Емоції міста. Що таке психогеографія і як вона досліджує Франківськ?

Навіть якщо ви ніколи не чули про термін «психогеографія», ви могли помічати, як різні частини міста викликають у вас різні почуття й емоції. 

«Куфер» розповідає, як французькі філософи середини ХХ століття змінили підхід до дослідження міст — і показує, як можна використати цей метод у Франківську.

У минулому столітті у Франції зародився напрям дослідження міського простору під назвою «психогеографія», що зацікавив мене як людину з дипломом, на якому пише «психолог». Таких досліджень в Україні не проводили, але Івано-Франківськ надихнув розпочати цей дрейф.

Ви можете спершу почитати про теорію психогеографії, або одразу піти читати про дослідження Франківська і роздивлятись фотографії.

Що таке психогеографія?

Поняття «психогеографія» вперше з’явилося у 1955 році в статті французького філософа Гі Дебора «Вступ у критику міської географії». Мова йшла про напрям соціальної психології та філософії, що вивчає психологічну дію міського середовища на емоції і поведінку людини. На думку Дебора, урбанізм на практиці виявився процесом трансформації соціального простору під потреби промислового виробництва та капіталістичної економіки, але не під потреби духовного та морального розвитку міста.

Зі спостережень за Княгининим

Психогеографія народилась всередині руху «Ситуаціоністський інтернаціонал».

Ситуаціонізм пропонує змінювати суспільство шляхом створення ситуацій, здатних впливати на розвиток соціальної системи, а не просто пасивно спостерігаючи за процесами, які існують.

В основі будь-якої «ситуації» лежить гра — це поняття Гі Дебор взяв у голландського історика-медієвиста Йогана Хейзинга. На думку Йогана Хейзинга, основна риса гри — це її свобода від реальності та можливість вийти в нову сферу діяльності. Саме за допомогою «вільних ігор» ситуаціоністи мають намір створювати «ситуації».

На рух також вплинула стаття французького філософа російського походження Івана Щеглова «Про новий урбанізм».

У цьому тексті йшлося про те, що місто, в якому ми живемо, повинне бути переосмисленим. Треба перейти від традиційного поняття міського ландшафту до ландшафту емоційного (тобто, як ми емоційно сприймаємо цей міський ландшафт).
Зі спостережень за центром Івано-Франківська. Ця частина міста нагадує про часи, коли переважала ручна праця

Як це застосовувати на практиці?

Як метод пізнання для психогеографії розробили дослідницьку практику dérive [деріве]. Французьке слово dérive можна перекласти як «дрейф» або «потік». Дослідник-психогеограф досліджує територію міста без заздалегідь визначеного маршруту (зі сторони це може виглядати як безцільний рух):

«під час dérive суб'єкт милується навколишньою місцевістю і насолоджується випадковими зустрічами». 

Для dérive принципово важливо повністю відмовитись від звичних маршрутів — треба йти слід світ за очі, орієнтуючись лише на визначні пам’ятки ландшафту і власні емоції дослідника. Dérive може відбуватися наодинці, але Дебор вважав, що найбільш продуктивно проводити експеримент групою у дві-три людини, оскільки «синтез вражень різних груп дає можливість прийти до більш об’єктивних результатів».

Під час прогулянки центром міста

Середня тривалість derive — один день, хоча деякі експерименти тривали і набагато довше.

Іван Щеглов писав: «У 1953-1954 роках ми дрейфували протягом трьох або чотирьох місяців. Це крайня межа. І те, що ми вижили — це диво».
Зупинка біля пошти в центрі. Час сповільнився, все завмерло

Ситуаціоністи порівнювали ці прогулянки з прогулянками іноземця по Парижу. Турист, відірваний від свого будинку і від повсякденних справ, сприймає і пізнає місто на глибоко психологічному рівні. Матеріалом для психогеографічних досліджень було все: міські запахи, мелодії, відтінки цегли, вулички. Вони годинами блукали нічними паризькими вулицями чи катакомбами, і фіксували враження та коливання настрою, які на них справляє архітектура вулиць. Вони перемовлялися один з одним за допомогою маленьких рацій і потім на основі цих вражень створювали психогеографічну карту міського ландшафту — карту, що враховує вплив ландшафту на емоції і поведінку людини.

Приклад психогеографічної карти

Психогеографічна карта — це виготовлення уявних карт міста, які можуть допомогти в революційній переробці соціуму. Якщо дрейф є методом збору інформації про простір, то карта стала методом фіксації, отриманої в результаті експериментів Гі Дебора і його соратників. У короткий період кінця 1956 року — початку 1957-го дослідники психогеографії створили карти Парижа, де фіксувалися проведені психогеографічні дослідження. Одну з таких карт «Оголене місто» Дебор склав разом з данським художником-експресіоністом Асгером Йорном в 1958 році.

Гі Дебор (крайній праворуч) і Асгер Йорн (крайній ліворуч) у паризькому барі

Знання, отримані через дрейф, дозволяли створити психогеографічний образ міста, знаходити в ньому загальні риси і вивчати, як ці риси проявляються в різних районах; знаходити основні психогеографічні точки міста; зрозуміти психогеографічну відстань між двома районами міста (яка може сильно відрізнятися від фізичної відстані між ними).

Та сама мапа Парижа

Перше психогеографічне дослідження Івано-Франківська

Через психогеографію я вирішила познайомитися з містом у перші місяці проживання у Івано-Франківську, оскільки всі маршрути були новими для мене. Я озброїлась камерою — так вирішила внести у цю теорію новизни — щоб фіксувати певні емоційні точки (об’єкти, перехожі), які впливають на сприймання району, за допомогою фотографії, а не карти. Для передачі емоцій я намагалась використовувати колір та світло, тому серія виглядає неоднорідною.

Звичайно, за один похід (дрейф) важко сформувати емоційне враження від району, тому це дослідження ще триває (не у всіх куточках міста до того ж побувала). Походи влаштовувала сама або з кимось (групою по 2-4 людей).

Центр

Зафіксувала, що центральний район на мене діє на диво уповільнююче і заспокійливе.

Тварини також відчувають розважливий темп центрального району
Центр стимулює до споглядання

Це, напевно, перше місто, центр якого не змушує гнатися кудись. Такий настрій я намагалась передати у фото.

У центрі благодатно
Тут можна заземлитися
До того ж, тут вистачає зелених насаджень, що сприятливо діють на емоційний стан, заспокоюють
Сонячні плямки часто впадали у вічі і лишали теплий слід від прогулянки. Центр для мене як осінь життя, але десь у Європі
У центрі частіше звертала увагу на літніх людей. Вони, як на мене, передають темп центру

Набережна

Зовсім інший настрій був у районі Набережної. Там я напружилась, мені хотілося швидше піти звідти, було трішки моторошно.

Темні тіні на Набережній зрезонували з тривожним станом

Атмосфери додала похмура погода і чоловік, який говорив сам із собою, вийшовши із затінку дерев.

Таких оголошень тут вистачає
Той самий незнайомець, який говорив сам до себе

Княгинин

Княгинин здався мені неоднозначним, наче він має якусь таємницю.

Траплялися затишні вулички на Княгинині

Точно викликав цікавість і бажання обережно його дослідити. Він не такий простий, для нього потрібно більше часу. Після нього залишився подив.

Затишні вулички
Один з дитячих майданчиків, який лишив по собі дивний присмак

Будівельників

У районі Будівельників відчувалась якась абсурдна беззмістовність та сум.

Хоча інтерес до цього району з’явився. Сподіваюся, мене туди ще занесе.

Підглядування за працівниками, хотілося досліджувати цей район дуже обережно, оскільки дещо відчувала від нього легку загрозу

Міський парк

Парковий район діє заспокійливо, але у ньому ховається капля сюрреалізму, що робить прогулянку цікавішою — і це на диво стимулює до продукування нових ідей.

Ця будівля, яку видно зі сторони міського озера, переносить мене з Івано-Франківська у якесь південне курортне місто
Динозавр у хащах
Неподалік від цього місця є альтанка, яка нагадує про Азію. Тому ця жінка нагадала про медитацію. За дзеном ходіть у парк Шевченка
Відчуття закордонного курорту. Це фото, зняте наче не в Україні, викликає дисонанс

Тому за натхненням можна йти в парк і на міське озеро — доза свіжого повітря і гобітська версія Тараса Шевченка чи несподіваний динозавр у парку подарують не один інсайт.

Кожен знаходить у цій частині міста щось своє

Після насиченої прогулянки треба дати заспокоїтися емоціями. У цьому мені допомагає посидіти на березі Бистриці Солотвинської. Це як понюхати каву у перерві між  парфумами.

Звичайно, це суб’єктивне дослідження і ці райони можуть мати інший вплив на інших респондентів. Але це дослідження ще буде тривати.

На творчість пре уже на виході з парку
Для повної картини сприйняття від цього району рекомендовано покататися на човні

Читайте також:

Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору