Радянська забудова рідко входить до переліку улюблених об’єктів міста. Проте, якщо вміти на неї правильно подивитись, вона багато що може розповісти про місто, в якому опинився той чи інший типовий проєкт.
Архітекторка Анастасія Обрізків провела для «Куфера» ще одну екскурсію Франківськом і звернула увагу на будинки, які ми зазвичай не помічаємо.
Завершальною екскурсією по Франківську мала бути радянська архітектура. Це дуже довгий і насичений період в історії міста, що дещо змінив його містобудівні аспекти. Історія радянського Франківська — це майже 50 років. Це історія індустріалізацій, масового житлового будівництва, зростання промисловості. Тому розділимо цю тему на дві: житлова архітектура та архітектура громадських будівель.
Напевно всі чули про архітектурну реформу СРСР 1955 року — боротьбу з надмірностями. Після сталінського ампіру в життя людей прийшли ні чим не привабливі оку звичайні й прості будинки без будь-якого декору. Одна з причин — економічна, а друга — соціальна. Тобто, банальна нестача житла.
Необхідно було швидко збільшувати обсяги будівництва житлових будинків. А для зручності та швидкості процесів — використовувати типові планування та конструкції, індустріалізувати будівництво та збільшувати кількість поверхів. Так в 1960-х роках почалось будівництво «хрущовок».
Ті будівлі дійшли до нас видозміненими: у них замінені вікна, пофарбовані частини фасадів, якісь утеплені, частково чи повністю. Де-не-де навіть надбудовували похилі дахи, оскільки прямі не підходять до тутешнього клімату. Тому раджу знайти якесь оригінальне вікно, двері чи балкон, і просто уявити будинок таким, яким він був з самого початку.
Також зауважу, що ми прямуємо в центр міста і навколо нього. Але якщо у вас буде бажання, то можете пройтись у спальні райони міста і подивитись на радянську архітектуру мікрорайонів (ми писали про три таких: Позитрон, Кішлак та Бам).
По традиції, почнемо нашу екскурсію залізничного вокзалу. Через привокзальний сквер виходимо на перехрестя Гаркуші та Лепкого. Перед нами кутовий будинок з закругленими кутами, під’їздом без сходинок, стрічковими вікнами над входом, а під вікнами гофровані декоративні вставки, що дуже нагадує архітектуру міжвоєнного періоду, також парадні входи мають виступаючі декоративні елементи, що притаманно конструктивізму та часто використовувалися у радянській архітектурі. Балкони вже багато де засклені, втім, зауважимо незвичну форму віконних прорізів. Цоколь будинку оздоблений каменем.
На перехресті Лепкого та Рєпіна бачимо ще один житловий будинок, вікна балконів мають зрізані кути, цоколь так само як і попередній оздоблено каменем, але тут вже наявні сходинки, на жаль, без пандуса. Сходові клітини виступають з лінії фасаду та мають освітлення за рахунок вузьких вікон, що є радше декоративним прийомом, а зі сторони Лепкого — вікна круглої форми. Якщо подивимось вверх — там виступаючі перегородки між під’їздами, що теж несе декоративний характер (висота міжкімнатних перегородок та стін між квартирами продовжена до рівня даху і вище).
Далі нам потрібно потрапити на вулицю Незалежності, тож можемо пройти по вулиці Підгірянки або Залізничній. Житлової архітектури радянського періоду по Підгірянки небагато, втім є прекрасний і ще не утеплений (користуйтесь моментом) садочок «Кристалик», а з Залізничної ви вийдете прямо на Прикарпаттрансгаз з дуже продуманим ландшафтним дизайном. Це будівля з 1990-х, тому її не буде в наших екскурсіях про радянські громадські будівлі, але подивитись її варто. Її побудували за сприяння Чехословаччини в 1992-93 роках за програмою допомоги дружнім народам.
Від моста по Незалежності і в сторону Стометрівки перспектива дуже однотипна, можна уявити собі Франківськ часів СРСР: праворуч — житлові будинки, а ліворуч — громадські. Якщо в центральній частині України ви побачите п’яти- та дев’ятиповерхівки з клінкерної та силікатної цегли, яка нічим не покрита, то в західній частині здебільшого використовували грубу штукатурку сірого кольору. Також похилі дахи замість прямих, що пояснюється кліматом регіону.
На відміну від будинку №113, 104-й, 99-й та 95-й мають дещо інше облицювання, але скрізь прослідковується розшивка по вікнах, що робить фасад не таким одноманітним, а також на першому поверсі — рустування. Будинки №99 та №95 дещо зміщені з червоної лінії вглиб та формують таким чином композицію площі кінотеатру.
На перехресті Незалежності та Лепкого бачимо також кілька житлових будинків: Незалежності 81 — з еркером, рустуванням на фасаді до другого поверху, декоративні вставки під та над вікнами, виступаючі карнизи, фронтон на головному фасаді — такі будинки притаманні 50-м рокам. Через дорогу — Лепкого, 1: будинок, в якому прослідковуються такі тонкощі регіональної архітектури, як дах з великим ухилом, що покритий черепицею, ритмічність фасаду (тут складчастість вздовж вулиці). Кути балконів заокругленої форми, дуже мінімалістичне огородження балконів.
Навпроти, на Незалежності, 36, бачимо подібні житлові будинки до тих, що «обрамляли» кінотеатр «Космос». Враховуючи плани радянських містопланувальників на цю площу (тоді площу Леніна), можна зробити висновок, що житлові будівлі мали бути загальним фоном до пам’ятника Леніну, де далі його продовжує готель та драмтеатр.
Далі по Незалежності бачимо два будинки — №55 та 59, що ніби розірвані іншим — 57-м. Балкони на одному рівні і однакових форм, однакове облицювання фасаду, будівлі візуально дуже поєднані між собою. Зверніть увагу на конструкцію, що на даху 57-го будинку, таких зустрічається кілька, до прикладу, є ще на Василіянок, 62а.
По Січових Стрільців рухаємось до вулиці Коновальця. Будинок №32 має два поверхи, симетричний фасад, що на виступах з обох сторін увінчується фронтонами, обрамлені вікна.Такі будівлі характерні також 1950-м, хоча можуть бути і винятки. Часто зустрічаються заокруглені виступаючі частини облаштування цоколя.
За ним будинок №44, що кутом повторює форму вулиці. Як і №32, він дещо зсунутий від дороги, що дозволяє влаштувати озеленення перед ним. Таке явище дуже притаманне радянському часу. Часто будівлі зсунуті з червоних ліній, де різниця компенсована зеленими насадженнями.
Будинок №46 на відміну від усіх попередніх має прибудову з громадською функцією. Сам будинок вже має більшу поверховість, симетричний фасад, з обох сторін задекорований виступаючими стрічками по вікнах, що членує фасад на частини.
Будинок №70 теж є не поганим прикладом регіональної житлової архітектури. До похилого даху з черепицею можна додати ту ж штукатурку з розшивкою по лінії вікон, масивні дерев’яні двері, оздоблені скляними вставками у формі ромбів та загалом виділену вхідну групу з дещо припіднятою лінією даху. На балконах бачимо бетонні плити з об’ємним геометричним візерунком.
Далі можна зайти на сусідню вулицю — Сахарова, 30. Тут бачимо окрім сірої штукатурки застосування ще теракотової. Вона також буде часто зустрічатись у дев’ятиповерхівках (особливо багато таких прикладів на вулиці Нацгвардії). За допомогою яскравого кольору штукатурки додається декорування вікон округлими формами, колір заглиблених частин фасаду, а сірими вже лишаються вертикальні комунікацій, декоративні виступи на фасаді. Щодо сходових клітин, сміттєпроводів, ліфтових шахт, то вони в плані мають округлу форму і виступають масивними частинами на фасаді.
Далі Коновальця, 93 — житлова будівля має також громадську двоповерхову прибудову та значну частину озеленення перед нею.
Зупинимось біля будинку №111, а за ним №109 та далі №113, двоповерхові будівлі, подібні до того, що ми зустрічали на самому початку вулиці. Мають цоколь каменем, високі похилі дахи, симетричні фасади, кути яких задекоровані рустом, входи в під’їзди мають арочні виступи. Хоч цим будинкам і по 60+ років, вони більш орієнтовані на людей, ніж сусідня багатоповерхівка №115. Двори озеленені, мають і дитячі майданчики (про їх теперішній стан ми не говоримо) і побутову зону, натомість поряд двір-парковка, яка обнесена парканом.
Далі по вулиці Коновальця бачимо по одну сторону три будинки під номером 121, та по іншу — №106, №118. Будинки типових планувань, з вже раніше згадуваним теракотовим кольором на вставках фасаду. В будинку №106 в дворі над входом в під’їзд можна побачити модерністичну декоративну вставку, такі ж є і в Одесі, і в Харкові, та й загалом будинок має багато деталей на фасаді, що нагадують конструктивізм. У дворі також можна побачити відносно новобудову, яка оформлення фасаду має аналогічне до «хрущовок».
Великий житловий комплекс з п’ятиповерхівок є і далі на Коновальця, 147 та вглиб до Бандери, а навпроти через дорогу — №128 з громадською добудовою. Наступна будівля №130 знаходиться дуже близько до №128, на стику яких утворюється «арка» з дуже поширеним елементом-вставкою над нею (бетонні панелі з просвітом, схожі на декор, який ми бачили над парадним входом в будинок №106). Подібні можна бачити в районі Позитрон або на Івасюка, на переходах з одного двору в інший. На балконах будинку №130 бачимо вже мозаїчні панелі з глазурованої плитки.
На кільці бачимо будинок Коновальця, 149 та Бандери, 62-2 і 62-1. Останні завершують вулицю високими домінантами. На балконах використані все ті ж бетонні об’ємні панелі та на фасаді використовується акцентний колір.
Вулиця Коновальця продовжується далі (це ж найдовша вулиця у Франківську, тому не дивно) наступний бачимо будинок №132а. Він розташовується кутом, на згині має домінантний елемент. Це останній радянський житловий будинок, який ми дивимось на вулиці Коновальця.
Повертаємо на вулицю Сорохтея. Спершу ліворуч бачимо п’ятиповерхові житлові будинки, облицьовані грубою штукатуркою, де лініями та кольором підкреслені ряди вікон. Також зауважимо рішення опор даху над під’їздом — бетонні колони V-подібної форми. На вході до під’їзду є кілька сходинок, а пандус, на жаль, відсутній.
В наступному будинку кольором виділені вже секції з балконами, а сходи в під’їзд відсутні.
На Сорохтея, 28 знаходиться дуже незвичайний будинок. Незвичайний він фасадом, де виступаючий лінійний декор утворює геометрію, у яку вписані вікна. Деякі віконні прорізи заповнені склоблоками. Вони також популярні в радянському періоді, до прикладу в громадській будівлі по Незалежності, 73 та в готелі «Надія», що побачити можна зі сторони Меморіального скверу.
Наступний будинок №26 має високий нависаючий дах з великим ухилом та покритий черепицею, по вертикалі секції вікон виділені кольором, з білим виступаючим контуром. На сходових клітинах вузькі довгі віконні прорізи.
Пройдемось трошки приватним сектором і доходимо до Сорохтея, 16. Типовий п’ятиповерховий будинок, яких ми вже багато бачили по нашому маршруті, лиш тут на фасаді додається інший декор — горизонтальна лінія між вікнами з імітацією рустування, що також виділена кольором, тепер вже жовтим.
Повертаємо на вулицю Карпатської Січі. Ліворуч будуть п’ятиповерхові панельні будинки з затишними зеленими дворами, але ми пройдемо трохи далі. Нас цікавить масив від вулиці Софії Галечко до Августина Волошина. Коли ми лиш повертали в ці двори, праворуч бачили будівництво нових ЖК. На цьому місці колись була військова частина, а поряд з нею — житло для військових. Зараз там двоповерхові багатоквартирні будинки та гуртожитки. Як розповідала одна жителька цих будинків:
«Будинки ці зводились як тимчасові, навіть фундаменту як такого тут немає, майже на землі стоять. Нашому он 65 років, вже й з балансу зняли».
Будинки ці, як і на вулиці Слави Стецько, трохи нагадують приватний сектор: обнесені парканами квітники, сади, невеликі господарства, альтанки для відпочинку, гойдалки в дворах. Дуже шкода буде за роки побачити тут десятиповерхові ЖК, де двори будуть застелені бруківкою. Хотілось би залишити тут цю атмосферу, але й людям забезпечити якісне житло.
Далі через парк Шевченка пройдемо до вулиці Мазепи, а саме вийдемо біля Центральної міської клінічної лікарні. Будинок на Мазепи, 91 — дуже схожий ми бачили щойно на Сабата, з масивним дахом та вузькими вікнами на сходах, також тут є вставки в вікнах з склоблоків над аркою де вхід у двір. Будинок зміщений з лінії фасаду сусіднього австрійського будинку, що дозволило додати озеленення та трохи простору перед будівлею.
Наступні будинки №117 та №87 також дещо зсунуті, та мають зелену зону. Я б сказала, що вони ні чим не вирізняються з-поміж інших, але мають цікаву деталь на карнизі — гофрований декор, що нагадує нам про подібний декор на будинках польського функціоналізму.
Будинки №61, №59 та №45 дуже подібні між собою. Що найбільше відрізняється в них на фасаді, так це балкони, а точніше панелі. На 61-му — це мозаїчне панно з глазурованої мозаїки, на якому зображені жовті кораблики, на 59-му — металеве огородження з бетонними панелями на кутах, а на 45-му — найцікавіший декор. Окрім металевого огородження, є панелі зі скляною крихтою червоного та синього кольорів. Думаю, як був цей будинок лиш зведеним, вигляд був непоганий.
Навпроти будинки №52 та №56 є також хорошим прикладом, як при радянській владі хотілось людям ширших вулиць. До прикладу, будинок №56 австрійського періоду стоїть впритул до хідника.
Повертаємо на Гординського, на розі з Мазепи бачимо кілька житлових будинків з бетонними панелями на балконах, обрамленими вікнами, а також, хочу звернути вашу увагу на кількість озеленення перед ними. Тут легко може розміститись невеликий сквер. Цей будинок №29 на Мазепи стикується з будинком міжвоєнного періоду на Гординського, 1 і так само впритул виходить на хідник. Посередині між польським і австрійським знаходиться ще один будинок радянського часу — №3, він з аркою в двори і зсунутий з червоної лінії, за рахунок чого має озеленення перед вікнами.
Наостанок зайдемо на Шевченка, 37 і подивимось на дуже якісний проєкт будинку радянських часів. Тектонічний фасад з різними варіаціями балконів, візуально дуже акуратно продовжує ряд будинків польського функціоналізму та завершується парадним входом зі скляною сходовою клітиною. Тут розміщені дворівневі квартири з коридорною системою планування.
На цій хорошій ноті завершимо наш маршрут. Будинки часів СРСР, особливо житлові дуже подібні між собою, і ходити по всьому Франківську немає потреби, хоча, звісно, я могла якихось достойних прикладів не побачити. Все ж, між ними є відмінності, хоч і невеликі. До прикладу:
- будинки 1975-77-х років мають на балконах панелі, що пофарбовані здебільшого в синій або зелений колір,
- 1978-80-х — облицьовані панелями з неглазурованої плитки, вхідна група більш виділена композиційно,
- 1980-82-х — парадні входи можуть виконуватись з елементами скла,
- 1982-87-х – панелі балконів задекоровані глазурованою мозаїкою.
Саме тому, я часто звертала увагу на фасади, деталі, особливо балкони.
Перші панельні дев’ятиповерхівки почали з’являтись в Києві ще в 1975 році, це були будинки з типовим плануванням, що позначались серією 111-96. У Франківську їх можна побачити здебільшого в спальних районах, в центрі вони є вкрапленням на пустих територіях. Типові секції з чотирма квартирами на поверсі, з новими благами людства, такими як ліфт і сміттєпровід (друге з часом себе не виправдало), з централізованим опаленням та водопостачанням гарячої та холодної води, з квартирами на одну родину (до цього поширені були комунальні квартири), що мають лоджії чи балкони (лоджії — огороджене стінами з 3-х боків приміщення в квартирі, а балкони — виступають за межі будинку).
Щодо панельних будинків, то стіни виконувались з керамзитобетонних плит, також часто зводились цегляні будинки.
В кожному регіоні України є свої регіональні особливості, які притаманні архітектурі як житлових, так і громадських будівель. У Франківську вони напрочуд видні. Я намагалась зауважувати їх по ходу маршруту, але якщо хтось помітить те, що я пропустила, то прошу додавати.
Архітектура України часів СРСР дуже недолюблена, якщо порівнювати її з ошатними будинками Австрії або маленькими польськими міжвоєнними будинками. За радянської влади Україна пожила дуже довго і об’єми будівництва були, звісно ж, більшими, в рази.
Тим не менш, дуже хочеться любити свою спадщину, не псувати її далі (бо вона й так понівечена до жаху). Як мінімум, коли нам захочеться утеплити свою «панельку», то давайте хоча б домовлятись з сусідами про єдиний колір.
Гарної прогулянки.
Читайте також:
- Краса сірих коробок. Екскурсія міжвоєнною архітектурою Франківська
- Фантастичні вілли і де їх шукати. Екскурсія садибами Франківська
- Емоції міста. Що таке психогеографія і як вона досліджує Франківськ?
