Панк, молодість, відвага. Звідки взявся музичний феномен Калуша?

Напередодні четвертого фестивалю Back To Youth, який відбудеться в Калуші 12-13 квітня, «Куфер» та наш репортер Валентин Перуз пригадують, з чого взагалі почалась калуська музична тусовка і як панкам вдалось зробити найдушевніший український фестиваль.

 

Пересічний любитель музики з Івано-Франківська не здогадується, що під боком, в рідній області, горить, інколи й в прямому сенсі, місто андерграундної музичної слави. Місто, яке стало одним з найцікавішим і найважливішим на музичній мапі України — Калуш.

Починаючи з 2012-го року у калуському Maxwell Pub відіграли безліч українських (як Sasha Boole, The Hypnotunez, O’Hamsters, Somali Yacht Club, Perkalaba, Elephant Opinions, The Jossers, Krobak, H.Soror, Тулим) та закордонних (Mars Red Sky (Франція), Franz Nickolai (США), Nickel & Rose (США), DZIECUKI (Белорусь), Friday Night Lights (Великобританія), Makhno (Італія), Brimstone Days (Швеція), La Mathilde (Франція), The Dues (Швейцарія), KUF (Німеччина), Round Eye (Китай), Desi (Чехія), Teddy jr. (Нідерланди), Peter J. Birch (Польща) виконавців. Обидва списки можна продовжувати ледь не до кінця сторінки.

На минулорічному фестивалі Back To Youth я розпитав у творців музичних події Калуша про їхнє становлення. На початку розмови чесно зізнався, що до розмови не готувався, тож піде як піде.

«Це заєбісь, це ми уважаєм», — відповідає організатор фестивалю та власник Maxwell Pub Макс Барна.

Макс Барна

Зародження панк-сцени у Калуші

«Більшість пацанів між собою тусили давніше, ще до 2010-го. Десь в 2005-му неформальна ідеологія (музика, виглядати не так, як всі) створила тусовку і вже аж в 2010-му знайшлось декілька людей, які хотіли щось робити. Макс приєднався у 2010-му», — пригадує Олег Перегуда, калуський музикант, ударник Elephant Opinions.

Олег почав грати в групі Elephant Opinions коли вчився у Тернополі. Якраз в той час Макс повернувся зі Львова додому, в Калуш.

«Я тоді почав цікавитись всяким скрімо, пост-хардкором. І тут дізнаюсь, що чуваки з мого міста теж по цьому горять. На цьому ми почали сходитись», — розповідає Макс.

Познайомились ж майбутні організатори фестивалю у чаті «Рок Львів». Тоді музична DIY-сцена на Західній Україні починала набирати обертів. Олег, завдяки гурту, вже встиг побувати на кількох фестивалях, тож у Калуші почали думати: чому б не зробити щось подібне тут? До того ж, в Макса вже був певний досвід організації подій.

Та бракувало місця. Єдиним варіантом була дискотека над рестораном «Вежа». Та завдяки дружбі з сином власника хлопці отримали приміщення для концертів.

— Перший концерт, який ми зробили тут і дуже тим дуже пишались…

— Ти зробив, — перебиває Олег Макса.

— Ми зробили. Бо якби не було цих людей, я би цим ніколи в житті не займався.

Першими в Калуш хлопці привезли Dracula Drops D (перший гурт вокаліста Somali Yacht Club) і Al.ko_кс з Долини. У цей же день був день народження іншого їхнього товариша і співорганізатора, Юри Атаманчука, у цей же день новоявлені творці музичної сцени Калуша влаштували акцію «Food not bombs» (частина світового руху, активісти якого роздають вегетаріанську та веганську їжу).

— Ми всі дійшли до панк-сцени. Не панку як музики, а як світогляду.

— Ми робили просто тому, що могли. «Давайте зробимо? Та давайте». Всьо, ніякого посилу, — запевняє Олег.

— Взяли за взірець західну панк-сцену і намагались відтворити їхній досвід тут. Навіть акцію проти насильства над тваринами проводили, — додає Макс.

За словами хлопців, на становлення калуської тусовки сильно впливав Франківськ: тамтешнім панкам не було де тусити, тож вони їхали в Калуш. Проте не все так легко.

— У перші роки ми робили закриті події, для своїх. Не хотіли бачити на своїх концертах фанатів групи «Карна», наприклад.

— Тоді люди казали: «Ви робите якусь кончену хуйню, ніхто про вас не знає». А ми й не намагались, щоб нас хтось знав.

Танці-пляски

«Через Олега ми нарішали більшість гуртів з інших міст і зробили мега-угарний тусіч під назвою «Танцы-пляски», який є пра-пра-пра всього Back To Youth, бо BTY – це наші старання повторити той день», — каже Макс.

Завдяки тим танцям і пляскам Калуш вписав себе на мапу музичних подій. Наступним кроком було привезти сюди закордонну групу. Нею стала Freelancers з Литви, що було певним проривом для локальної події.

Третім етапом калуської DIY-сцени став «Творчий гурток». Як його описує Олег: «Це були дві події в локаціях, в яких ти ніколи б не подумав, що вони могли б бути. Це просто були ті локації, які вдалось намутити. Як Дім школяра, куди зазвичай ходять школярі і вчительки. Вони були наскільки в стані афекту від того, що відбувалось, що сказали: це перший і останній раз».

На «Творчому гуртку» грала перша місцева скрімо-група «Фейерверки Ранят Небо», яка незадовго перед цим розпалась. Із ними пов’язана місцева музична легенда, яку із захопленням, як Джиммі Феллон про появу Прінса на сороковій річниці Saturday Night Live, розповідає Макс:

«На «Творчому гуртку» були присутні всі хлопці з групи, але вони не грали разом вже якийсь час. Макс Іщенко зі Small Depo сказав: «Тут є люди з калуської команди, які на нас повпливали і ми би дуже хотіли, щоб вони зіграли». А вони ж прийшли просто потусити. Та в результаті «Фейерверки Ранят Небо» беруть чужі інструменти, починають грати і весь зал оре їхні тексти».

— А Maxwell Pub з’явився тому, що ти міг це зробити чи тому, що була потреба?, — питаю.

— Я міг це зробити, потреби досі в цьому немає. Просто появилося місце, де все стабільно і можна не переживати, що хтось виїбе тебе за приміщення.

Так, Макс — прямолінійний.

Та за три роки існування, у 2015 році, Maxwell Pub своєму засновнику приївся.

«Почало набридати через те, що концерти в одному місці. Я згадував ті танці-пляски, концерти 2010-го. Треба було якось це повторити. І тоді виникла ідея Back To Youth — фестиваль в лісі, на зразок Burn the scene for fun, панк-фестивалю під Житомиром», — пригадує хлопець.

Концепція була готова, залишалось тільки відтворити події 2010-2011 років. Тільки просто неба. І подалі від людей.

«У місті є багато локацій, які не використовують, які можна було б цікаво використати. Але домовлятись про них неймовірно складно. А якщо хочеш робити open air, треба все продумати таким чином, щоб поруч не було людей. Ми обрали місце біля дачі вокаліста «Фейерверки Ранят Небо». Це за містом, тож там ми би нікому не заважали. Але були напряги з тим, що туди дуже важко добратись. А ще там немає телефонного зв’язку і електрики», — розповідає Макс.

Щоби провести фестиваль, організатори привезли на дачу два генератори (хоча не завадило б три), встановили саморобну кухню, взяли якогось пива.

«Мене часто питають, скільки нас в команді фестивалю. Але ж це просто туса. Нема такого, що хтось відповідає за одне, хтось за інше. Ми не підходили до цього як якась промо-група, просто ми цього хотіли. Я це координував, але всі підключались, хто чим міг. Під час першого Back To Youth нам допомагали друзі з інших міст: наприклад, Артур, басист Somali Yacht Club, продав квитки, а львівська організаторка концертів Ляна Мицько йому допомагала», — хлопці продовжують згадувати перший фестиваль.

Душевність та її еволюція

Квітень 2018-го. Калуш зустрів мене дрібним дощем, а третій Back To Youth розпочався з дебюту місцевого репера Санчо Панами та виступу франківської групи Complete. Потім все почало розкачуватись і густіти: дез-метал гурт «Обрій» кинув у жар і жах полів Камбоджі, а київські хардкор-відьми Death Pill пройшлись контрастним душем з піснею про колишнього під назвою «Расцарапаю ебало», одним з кращих номерів вечора.

«Ми тільки вирвались з лап тоталітарного режиму, від імперіалізму, але досі з’являються довбойоби, яким треба хунти, вождя. Нам треба нормальну, демократичну країну, а не тоталітарну назіговану хуйню», — вокаліст «Обрію» робить перший і єдиний довгий спіч фестивалю, а зал його підтримує.

Під метал вривається хіп-хоп команда «Ціна Ритму», яка народжувалась саме у Калуші, і згодом займає місце на сцені. Трек про душевність став певним гімном Back To Youth 2018. Душевність — це взагалі найважливіше слово у фестивальному Калуші.

Хардкор/скрімо тріо Raw Grip — це не лише вокал, бас і барабани, це непередбачуваність та невловимість моменту, корпускулярно-хвильовий дуалізм вітчизняної панк-сцени. Якщо хедлайнери фестивалю Somali Yacht Club більше нагадують медитативний потік, який сам тебе підхоплює і несе у потрібному напрямку, то Raw Grip потребують постійного інтелектуального зусилля.

Dreadnought (зараз Dreadnought in the Pond) зі своїм шамансько-психоделічним сетом стали для мене відкриттям BTY2018, а завершили все вже не раз згадані Somali Yacht Club. Я вчетверте слухав їх наживо і це був найкращий раз.

Як не дивно, я згадав про цей фестиваль у січні, коли загорівся Калуський хімзавод. І невдовзі Калуш знову горітиме — 12 та 13 квітня, на четвертому фестивалі Back To Youth. Тусовка, що колись вийшла з одного чату, перетворилась на досить масштабний фестиваль, що вже переріс своє панківське минуле.

Цьогоріч BTY приймає приміщення найстарішого калуського підприємства  «Саліна». Буде також спеціальна програму «Why DIY?» від ІНШІ та Інша Освіта, де розбиратимуться що ж таке той DIY, та як в наших умовах це допомагає розвиватись культурі в малих (і немалих) містах. А чернівецький самвидав та андерграундний журнал/зін SVAYA проведе практичний майстер-клас по створенню власного зіну. Закінчиться все 14-го квітня у Maxwell Pub, де зіграють Sasha Boole та Electric Cobra.

«Ми просто вирішили стати більш відкритими, бо викупили, що підросло нове і суперцікаве, невідоме нам досі, покоління. Це взаємна симпатія: вони виявляють інтерес до такого, а ми дуже хочемо, щоб двіж у Калуші не проїбався. Це спроба порозумітись і нестись далі. Плюс, за останні роки ми обросли різними досвідами, зв’язками і можливостями, які завжди приносимо в двіж. А ще це — еволюція», — розмірковує співорганізатор фестивалю Юрій Атаманчук.

P.S.

— У нас немає нічого, з чого можна зробити якийсь хейт, — Олег заводить про відсутність конфліктів і бикувань на їхніх подіях.

— Ми один одного любим, ми про це відкрито базаримо. Дружба — фундамент цього всього і вона цим дуже сильно укріплялась, — додає Макс.

— Калуш, він як острівки: кожен окремий, кожен робить, що хоче.

— Ми можем разом не гуляти, не тусити, не впливати одне на одного, але якшо ми робимо щось глобально калуське — то підтягуємося всі.

— Звідки у вас беруться такі люди?

— Це ж не Антарктида і не місто на 5000 населення. Є люди, які мають творчі прагнення, творчі задатки і саме ця сірість і периферійність вимуштровує. Чим складніше себе проявити в тому соціумі, в якому ти живеш, тим більше ти рвеш.

— Є страх, що все це колись закінчиться?

— Поки горять серця, це відбувається. Якщо це буде потрібно — воно буде. Якщо ні — зникне. Ми не ставимо за мету виховувати молоде покоління. Це життя: настане колись момент, коли все затихне, настане й момент, коли все відродиться і спалахне.

 

У тексті використані фотографії Maxwell Pub, Юрія Атаманчука та Максима Барни

Kufer
Вгору