Джаз Шредінгера: чи був джаз у Івано-Франківську?

Спеціально для «Куфера» діджей та еклектичний музикознавець Євгеній Філатов згадує знаменні моменти джазу в новітній франківській історії. І шукає (не)втішних відповідей на питання — чи потрібен місту джаз?

«Івано-Франківськ може і має створити свою джазову історію. Цього року ми закладаємо її гарний фундамент». Це слова Богдана Струтинського, засновника фестивалю Карпатський Простір. Він говорить про 2019 рік, і несила йому запідозрити, що історія ця вже почалася без нього і значно раніше. Просто цей фундамент закладають знову і знову, щоразу заново. Цей процес нагадує заїзди на равликах з перешкодами й на короткі дистанції.

Трохи про ветеранів

Якщо наше місто й не має своєї зв’язної джазової історії, воно може розповісти чимало джазових історій.

У дев’яностих і двотисячних флагманом франківського джазу був Станіслав Диксиленд Бенд. Це був колектив професійних музикантів, які постійно змінювалися (переважно через еміграцію попередніх учасників). Незмінним залишався лише «ідеолог» Бенду — банджист Вадим Волков. Станіслав Диксиленд Бенд грав традиційний диксиленд, і ще свінг. І робив це добре.

Від 1996 року СДБ організовує фестиваль «Джем в Станіславові». Всього відбулось шість таких фестивалів, назва яких дещо змінювалася залежно від пори року: «Гарячий джем у Станіславові», «Зимовий джем» тощо. На ці фестивалі запрошувалися «сильні й відомі колективи і майстри джазу України та закордону». В 2005-2006 роках фестиваль не відбувався. Найяскравішим (і останнім) був «Гарячий джем» 2007-го року, про який чудово написав Тарас Прохасько у «Галицькому кореспонденті». Але невдовзі Вадим Волков, який був координатором фестивалю, помер. Історія «Джемів» закінчилась.

А окрім диксиленду щось було?

Квартет саксофоністів Джаз-Класік діяв у місті з 90-х років. Квартет складали студенти Інституту мистецтв, тому склад періодично мінявся (крім керівника групи — кларнетиста Олександра Мельника). Джаз-Класік — не так про джаз, як про «класік»: квартет із самих саксофонів це різновид академічної камерної музики, а не джазовий склад.

Тут все розписано на папері, ніяких кроків вправо-вліво. В репертуарі — популярні джазові хіти й приджазована популярна музика типу «Besame Mucho», а також народна музика «у неповторній джазовій інтерпретації». Себто, без імпровізацій.

Відносно близьким до франківської навколоджазової сцени 90-тих був гурт «Брати Блюзу». Засновані братами Левицькими з Калуша, «Брати Блюзу» грали суміш арт-року, джаз-року і традиційної карпатської музики і називали свій стиль «карпатський ф’южн». Щоправда, за кордоном вони були популярніші, ніж вдома, що характерно для найкращих українських музикантів.

JazzBez і Роман Рось

Наприкінці двотисячних до Івано-Франківська переїхав львівський скрипаль Роман Рось — тут мешкала його дружина, тут він уже мав друзів. Роман якраз повернувся з Франції після морського походу на козацькій чайці. Під час подорожі він виступав на музичних фестивалях, грав циганський джаз із місцевими музикантами. Після яскравого мандрівного життя реальність у провінційному Франківську виглядала нудною. Бракувало джазу. Роман на той момент вже був причетний до фестивалю JazzBez  (який у Львові почався ще у 2000 році), тож вирішив привезти його до Франківська.

«Це вартує того: привозити сюди хорошу музику, робити майстер-класи, показувати людям, щоб вони не боялися грати джаз, не боялися імпровізувати. Треба трохи посунути цю філармонічну культуру, бо вона заполонила практично все, принаймні в Франківську. Думаю, це справа часу, просто треба бити в одну точку», — говорив тоді Рось.

JazzBez не був, отже, франківським фестивалем. Це такий собі джазовий марафон, який поєднує українські й польські міста. Організаційний та ідеологічний центр фестивалю — Львів. Конкретно — мистецьке об’єднання «Дзиґа» (а ще конкретніше — Маркіян Іващишин).

«Оскільки музиканти, які прибували до Львова, були фактично поряд, то нескладно було узгодити те, коли ці музиканти зможуть приїхати до Івано-Франківська», розповідає Роман Рось. «Перший фестиваль був пробний, три дні, були українці, французи… Французів профінансував Французький культурний центр, українців — місцеві спонсори. Другий фестиваль підтримав трішки тодішній мер Віктор Анушкевичус і філармонія. Ну і культурні центри тих країн, звідки приїжджають музиканти, допомагають своїм».

Але після Революції Гідності та початку війни з Росією ніякі культурні програми не проходили. Усе почало налагоджуватися лише у 2016 році, та тільки частково — більшість грошей на організацію фестивалю доводилось шукати на місцях.

Та й у перші роки фестиваль не проходив ідеально. Другий франківський JazzBez завершився передчасно — довелося скасувати кілька концертів, бо квитки дуже погано продавалися, а спонсори порушили обіцянки й завчасно припинили фінансування.

Тоді Роман Рось обурювався інертністю публіки й особливо студентів-музикантів, Юрій Андрухович хвалив високий рівень учасників фестивалю, а художник Мирослав Яремак запевняв у природності ситуації, яка склалася,

 бо джаз — музика не для всіх, а лише для креативної меншості.

У 2010 році Роман Рось, натхненний першим франківським ДжазБезом, створив у Івано-Франківську джаз-клуб. Інтереси джазу в місті не могла представляти одна людина — треба було якось об’єднувати музикантів, шанувальників джазу і меценатів. На логотипі джаз-клубу була зображена чорна галка, що грає на трубі. Джаз-клуб існував як віртуальний проєкт, адже не був закріплений за конкретним місцем (хоча  безуспішно шукав собі стабільну сцену). Концерти проходили по різних локаціях. Наприклад, відкриття джаз-клубу — в ресторані готелю «Надія». Потім пару концертів — у клубі Pallada (на вул. Галицькій, 51, де зараз ресторан SOHO). Головними ж джазовими майданчиками були по черзі L-club та кафе-бар CHICAGO.

Джазові точки

Спочатку L-club містився в будівлі Муніципального Центру дозвілля по вул. Набережній. Потім переїхав на вул. Січових Стрільців (там, де зараз піцерія «Тіп-Топ» і паб «Пан Кабан»). Це був ресторан на 2 зали, зі скатертинами шоколадного кольору поверх білих, білими шкіряними кріслами, більярдом. «Першокласне обслуговування, широкий асортимент витончених страв, тепла атмосфера» спонукали до інтелігентного відпочинку.

Джаз там грали переважно місцеві музиканти — Станіслав Диксиленд Бенд, саксофоніст Алекс Качанов, група «Real Jazz» клавішника Дениса Білієнко, Роман Рось із дружиною Зоряною, виконавець на губній гармоніці Олег Коропецький. Часом виступали й приїжджі музиканти (в тому числі в межах планових концертів JazzBez`у) — група ShockolaD (ще з Даною Винницькою на вокалі), Марк Токар, Dzyga Jazz Quintet та інші.

Про тодішній попит на джаз у франківчан говорить така цитата: «Попри те, що вечорами в «L-Club» грає саксафон, найбільший наплив клієнтів — в обідню пору, коли заклад пропонує клієнтам бізнес-ланчі».

Власники клубу — подружжя Ляліних — задумували свій заклад як суто джазовий. Мабуть, тому L-club проіснував недовго й закрився 2010 року, через рік після переїзду в центр.

Кафе-бар CHICAGO працював на Пилипа Орлика, 8 (зараз там нічого немає). Там часто виступали Роман і Зоряна Рось та Олег Коропецький. Там же відбувались деякі концерти і кіноперегляди в межах фестивалю JazzBez. Джаз і блюз у ресторанному форматі регулярно звучали в арт-кафе «Гармидер» (зараз там ресторан «Фамілія»). Грали все ті ж місцеві (Качанов, Білієнко, Коропецький). Блюзмени виступали в Старому Псі та Panorama Pub. В Grand-кафе кінотеатру Люм’єр взимку проходили навколоджазові концерти фестивалю «Старе кіно по-новому», який робив Роман Рось із VJ-групою «Cube».

У вересні 2011 року в культурно-мистецькому центрі «Є» з моєї подачі стартував джаз-клуб Friday, змістом якого були щотижневі перегляди джазових відео. Усі, хто хотів, безкоштовно знайомились (хоч і в записі) з класикою світового джазу — Біллі Голідей, Стефаном Ґрапеллі, Тутсом Тільмансом, Біллом Евансом, Весом Монтґомері, Чарлі Мінґусом.

Продовження і кінець JazzBez’у в Івано-Франківську

В 2016 році за JazzBez у Франківську взялися нові організатори — Віля Чупак (музикант гурту КоралЛі) і Тамара Луценко (співачка, відома як Lumara.Urban). «В Івано- Франківську не дуже популярний джаз. Ми з командою хочемо зробити його більш доступним, хочемо сформувати групу поціновувачів джазової музики», — заявляв на прес-конференції Віля Чупак. Концерти відбувалися в «Арена центрі» і Grand-кафе Люм’єр. Власне, концертів було аж два. Цікаво, що Віля Чупак на той момент жив у Києві й на другий концерт вже не потрапив. А в Тамари Луценко була грудна дитина. І ще — Тамара в другий день фестивалю давала свій концерт з новим складом (поза фестивалем, з цілком новим складом). Втім, у обидвох вже був великий організаторський досвід.

Без перешкод не обійшлося. «Були спонсори, які нас кинули й, залишившись на афішах, ніяк не посприяли. Дивом в останній момент знайшли великого партнера і закрили фест у нуль чи невеликий плюс», — згадує Тамара.

Досвід попередніх JazzBez’ів став для нових організаторів цікавим викликом.

«Не ходив ніхто на ті концерти. Приходило вузьке коло поціновувачів. Нам казали, що ніхто і до нас не прийде, будуть пусті зали, що ми прогоримо, що джаз нікому не потрібний. Що джаз — це щось нецікаве і для старих пердунів, які нічого нового не приймають.

Ми ризикували, тому що джазових успішних заходів у Франику дотепер не було», — говорить Тамара. «В перший день ми досягли наповненості залу на 80%, а на другому концерті був аншлаг».

Утім, під впливом тих самих стереотипів, що тягнуться ще з юрського періоду, організатори запровадили дрес-код і пропонували публіці «поринути у часи Великого Гетсбі та відчути себе аристократом», вдягнувши «фешенебельні костюми та вишукані коктейльні сукні в стилі джаз». Самі ж музиканти — польська група Skicki-Skiuk — спокійно собі виступали в джинсах і кедах.

Надалі Тамара і Віля, попри любов до музики, не захотіли брати на себе організаційні ризики. «Та ну його лєсом — от що ми сказали наступного року. Якби не було спонсора, то витрати були б з наших сімейних кишень», — зізнається Тамара Луценко. Відтоді JazzBez до Франківська вже не заходив.

Робити джазовий фестиваль у Франківську — справа енергозатратна і невдячна. Роман Рось продовжував «бити в одну точку» сім років поспіль. Та щоразу доводилося починати все майже з нуля — шукати локації, фінансування, збирати слухачів. Максимум, що вдавалося зробити — сколихнути провінційне болото.

Франківськ все ще має культурний потенціал. Якщо ви — організатор, повторюйте цю фразу щороку на прес-конференції.

У Франківську JazzBez навряд чи відновиться. Та й в інших містах його подальше життя під питанням, адже нещодавно помер Маркіян Іващишин — центральна фігура фестивалю в Україні.

Він живе, він ще не вмер

Припинення JazzBez`у не означало, що джаз у Франківську вже всьо. Він продовжував жевріти. Найактивніші прихильники джазу ще з 2011-го року їздили до Львова на Alfa Jazz Fest — один з найкращих фестивалів Європи. Один цей сусідський фест міг надовго втамувати джазовий голод серед тих франківчан, які справді потребували цієї музики. Фестиваль PORTO FRANKO впевнено набирав обертів і давав хитку надію на культурний поступ. PORTO FRANKO не мав окремої джазової сцени, а радше був спрямований на розмивання кордонів між стилями та видами мистецтва. Актуальна музика, власне, такою і є — вільною від ярликів, поза конкретними жанрами.

Наприкінці 2010-их джаз подекуди звучав у обласній філармонії (як і перед тим). В лютому 2017-го з Києва привозили концерт-присвяту Еллі Фіцджеральд — Інесса Іваницька співала джазові стандарти, які любила Елла. Слова пісень годі було розібрати, але чудова гра Павла Шепети дозволяла абстрагуватись від вокалу. Того ж року в рамках «Тижня польського кіно» у філармонії дав концерт піаніст Пьотр Вилєжол зі своїм тріо. Музиканти незле інтерпретували саундтреки до старих польських фільмів і одну з прелюдій Шопена. У минулому році на тій самій сцені грали вінницький квартет «Експромт» та біг-бенд вінницької філармонії.

А от концерт львівського гурту ShockolaD минулого року не відбувся через замалу кількість проданих квитків (щоправда, вони замахнулись зібрати зал драмтеатру). Концерт Kiev Tango Project у січні цього року також було скасовано.

Головними джазовими подіями у Франківську з 2017 року стали концерти в межах фестивалю «Карпатський простір». Окрема джазова сцена — JazzSpace — там з’явилася вже на другий рік проведення фестивалю. За три роки на ній успішно виступили Karnas Formula (Польща), ShockolaD (Україна), Baku Project (Азербайджан), Dario Pinelli Trio (Італія), «Z-Band» Ігоря Закуса (Україна) та інші. Першого разу куратором JazzSpace був франківський меценат Віктор Вінтоняк. Зараз концертами керує Катря Кот — журналістка, менеджерка культури, авторка публікацій про джаз, яка живе у Києві.

Події проходили з певним розмахом: 2018 року на відкриття JazzSpace завітав міністр закордонних справ України Павло Клімкін та посли Угорщини, Румунії та Азербайджану, а 2019 року це був міністр культури України Євген Нищук. В 2017-му концерти відбувались в клубі Pasage Gartenberg, в 2018-му — у фортечній галереї Бастіон, а в 2019-му — у дворі Палацу Потоцьких.

Майже джаз

Єдина стабільна річ з приставкою «jazz» у Франківську — концерти групи Art-Prestige, що як правило відбуваються у філармонії раз на кілька місяців. Art-Prestige створений в 2009 році, в тому ж році увійшов до складу Івано-Франківської обласної філармонії. Назва групи сигналить: «обережно, кітч!». Art-Prestige грає престижний crossover jazz в дещо нафталіновій манері. Останнім часом певний прогрес, щоправда, спостерігається — без вокалу Наталі Шевченко (їй не надто добре давалася джазова манера) й з новим саксофоністом група звучить набагато краще.

Ще один з проявів джазу в нашому місті — сезонні гастролі джазово-естрадних колективів. Взимку це концерти а-ля «White Christmas» і «Старий Різдвяний Джаз», а навесні — «Jazz Love Forever», «Jazz For Lovers» («справжне свято романтики, естетики і кохання»), де виконують всесвітньо відомі шлягери.

Такі «чуттєві джазові вечори», на які приходять «мліти від задоволення».

А що зараз?

У Івано-Франківську немає джазового середовища. Щоб тут процвітав джаз, мусять бути заклади, де постійно грають джазові музиканти — кафе, клуби, ресторани. Таких закладів зараз немає. А щоб ці музиканти були, їх спершу потрібно виховати. Джазової освіти у нашому місті немає. Та й немає відповідних вчителів, бо джазменів тут обмаль — найкращі швидко емігрують. Приїжджі майстри майже не дають майстер-класів, а якщо й дають, то всім тутешнім на це начхати.

Та що там — у нас взагалі немає жодної місцевої музичної субкультури. Всі великі музичні\культурні події ініційовані не групами адептів, а окремими спраглими особистостями. Але така ситуація є правилом чи не для всієї України.

Франківчани майже не слухають джаз і не вміють його слухати.

Попри вищеописану історію джазових подій у нашому місті, місцева аудиторія досі не знає, наприклад, що таке фортепіанне джазове тріо, де закінчується останнє соло і починається повторення теми. В цьому легко переконатися, коли публіка аплодує музикантам недоладно, у цілком випадкових і невдалих місцях. Але зберігайте спокій — джаз мало цікавить людей в цілому світі, а не тільки в задрипаному Івано-Франківську. Інша річ — кошенята, alyona alyona, Game of Thrones.

Джаз — це міська культура, а в нас досі переважає сільська. Тому назви місцевих гуртів такі пафосні, а музика більше схожа на типову весільну лабанину кінця 80-х. «Ретровейв» — скажете ви? «Безпонтова халтура» — відповім я.

Джаз не прижився на Прикарпатті? Його просто вчасно не освятили.

Український джаз поволі розвивається, але Франківськ в цьому участі не бере. Джаз нам привозять — зі Львова, з Києва, а також з інших країн, які краще розвинені в культурному плані. Чи взагалі потрібен джаз Франківську — окрема тема.

Дивовижно, але у Франківську за останні 15 років були з концертами такі джазові гіганти, як співак Ґреґорі Портер, саксофоніст і кларнетист Петер Брьотцман, саксофоніст Маркус Стрікленд,  кларнетист Бред Террі, піаніст Аарон Голдберг, барабанщики Леон Паркер та Алі Джексон. З українських топів тут грали саксофоніст Дмитро «Бобін» Александров, скрипаль Сергій Охрімчук, барабанщик Ігор Гнидин, піаністи Павло Шепета і Олексій Боголюбов, Марк Токар та Юрій Яремчук, вокальний  гурт ManSound, басист Ігор Закус, піаніст Володимир Соляник — цей список можна продовжити. Багато музикантів з Польщі, музиканти з Франції, США, Канади, Німеччини, Швейцарії, Росії, Данії, Нідерландів.

Цьогоріч на сцені JazzSpace виступили чудові музиканти — українське тріо Наталії Лебедєвої з Лаурою Марті, американські тріо Алі Джексона та Аарона Голдберга, а також квартет «Woody Black 4» з Австрії. Співачка Лаура Марті навіть спеціально написала до фестивалю кілька композицій, які прозвучали вперше саме у Франківську. Прямі трансляції з концертів робили «UA: Суспільне мовлення». JazzSpace в межах фестивалю «Карпатський простір» планує відбутися й наступного року.

Вже двічі за цей рік в Івано-Франківську грав Марк Токар — джазовий контрабасист світового рівня, ключова фігура української імпровізаційної сцени. Перший раз виступ його тріо супроводжував шоу «Нічне кування» в рамках «Свята ковалів». Вдруге — у Підземному Переході Ваґабундо, також у форматі тріо, але вже з іншими музикантами. Взагалі, Марк Токар є частим і бажаним гостем у Франківську, завдяки якому люди швидше звикають до звучання високоякісного сучасного джазу та нової імпровізаційної музики. Раніше таким завсідником був також саксофоніст і кларнетист Юрій Яремчук.

25 травня цього року біля палацу Потоцьких в рамках Днів польської культури виступив Big Roll Band із Ключборка (Польща).

У квітні чудовий блюзовий концерт дав у Підземному Переході Ваґабундо відомий музикант-мультиінструменталіст з Херсона — Max Tavrichesky.

Вже в листопаді нас запрошують на концерт «Джазовий Michael Jackson», де прозвучать «хіти легендарного Майкла Джекслона та Стіві Вандера у виконанні кращих джазменів України». Що ж, можна і послухати. «Майкл Джекслон» — нове ім’я в світовому джазі. А поки я їду на Leopolis Jazz Fest. Там виступатиме Дайана Кролл, знаєте.

 

Головне фото: Jens Thekkeveettil

Kufer
Вгору