Що таке Станіславський феномен і чому це важливо?

У розмовах про Івано-Франківськ неможливо уникнути теми Станіславського феномену  культурного явища на початку 1990-х, завдяки якому місто почало особливо вирізнятись на українській мапі. 

Кандидатка філологічних наук Соломія Хороб та мистецтвознавиця Анна Потьомкіна пояснюють, що таке Станіславський феномен, чому це не лише про літературу і яке значення місце займає Франківськ в історії сучасної української культури.

Що таке Станіславський феномен?

Соломія: Вперше це визначення сформулював у 1992 році Володимир Єшкілєв під час дискусії на виставці «Рубероїд». Він сказав, що в нашому місті почала активно про себе заявляти певна група письменників, які пишуть постмодерні твори. Постмодернізм, який був ключовим для тодішньої літератури, творився тут, у Франківську. Через це відбулась своєрідна децентралізація українського мистецького середовища.

Якщо коротко, чим постмодернізм відрізняється від модернізму?

Куфер: Через розчарування митців та філософів у попередній добі модерну (кінець ХІХ — початок ХХ століття) виникає постмодернізм — як реакція та переосмислення колишніх цінностей та ідеалів. Для нового світогляду стають важливими плюралізм думок, децентралізація, іронія, для творів мистецтва — експерименти, цитування, інтертекстуальність, магічний реалізм, гумор, маскарадність тощо. Для постмодерної людини світ є хаотичним та варіативним, а у творчості важливий процес творення, а не результат.

Чому франківський постмодернізм 90-х був особливий?

Куфер: Традиційно часові рамки постмодернізму визначають з кінця 1960-х і до кінця ХХ — початку ХХІ століття. Однак треба враховувати, що в той період українське культурне життя було закрите радянською «залізною завісою» і повноцінної участі у світовому мистецькому процесі українські літератори та художники брати не могли.

Скажімо, у 80-х троє майбутніх творців «феномену» були дещо вирвані з контексту української літератури: Юрій Андрухович вчився на Вищих літературних курсах при Літературному інституті в Москві, Тарас Прохасько служив в армії, а Юрій Іздрик був ліквідатором на ЧАЕС.

Як писав сам Єшкілєв у журналі «Плерома», український постмодерн є наслідком розпаду СРСР: він виникає на фоні культурного шоку від надміру нової інформації і намагається поєднувати постмодерну ідею з модерною реальністю. Тому, зокрема, його характерною ознакою є ґротеск або стьоб.

Соломія: Письменники-постмодерністи пропонують переосмислити цінності, які були в суспільстві раніше. Після розвалу Радянського союзу молоді митці відчули, що можуть ризикнути і творити щось нове. Хоча український постмодернізм відрізнявся від світового, характерні риси були збережені: це іронія, розмиття рамок, поєднання масової культури та елітарної.

Анна: Творчість художників протиставлялась тому, що відбувалося у спілках, де, в основному, писали картини про Гуцульщину. Це характерно для всієї України, коли в часи перебудови та після здобуття незалежності, інформаційний вакуум зник і з великим запізненням з’явились практики сучасного мистецтва. Можливо, їхня надмірна епатажність та естетика потворного викликана тим, що раніше існувало забагато цензури.

Соломія: Чимало хто вважає, що письменник — це людина з хрестоматії, месія або пророк, але немає відчуття того, що вони живі. На мою думку, всі ці письменники у кінці 80-х та ранніх 90-х, руйнують ці міфи і змінюють поняття про письменника, деканонізують його.

Кого зараховують до Станіславського феномену?

Соломія: Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Марія Микицей, Володимир Єшкілєв, Галина Петросаняк, Ярослав Довган. Є й інші франківські письменники, що творили у той час, але саме ці мають ознаки постмодернізму у творчості.

Чи є якісь особливості в творчості франківських постмодерністів, порівняно з українськими?

Соломія: Умовно Івано-Франківська школа, на відміну від київсько-житомирської, в якій присутня певна апокаліптичність, має риси карнавалізації та іронічністі. Наприклад, роман Юрія Андруховича «Рекреації» розповідає про фестиваль, який відбувається у маленькому місті, де кожен герой — це герой-маска.

Феномен це тільки про літературу?

Куфер: Ні, Станіславський феномен стосувався також візуального мистецтва. Зокрема, у 1989 році у Франківську з’явилась перша міжнародна бієнале (міжнародна виставка, яка відбувається раз на два роки) на території України — Імпреза.

Анна: Коли виникла Імпреза, такого досвіду не було не лише в Івано-Франківську, а й в інших українських містах. Це був потужний поштовх для розвитку мистецького середовища Івано-Франківська, який тривав до 1997 року. Наповнення виставок змінювалось: від суто модерного до постмодерного. Згодом феномен Імпрези себе вичерпав і переріс у інші ініціативи у місті. Наприклад, ініціативу Центру Сучасного Мистецтва, очолювану Анатолієм Звіжинським.

Які прізвища варто знати, щоб ознайомитись із мистецтвом Імпрези?

Анна: Є певне коло митців, які були постійними учасниками та співорганізаторами, окрім трійки засновників — Михайла Вітушинського, Ігоря Панчишина та Миколи Яковини. З цього кола можу виокремити Анатолія Звіжинського, Мирослава Яремака, Ярослава Яновського, Назара Кардаша, Володимира Мулика, Ростислава Котерліна.

Ще є Іздрик, який не тільки пише, але й створює візуальні роботи, що були також представлені на Імпрезах.

Саме ці художники — представники постмодернізму, тому в їхніх роботах того часу було багато іронії, провокативності, епатажності. Ця мова часто не зчитувалась місцевими відвідувачами виставок, але навіть сьогодні сучасне мистецтво стикається з нерозумінням та несприйняттям. Це нормально.

Афіша першої Імпрези

Треба віддати належне тому, що ці митці були піонерами у творенні сміливих акцій. Наприклад, вони робили виставки в Музеї мистецтв Прикарпаття, який розташований у колишньому костелі і викликали резонанс тим, що розміщували досить провокативні твори серед сакрального мистецтва музея (Олег Воронко, Олекса Фурдіяк — інсталяція «Вульф Живий» та «Лагідний тероризм» під кураторством Анатолія Звіжинського).  

Прес-конференція “Лагідного тероризму”. На фото: Ярослав Яновський, Анатолій Звіжинський, Мирослав Яремак, Ростислав Котерлін.

Які твори прочитати\подивитися, щоб ознайомитись з творчістю Станіславського феномену та Імпрези?

Соломія: Якщо говорити про творчість Юрія Андруховича, то дехто вважає, що варто брати до уваги його поезію, але мені найбільше подобається умовна трилогія «Рекреації», «Московіада», «Перверзія» (остання по суті є зразком українського постмодернізму). У Юрія Іздрика найсильнішими називають романи: наприклад, «Подвійний Леон» та «Воццек & Воццекургія». Це інакший постмодернізм, ніж в Андруховича, такий посткарнавальний період.

Галина Петросаняк — це поезія, в якій особливо притягує її особистісний урбанізм. Твори Тараса Прохаська — це насамперед «НепрОсті». Кому подобається наукова фантастика — раджу почитати Володимира Єшкілєва. А ще варто відкрити «Плерому», де можна прочитати дискусії між Єшкілевим і Андруховичем про постмодернізм, яка велася в кінці 90-х.

Анна: У Анатолія Звіжинського є художні роботи, але він більш цікавий як куратор. Наприклад, дуже показовою є його кураторська виставка «Лагідний тероризм», як один з чудових прикладів мистецтва постмодернізму.

Мирослав Яремак — художник який працює з концептуалізмом. Ще коли була Імпреза, він відкрив одну з перших галерей, яка називалась «S-об’єкт» — там він виставляв власні роботи і своїх друзів. Він також працює в жанрі перформансу. Наприклад, одна з його останніх робіт — «In vino veritas» . Це розпивання вина під час дискусії щоразу з різними людьми, яке проводиться над «скатертиною» — білим папером. Папір зі слідами від вина потім стає основою для вже іншої роботи.

Ярослав Яновський — в його творчості є живописні роботи, скульптури, колажі, фотографія.

Наприклад, рік тому він мав виставку-ретроспективу, де було представлено три етапи його творчості. Перша — за часів Імпрези, друга — початок 2000-х, третя — сучасні роботи. І все під загальною назвою «Ганджубас» (те, що неможливо зловити, а тільки відчути). А його серія фотографій «Alter Ego» — одна з моїх улюблених.

Ярослав Яновський. Alter Ego (фото: Zenko Foundation)

Дуже круто цей період представлений в альманаху «Перший відмін ок». Наразі це єдина цілісна література про Імпрезу.

Однією з цілей Імпрези було створити музей сучасного мистецтва на основі колекції робіт, зібраної під час виставок. Багато робіт досі зберігається у фондах. Цього року, до речі, Імпрезі виповнюється 30 років від початку заснування. Можливо, відбудеться ювілейна виставка, де якраз і можна буде побачити роботи художників, які приймали участь.

Чому це все сталось саме у Франківську?

Куфер: Щоразу коли мова йде про Станіславський феномен, виникає логічне питання «чому саме тут?» Адже Франківськ, особливо в кінці 80-х, був досить невеликим та закритим містом.

Відповідь можна знайти в альманаху «Перший відмін ок»:

«Лише в Станіславі міг статися такий збіг обставин, як позитивних — достатній культурний шар, досвід співжиття різних європейських культур, своєрідна архітектурна оболонка, що є „носієм пам’яті”, так і неґативних — демографічний вибух тих років, зміна соціального та етнічного складу, що призвели до змін ціннісних орієнтирів», — пояснює Ігор Панчишин. Тобто, з одного боку, Івано-Франківськ глибоко провінційний, етнічно знівечений і соціально неоднорідний, а з другого, попри все це нечисленна ініціативна група спромоглася відвоювати місце у «вищій лізі» сучасних мистецьких перегонів.

«Тоді всім хотілося сучасного мистецтва, узаконення синьо-жовтого прапора і державної незалежності, саме в такій послідовності — сьогодні мистецтво, завтра прапор, післязавтра незалежність. І все це поєдналося в „Імпрезі”, — Юрій Андрухович, «Таємниця».

Читайте також: Вавилонський бібліотекар. Як Роман Малиновський творить книжкову цивілізацію у Франківську.

 

Текст та ілюстрації: Наталка Темех

Kufer
Вгору