![Емоції міста. Що таке психогеографія і як вона досліджує Франківськ?](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/4centr4.jpg)
Навіть якщо ви ніколи не чули про термін «психогеографія», ви могли помічати, як різні частини міста викликають у вас різні почуття й емоції.
«Куфер» розповідає, як французькі філософи середини ХХ століття змінили підхід до дослідження міст — і показує, як можна використати цей метод у Франківську.
У минулому столітті у Франції зародився напрям дослідження міського простору під назвою «психогеографія», що зацікавив мене як людину з дипломом, на якому пише «психолог». Таких досліджень в Україні не проводили, але Івано-Франківськ надихнув розпочати цей дрейф.
Ви можете спершу почитати про теорію психогеографії, або одразу піти читати про дослідження Франківська і роздивлятись фотографії.
Що таке психогеографія?
Поняття «психогеографія» вперше з’явилося у 1955 році в статті французького філософа Гі Дебора «Вступ у критику міської географії». Мова йшла про напрям соціальної психології та філософії, що вивчає психологічну дію міського середовища на емоції і поведінку людини. На думку Дебора, урбанізм на практиці виявився процесом трансформації соціального простору під потреби промислового виробництва та капіталістичної економіки, але не під потреби духовного та морального розвитку міста.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/21kniahynyn.jpg)
Психогеографія народилась всередині руху «Ситуаціоністський інтернаціонал».
Ситуаціонізм пропонує змінювати суспільство шляхом створення ситуацій, здатних впливати на розвиток соціальної системи, а не просто пасивно спостерігаючи за процесами, які існують.
В основі будь-якої «ситуації» лежить гра — це поняття Гі Дебор взяв у голландського історика-медієвиста Йогана Хейзинга. На думку Йогана Хейзинга, основна риса гри — це її свобода від реальності та можливість вийти в нову сферу діяльності. Саме за допомогою «вільних ігор» ситуаціоністи мають намір створювати «ситуації».
На рух також вплинула стаття французького філософа російського походження Івана Щеглова «Про новий урбанізм».
У цьому тексті йшлося про те, що місто, в якому ми живемо, повинне бути переосмисленим. Треба перейти від традиційного поняття міського ландшафту до ландшафту емоційного (тобто, як ми емоційно сприймаємо цей міський ландшафт).
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/4centr4.jpg)
Як це застосовувати на практиці?
Як метод пізнання для психогеографії розробили дослідницьку практику dérive [деріве]. Французьке слово dérive можна перекласти як «дрейф» або «потік». Дослідник-психогеограф досліджує територію міста без заздалегідь визначеного маршруту (зі сторони це може виглядати як безцільний рух):
«під час dérive суб'єкт милується навколишньою місцевістю і насолоджується випадковими зустрічами».
Для dérive принципово важливо повністю відмовитись від звичних маршрутів — треба йти слід світ за очі, орієнтуючись лише на визначні пам’ятки ландшафту і власні емоції дослідника. Dérive може відбуватися наодинці, але Дебор вважав, що найбільш продуктивно проводити експеримент групою у дві-три людини, оскільки «синтез вражень різних груп дає можливість прийти до більш об’єктивних результатів».
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/1centr1.jpg)
Середня тривалість derive — один день, хоча деякі експерименти тривали і набагато довше.
Іван Щеглов писав: «У 1953-1954 роках ми дрейфували протягом трьох або чотирьох місяців. Це крайня межа. І те, що ми вижили — це диво».
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/3centr3.jpg)
Ситуаціоністи порівнювали ці прогулянки з прогулянками іноземця по Парижу. Турист, відірваний від свого будинку і від повсякденних справ, сприймає і пізнає місто на глибоко психологічному рівні. Матеріалом для психогеографічних досліджень було все: міські запахи, мелодії, відтінки цегли, вулички. Вони годинами блукали нічними паризькими вулицями чи катакомбами, і фіксували враження та коливання настрою, які на них справляє архітектура вулиць. Вони перемовлялися один з одним за допомогою маленьких рацій і потім на основі цих вражень створювали психогеографічну карту міського ландшафту — карту, що враховує вплив ландшафту на емоції і поведінку людини.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/debord-guide1.jpg)
Психогеографічна карта — це виготовлення уявних карт міста, які можуть допомогти в революційній переробці соціуму. Якщо дрейф є методом збору інформації про простір, то карта стала методом фіксації, отриманої в результаті експериментів Гі Дебора і його соратників. У короткий період кінця 1956 року — початку 1957-го дослідники психогеографії створили карти Парижа, де фіксувалися проведені психогеографічні дослідження. Одну з таких карт «Оголене місто» Дебор склав разом з данським художником-експресіоністом Асгером Йорном в 1958 році.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/guy-debourd-at-the-bar_2.jpg)
Знання, отримані через дрейф, дозволяли створити психогеографічний образ міста, знаходити в ньому загальні риси і вивчати, як ці риси проявляються в різних районах; знаходити основні психогеографічні точки міста; зрозуміти психогеографічну відстань між двома районами міста (яка може сильно відрізнятися від фізичної відстані між ними).
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/debordnakedcity.jpg)
Перше психогеографічне дослідження Івано-Франківська
Через психогеографію я вирішила познайомитися з містом у перші місяці проживання у Івано-Франківську, оскільки всі маршрути були новими для мене. Я озброїлась камерою — так вирішила внести у цю теорію новизни — щоб фіксувати певні емоційні точки (об’єкти, перехожі), які впливають на сприймання району, за допомогою фотографії, а не карти. Для передачі емоцій я намагалась використовувати колір та світло, тому серія виглядає неоднорідною.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/5centr5.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/12centr12.jpg)
Звичайно, за один похід (дрейф) важко сформувати емоційне враження від району, тому це дослідження ще триває (не у всіх куточках міста до того ж побувала). Походи влаштовувала сама або з кимось (групою по 2-4 людей).
Центр
Зафіксувала, що центральний район на мене діє на диво уповільнююче і заспокійливе.
Це, напевно, перше місто, центр якого не змушує гнатися кудись. Такий настрій я намагалась передати у фото.
Набережна
Зовсім інший настрій був у районі Набережної. Там я напружилась, мені хотілося швидше піти звідти, було трішки моторошно.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/14naberezhna.jpg)
Атмосфери додала похмура погода і чоловік, який говорив сам із собою, вийшовши із затінку дерев.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/19naberezhna5.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/20naberezhna6.jpg)
Княгинин
Княгинин здався мені неоднозначним, наче він має якусь таємницю.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/25kniahynyn4.jpg)
Точно викликав цікавість і бажання обережно його дослідити. Він не такий простий, для нього потрібно більше часу. Після нього залишився подив.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/22kniahynyn1.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/24kniahynyn3.jpg)
Будівельників
У районі Будівельників відчувалась якась абсурдна беззмістовність та сум.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/28budivelnikiv1.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/29budivelnikiv2.jpg)
Хоча інтерес до цього району з’явився. Сподіваюся, мене туди ще занесе.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/32budivelnikiv5.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/30budivelnikiv3.jpg)
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/31budivelnikiv4.jpg)
Міський парк
Парковий район діє заспокійливо, але у ньому ховається капля сюрреалізму, що робить прогулянку цікавішою — і це на диво стимулює до продукування нових ідей.
Тому за натхненням можна йти в парк і на міське озеро — доза свіжого повітря і гобітська версія Тараса Шевченка чи несподіваний динозавр у парку подарують не один інсайт.
![](https://kufer.media/wp-content/uploads/2020/11/40parkoviy8.jpg)
Після насиченої прогулянки треба дати заспокоїтися емоціями. У цьому мені допомагає посидіти на березі Бистриці Солотвинської. Це як понюхати каву у перерві між парфумами.
Звичайно, це суб’єктивне дослідження і ці райони можуть мати інший вплив на інших респондентів. Але це дослідження ще буде тривати.
Читайте також:
- Життя франківських районів. Автономна республіка Кішлак
- Життя франківських районів. Резервація Княгинин
- Життя франківських районів. Бунтарі Позитрону
- Життя франківських районів. Бам як точка відліку
Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.