Фантастичні вілли і де їх шукати. Екскурсія садибами Франківська

Невеликі затишні будинки, заховані за садами й деревами, складають помітну частину Івано-Франківська. І гуляти поміж ними може бути не менш цікаво, аніж роздивлятись центральні вулиці міста. 

Архітекторка Анастасія Обрізків продовжує влаштовувати екскурсії містом для «Куфера».

Нарешті після дощів, вітрів та холоду почалось бабине літо. На мою думку, це ідеальна пора подивитись садибну архітектуру Франківська — маленькі вулички з невисокими будівлями, камерні й затишні. На них краєм ока можна побачити, як живе Франківськ. Не той, що в багатоповерхівках і околицях, а той, що хоч і в центрі, але в приватних садибах.

Архітектура садибного Франківська загалом дуже різношерстна і за довгий час дуже видозмінена людьми, тож осінній антураж її дещо прирівняє, а десь доповнить та прикрасить. 

За звичкою, почнемо нашу прогулянку від залізничного вокзалу. Маршрут буде проходити по колу, тому долучитись до нього можна в будь-якій точці. Ми пройдемо центральною частиною міста, де збереглась забудова часів Австрії та Польщі.

На схемі видно основні зони приватного сектору Франківська. Це основні осередки садибної забудови: від маленьких одноповерхових будівель до дво- і триповерхових кам’яниць. Ця схема дещо умовна, але корисна для розуміння об’ємів садиб та приватного сектору відносно всієї території міста (на схемі вказана частина міста в межах двох Бистриць, дачні кооперативи також не взяті до уваги).

Тож виходимо з вокзалу та направляємось до вулиці Купчинського. Вона наповнена будівлями міжвоєнного періоду — двоповерховими будинками з кількома квартирами на поверсі. Садиб у міжвоєнний період будували не так багато, адже індивідуальні будинки у повоєнний час вважались розкішшю. На перехресті з вулицею Тарнавського у нас є вибір: піти далі по Тарнавського, чи по Пекарській дійти до Маланюка.

Вулиця Купчинського
І той, й інший варіант будуть хорошими. А ще краще — погуляти по кварталах вперед-назад і подивитись всі прилеглі вулиці.

Щодо Тарнавського, то ця вулиця бере свій початок з кінця ХІХ століття. Від самого початку вона забудовувалась лише як житлова. Хоч населення Станіславова було дуже багатонаціональним, на Тарнавського (тоді — Словацького) проживали лише заможні українці та поляки.

Тарнавського, 19

На парній стороні — в більшості двоповерхові будівлі, на непарній — скромніші, одноповерхові. У будівлі №22 зараз працює Музей визвольних змагань, а раніше тут був міський РАЦС. Перед нею розташований цегляний паркан дуже пластичних форм, як для цегли, ще й з отворами.

Ця будівля має також житлову частину, на яку варто звернути увагу. На фасаді є кілька цікавих скульптур, а вікна оформлені склоблоками незвичної форми — фальконьє. Вони ще трапляться нам на шляху. Наприкінці ХІХ століття швейцарець Гюстав Фальконьє винайшов таку собі скляну цеглу. Вона має хороші тепло- та звукоізоляційні властивості за рахунок повітря, що «запаюється» у склі. Її використовували здебільшого для заповнення віконних прорізів, але також в перегородках, стінах, навіть в окремих спорудах.

Будівля під №16 — діючий дитячий садочок «Колобок».

Тут теж цегляний паркан з витонченою пластикою та металевими деталями. На сходовій клітині видніються ті самі фальконьє, правда, зсередини будівлі їх пофарбували. Раніше на фасаді були сецесійні розписи, а на другому поверсі — балкон. Наразі ця будівля в комунальній власності, тож побажаємо їй хорошої долі.

Тарнавського, 16

Будівля №7 — звичайна житлова, проте багато містян люблять її округле вікно і тримають схрещеними пальці, щоб його не замінили. Але по його стану видно, що власники теж його цінують.

Тарнавського, 24
Тарнавського, 25

Далі звертаємо назад на Маланюка — ще одну насичену красивими будівлями вулицю. Вона, як і Тарнавського — з 1890-х років. Спершу носила назву на честь польського поета Зигмунта Красінського. Однією з найстаріших будівель тут називають №2, а ось одна з найновіших — №8а. Запроєктована вона архітектором В. Стасевим, що й проживав у ній.

Маланюка, 8а

На відміну від будівлі №8, №8а має дуже стримані форми, але, тим не менш, чудово продовжує фасадну лінію своєї «сусідки» за допомогою продовження карнизу та виділення кольором вхідної частини. Будівлі хоч і різних періодів, але толерантно поєднані між собою.

Маланюка, 8

Відірвемось від архітектури: на перехресті Маланюка та Кобилянської росте віковий дуб.

А далі продовжуються муки вибору. Можна піти по Кобилянській і вийти на Богунську, а можна звернути на Довбуша та Лермонтова (так, читати цей текст варто з мапою в руках). В обох випадках ми вийдемо на Богунську (на її початку чи в середині). Тут як раз є кілька якісних прикладів садиб міжвоєнного періоду (як їх розпізнати — можна прочитати в попередній екскурсії). Мій улюблений — №5. Завдяки своїм мешканцям він має хороший стан та не понівечений вигляд (чого не можна сказати про будинок №7, який вже розібрали). Навіть паркан тут дуже пасує до будівлі.

вулиця Богунська

На перехресті з Василіянок раніше була розташована садиба Гриневичів, яку спіткала важка доля і вона не вижила. Хоч забудовник на ескізі зображував збережений фасад. Наразі в новобудові є бутафорна декорація, де висить табличка «Музей родини Гриневичів».

По іншу сторону дороги — ще одне вікове дерево гінкго білоба.

Далі ми звернемо в напрямку центру. Це буде дещо коротший маршрут: можна подивитись Княгинин, а потім повернути в приватний сектор між Пулюя та Довгою. Якщо ви таки вирішите погуляти ще цією частиною, то далі вулицею Довгою можна дійти до Бельведерської, і приєднатись до подальшого маршруту.

З Богунської повертаємо на Василіянок. Якби наша прогулянка відбулась ще рік-два тому, я б показала вам будівлі, що вціліли після Мармулядової пожежі. Зараз там будується новий житловий комплекс, а старі будівлі вже у вигляді будівельного сміття, їхні руїни можна побачити хіба що через паркан. По Василіянок, 43 ще вціліла одна невеличка будівля того періоду, яку хотілось би зберегти.

Василіянок, 12

З Василіянок ми звертаємо на вулицю Шопена. Вона утворилась наприкінці ХІХ століття і була забудована за часів Австрії. На будівлі №5 у віконних отворах можна побачити раніше згадувані фальконьє. Між іншим, цій вулиці дуже б пасувало бути пішохідною і більше озелененою. Одна з причин — вона веде до скверу та вулиці Валової, що знаходиться на тих самих валах, де розташовувались мури фортеці.

Вище на валах — найвідоміша і найважливіша садиба Станіславова — Палац Потоцьких.

Якщо ворота будуть відкриті, можна всередині на стендах ознайомитись з історією палацу, фортеці, і побачити як започаткувалось та сформувалось ідеальне місто.

Далі ми пройдемо центральною частиною міста. З палацу рушаємо прямо по Старозамковій та повертаємо на пішохідну Тринітарську. Це не садибна, але житлова забудова часів Австрії. Звідти в провулок під інсталяцією з пташками виходимо на площу Шептицького. Можна уявити, що тут колись їздили автобуси і був транспортний вузол, а зараз це пішохідна транзитна площа.

площа Шептицького

Звертаємо на Низову. Ця вулиця, окрім невеликих садиб, має ще першу на Галичині баню, що буда збудована ще в 1845 році і діє й досі. Далі по Гузара доходимо до Тичини і рухаємось по ній. Я розумію, що ринок і все, що ріже око, від туристів хочеться сховати, але це так само частина міста, хоч ще й не впорядкована. На вулиці Тичини можна побачити кілька садиб, що ще лишились, а також ті, що перебудувались і розширились. Других більше і зараз вулиця Тичини схожа на один великий ринок, хоч раніше на ній була садибна забудова, що межувала з ринком. Але одне поглинуло інше. Як варіант, можна придбати ровер для подальшої прогулянки.

вулиця Низова

Доходимо до вулиці Довгої та повертаємо ліворуч. На Довгій можна побачити вдосталь садиб і польського і радянського періодів, але, звісно, рідко де вони залишились в первозданному вигляді. Австрійської забудови тут немає.

Від перехрестя з Бельведерською рухаємось у напрямку Вороного. Тут ви теж не знайдете австрійських кам’яниць, але якщо ви вже ознайомились з маршрутом по міжвоєнній архітектурі, то тут можна його доповнити. Мінімалістичні аскетичні будівлі, що обросли виноградом, обжились і дещо змінились з часом.

По Вороного ми вийшли на вулицю Короля Данила. Рухайтесь прямо в сторону Мазепи. Фасади будівель тут вже більш оздоблені та все частіше зустрічається австрійські кам’яниці. У будівлі №22, де з фасаду обвалилась скульптура жінки, до слова, колись був бордель.

вулиця Короля Данила

Таку ж «славу», окрім Зосиної Волі (теперішньої Коновальця), приписують худграфу на Мазепи та кільком будівлям на початку Бельведерської. Зараз там по сусідству працює Івано-Франківська митниця ДФС. Також в одній з найяскравіших садиб вулиці Короля Данила зараз працює Івано-Франківський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер.

Ми знову рухаємось центром Франківська і тут переважають австрійські кам’яниці та багатоквартирні будинки польського функціоналізму, тому відійдемо трошки далі. По Гординського дійдемо до Шевченка. Раніше тут теж було багато австрійських садиб, але натомість повиростали багатоповерхівки. Попри це, одна з найяскравіших садиб Франківська розташована саме на Шевченка, і кілька — «три вілли в липах» є в однойменному парку.

Крокуємо в сторону парку до вулиці Сабата. Ось тут почнеться друга хвиля садибної забудови. Кутовий будинок Шевченка, 73, далі Сабата 5-7 з їх розкішними вікнами та фасадами загалом.

перехрестя Шевченка і Гординського

Через перехрестя йдемо прямо по Республіканській. Вулиця не перевантажена транспортом, дуже комфортна для прогулянок. На ній дуже багато будинків з нашої теми, але дещо вже модернізованих: утеплених, пофарбованих (кольори просто вирви око: помаранчевий, термоядерний зелений, коричневий, трошки далі «поросячі щічки»), з заміненими вікнами та дверима, парканами.

Якщо ви дуже хочете пофарбувати свій будинок в рожевий, додайте у фарбу ⅔ сірого, якщо в зелений, додайте сірого, якщо в блакитний, теж додайте сірого. Архітектура не терпить яскравих кольорів, коли вони не доречні.

До прикладу, сусідні будівлі по Макаренка, 9 за формою нагадують ровесників, а виглядають як абсолютно з різних часів.

вулиця Республіканська

Від вулиці Матейки в різні сторони відгалужуються також цікаві садибні ділянки — Озаркевича, Желехівського. Можна піти в їх сторону та повернутись назад на Матейки, а можна продовжити рух в сторону Курінного Чорноти, Львівської та за нею вулиці Військової. Хочу зауважити, що вулицю Матейки варто обов’язково оглянути всю. Сформувалась вона наприкінці ХІХ століття, і до 1911 року тут існувало обмеження на будівництво вілл вище двох поверхів.

Вона наповнена неповторними садибами з рясним озелененням австрійського періоду (вони були на кшталт дач для містян) та по-своєму завершує ареал садибної забудови центральної частини. 
Матейка, 56

Рухаємось вулицею Слави Стецько в напрямку Бандери. Вулиця наповнена двоповерховими будинками на кілька квартир, які були побудовані котельнозварювальним заводом для своїх робітників. Складається враження, що це такий собі приватний сектор. Річ у тім, що квартир у будинках небагато, тому деякі будівлі обнесені парканом та ділянки розподілені між мешканцями. Біля під’їздів — рясне озеленення, в дворах камерні затишні простори.

вулиця Слави Стецько

Через перехрестя проходимо на вулицю Спокійну. Тут починається Німецька колонія. За часів Австро-Угорщини біля залізничного вокзалу розташовувався потужний промисловий район, що й досі зберігся. Для роботи у залізничні майстерні переїхали німці зі своїми родинами та оселились в районі між Бандери та вулицею Київською, від чого і походить назва цього району. Щоб оглянути цю місцевість, можна пройтись по Бандери, Зорія або Київській.

Повертаємо на вулицю Височана і йдемо до Шухевичів. Якщо не втомились, можете оглянути паралельні вулиці Міхновського, Теодора Цьоклера, Верховинську, повернутись назад на Шухевичів і вийти на фінішну пряму — Незалежності.

Далі на ваш вибір дорога до кінцевої точки — залізничного вокзалу, звідки ми почали наш маршрут по колу. Якщо подивитесь на карту, то побачите кілька варіантів подальшого маршруту. Всі ці вулиці наповнені колоритними приватними будинками: Дашевського, Стефаника, Відкрита, Марка Черемшини, Робітнича, Мєндєлєва та, звісно, Підгірянки.

вулиця Підгірянки

По другу сторону — вулиця Лепкого. Як і більшість вищезгаданих вулиць, вона бере свій початок з кінця ХІХ століття. Тут розташовані кілька найяскравіших садиб середмістя.

Лепкого, 35

Наприклад, №27, де зараз працює Літературний музей Прикарпаття, або №35 з сецесійним оздобленням парадного входу (подібний є на Підгірянки, 32). На розі Павлика — будинок №23. Характерний кутовим будівлям, дещо вищий за сусідні, має купол зі шпилем і завершує квартал.

Лепкого, 27
кут Лепкого і Павлика

Вулиці, прилеглі до Лепкого — Гнатюка, Коперника та Павлика — також дуже раджу до огляду. Окрім архітектури, тут цікаво поглянути на мощення, що збереглось, огородження, різні комунікаційні люки та інші деталі.

Всі ці вулиці ведуть до вокзалу. Тому, якщо, наприклад, маєте купу часу перед поїздом, то можете погуляти такими лабіринтами.

вулиця Львівська

На цих вулицях дуже багато пам’яток архітектури. Про кожну будівлю хочеться розказати окремо, але враховуючи масштаби нашої оглядової прогулянки, хочеться все ж зосередитись на атмосфері цих садиб, на їхній архітектурі, на тому, як були обжиті ці будівлі за роки, як змінились, якими парканами вони обгороджені, якими квітами та деревами обсаджені. Деякі з них взагалі заросли виноградом, що й самих будівель не видно. Цікаво спостерігати, коли одна будівля належить різним родинам і як по-різному вони ставляться до своєї половини дому.

Ці будинки і ця екскурсія — про сприйняття простору, про вміння домовлятись, про цінність архітектурної спадщини, про місто загалом, бо саме мешканці міста і формують саме місто. 

Гарної прогулянки.

Читайте також:

Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору