громада Княгинина говорить, що з Народним домом у них немає хороших контактів. Можливо, справа у зміні директора та ремонті. Хоча там з’явився «Новий театр», за словами Христі, в Народному домі після реконструкції майже ніхто не збирається.

«Раніше Народний дім виглядав краще, зверху були елементи вишиванки, по боках були ніші, де розвішували афіші, але зараз їх заробили. Тепер афіші вішають на пластикових дверях», — розповідає дівчина.

Оновлений, Народний дім вже не має нічого спільного з минулим Княгинина і виглядає чужинцем у рідному районі. 

На перетині шляхів

Мешканцям Княгинина доводиться часто залишати його межі – якщо треба скупитись чи десь поїсти, треба йти на вулицю Галицьку. У самому районі можливостей для дозвілля чи інфраструктури бракує.

«Не можу сказати, що цей район максимально децентралізований, бо якщо вийти з дому, то по суті нема куди піти. 

Раніше навпроти спиртзаводу був магазин з різними товарами, поряд було кафе, в якому ще три роки тому святкували весілля. Зараз воно працює, мабуть, по якихось приватних дзвінках.

Але Княгинин чудово розміщений і комунікація навколо району покращилася. Крім того: через дорогу — річка, за 15 хвилин можна пішки дійти до центру, є Парк воїнів-інтернаціоналістів», — розповідає Христя.

Життя Княгинина завжди було нерозривно пов’язане із Франківськом. Франківськ звідси виріс: в прямому й переносному сенсі. І тепер колишньому місту доводиться поєднувати власну історію з новобудовами, а амбіції – з можливостями району. Тому у відчайдушному прагненні зберегти свою пам’ять та сутність Княгинин поволі перетворюється на резервацію для «своїх»: де усі сусіди — твоя сім’я. В прямому сенсі.

Kufer
Вгору