Партнер:
Мистецтво — сфера складніша за зручне визначення «це про щось красиве». Коли митці відчувають певну проблему, вони можуть спровокувати або вивільнення замовчуваного, або допомогти пережити її.
«Куфер» розповідає про те, які проблеми з правами людини є в Івано-Франківську — і яким чином мистецтво допомагає працювати з ними.
Замість вступу
Говорити про права людини непросто: варто лише вжити це словосполучення, як складається враження, що це буде стосуватись лише невеликого кола активістів та правозахисників. Проте це не зовсім так.
Банально, але права людини стосуються кожного: саме вони (зібрані у Загальній декларації прав людини) гарантують те, що кожна людина має право працювати там, де їй хочеться; не відчувати утисків чи переслідувань; заводити стосунки, купляти речі, подорожувати чи відпочивати після роботи. Такі, здавалось би, буденні заняття далеко не завжди були гарантовані кожному й кожній: світ до ХХ століття (чи навіть до його середини) був набагато складнішим місцем для тих, хто мав непідходяще громадянство, говорив не такою мовою чи не мав грошей (ну, зараз теж не все досконало, але над цим працюють).
Серед довгого переліку прав є й таке, що, на перший погляд, виглядатиме дивно: «кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства та втішатися мистецтвом».
Як йдеться у звіті Агентства ЄС з основних прав, між мистецтвом і правами людини є чимало спільного. Обидві сфери працюють з темами ідентичності, людяності, спілкування; обидві покликані зробити життя людини кращим.
Тож ніби все просто: хочеш, аби життя та майбутнє твого міста стало трохи привабливішим за його минуле? Не треба недооцінювати роль мистецтва.
У чому проблема Івано-Франківська?
Ніхто не ідеальний: у багатьох українських містах є проблеми з дотриманням прав людини. На думку Ярослава Мінкіна, засновника франківської неурядової організації «СТАН», яка працює з вразливими і маргіналізованими групами містян, головні проблеми з правами людини у Франківську такі:
- Брак гендерної рівності та включеності у міське життя феміністичних та ЛГБТ-спільнот;
- Напружені стосунки з людьми інших національностей (від ромів до іноземних студентів);
- Нерівний доступ до міського простору;
- Брак обізнаності самих містян про свої права — і, відповідно, проблема з тим, щоб вимагати їх дотримуватись.
Проблема №1: гендерна нерівність
Здавалось би, проблему рівності жінок і чоловіків в місті можна вважати вирішеною: на останніх місцевих виборах Франківськ був одним з небагатьох міст, де на посаду міського голови балотувалась жінка, до того ж, чимало жінок можна знайти і на керівних посадах.
Але загалом ситуація ще далека від ідеальної: жінок все ще бракує у політиці та громадських процесах, у політичній рекламі кандидатки-жінки використовують фотографію чоловіка (хай навіть і лідера політичної сили в місті), а ще два роки тому можна було спокійно зірвати лекцію у книгарні про фемінітиви.
В Івано-Франківську останні кілька років не відбуваються феміністичні марші на 8 березня, фемактивістки скоріше збираються у закритому колі, ніж на публіці. Про права ЛГБТ-спільноти мова взагалі не йде, їх немає в публічній дискусії.
Мистецька відповідь
Фотографія
Відрефлексувати цю тему замовчування та браку голосу у Франківську спробували за допомогою фотографії. Цим займалась фотовиставка «Позор» Марії Русінкевич та Христини Войтків, що відкрилась в жовтні 2019 року в галереї «Асортиментна кімната».
Як розповідає кураторка галереї Анна Потьомкіна, у цьому проєкті зафіксована інтимна історія двох жінок з маленького міста, яка розгортається в приватному просторі — вдома, але завдяки фотографії виходить назовні.
Подія відбулась як раз невдовзі після зриву лекції про фемінітиви — тобто у досить тривожній атмосфері. Організаторам намагались погрожувати, але виставку не зірвали і провокацій не було.
Музика
У 2020 році кампанія «Різні. Рівні» залучила українських виконавців, аби ті продемонстрували на власному прикладі: в Україні є люди, толерантні до ЛГБТ, їх багато і вони мають голос.
Згідно з останніми дослідженнями Pew Research Center, станом на 2020 рік лише 15% українців (з 42 мільйонів) толерантні до ЛГБТ людей. Найчастіше це самі ЛГБТ люди, а також їхні друзі та прогресивна молодь.
Кампанія, що мала підсилити голоси цих 15%, складалась з кількох частин:
- українські виконавці (KRUTЬ, [O], YUKO, Latexfauna та інші) записали спільну пісню та кліп — бо музика це спосіб просто пояснювати складні речі;
- кожен охочий міг записати власне доповнення до пісні — 10 секунд, під час яких можна було підтримати або побажати чогось ЛГБТ-спільноті. Пізніше ці користувацькі побажання додавали до оригінального треку і отримували безліч унікальних версій пісні;
- мапа толерантності — онлайн-проєкт, який дозволяв візуалізувати, скільки людей і з якої частини України підтримують ЛГБТ людей.
Проблема №2: міжкультурний діалог
Євреї
Ситуацію з міжкультурним діалогом різних національних спільнот (та іншими їхніми потребами) у Франківську можна розглядати на кількох рівнях. Наприклад, франківська єврейська спільнота не розмовляє їдишем чи івритом, бо не має можливості організувати мовні курси.
А в Коломиї донедавна тривав конфлікт між містянами та єврейською спільнотою: все почалось з облаштування міського скверу, який раніше був єврейським кладовищем, а дійшло до збору особистих даних єврейської громади поліцією.
Єврейські спільноти Івано-Франківщині живуть відокремлено: інші містяни не цікавляться єврейською культурою, а євреям бракує можливостей про неї розповісти.
Мистецька відповідь
Листівки та мапи
У рамках Студій Живої історії київська художниця Катерина Лісовенко створила листівки, на яких зображені місця колишнього єврейського гетто в Івано-Франківську. Так з’явився проєкт «Івано-Франківськ красивий».
«Я вирішила зробити проєкт, в якому піднімається проблематика відсутності зв’язку між реальною і репрезентативною історією. Мистецтво не може відновити цей зв’язок, але може стати початком дискусії, — каже мисткиня.
— Жителі, яких я опитувала, не знали, що вчаться на місці, де колись було масове поховання євреїв або в будинку, який був частиною гетто. Івано-Франківськ створює образ гарного, привабливого для туристів міста, і я вирішила попрацювати з цим образом в своєму проєкті».
Малюнки були доповнені QR-кодами. Якщо перейти за ними, можна побачити мапу колишньої єврейської дільниці — ті самі красиві вулиці й будівлі в середмісті, на які містяни часто дивляться і не бачать за ними їхньої історії.
Простір
Гарним прикладом роботи з єврейською пам’яттю є Львів, який вже багато років системно працює з проблематикою єврейської спадщини. Одним з тамтешніх проєктів є Простір Синагог, який з занедбаного пустища у центрі міста став простором пам’яті і популярною локацією як для львів’ян, так і для туристів.
Для архітекторів, які займались проєктом, важливо було показати не тільки трагедію, яка трапилась у цьому місці, але й величезне культурне багатство, яким це місце вирізнялося раніше. Завдяки цьому вдалось вписати меморіал в щоденне життя сучасного міста, залучити людей до його творення, щоб він не перетворився на закритий, а навпаки став живим місцем.
Роми
До спільноти ромів у Франківську в кращому випадку ставляться байдуже, проте частіше просто намагаються виключити їх з міської спільноти. Як от минулого року через заяву міського голови, який доручив поліції вивезти ромів з міста. Це спричинило втручання ООН з офіційним зверненням до влади Івано-Франківська.
«Дискримінація етнічних меншин заборонена міжнародним правом з прав людини. Місцева влада повинна просувати толерантність і повагу в суспільстві, особливо в той час, коли Україна і весь світ спільно борються з глобальною кризою у сфері охорони здоров’я», — сказано в заяві. Тепер місія стежитиме за розслідуванням інциденту і сподівається, що воно буде неупередженим і ретельним.
Мистецька відповідь
Перформанс
У пошуках рішення, як почати говорити про ромів, не треба далеко ходити: у 2018 році в рамках візуальної програми фестивалю Porto Franko київський митець Володимир Кузнєцов реалізував перформанс-інтервенцію «Колискова».
Під час перформансу-інтервенції «Колискова» вулицями вечірнього міста повільно проїжджає автомобіль, оснащений гучномовцями, з яких лунає українська колискова. Ця мелодія «присипляє» місто, апелюючи до здатності колискової діяти підсвідомо та створювати комунікативне поле між слухачами, угамовуючи їх тривогу.
Володимир Кузнєцов тоді розповідав про свою роботу: «Ми прикріпили ромський прапор на капот машини та їздили з 22:00 до 22:30, в районі Позитрон і навколо, під вікнами, в спальних районах. Десятки людей виглядало у вікна, вібрації колискової всіх заспокоювали та заколисували. Дуже рідко в когось з’являлись нотки непорозуміння. Цього разу якісь підлітки думали, що ми їздимо від церкви, намагалися нас перекричати, включаючи біг-біт 90-х, на діалог не йшли. Всі інші моменти лише позитивні вібрації».
Книжка
Іншим варіант допомогти людям зупинитись і відрефлексувати цю тему — дати їм, що почитати. У 2019 році у «Видавництві» вийшла антологія малої прози «Шлях (до) ромів». Ці тексти були написані молодими українськими письменниками у Яремчі, під час літературно-мистецької резиденції «СпільноART» у 2019 році за підтримки фонду «Відродження». Упорядником збірки став історик і публіцист Роман Кабачій.
«Україна — дуже полікультурна країна, тут віками уживається багато різних національностей і народностей, але попри те, ми споглядаємо відсутність нормального рівня толерантності. Радикальні рухи, які ми спостерігаємо останнім часом в Україні, змушують напружуватися і ще раз порушувати тему толерантності і комфортного співжиття в громаді. Адже в умовах війни на Сході України, наша внутрішня безпека — це ключова цінність, навколо якої ми всі маємо об’єднуватися.
Тому роми — це про те, аби жити комфортно в спільному просторі, це про те, аби пізнавати одне одного, створювати щось нове та інноваційне. Це про те, аби говорити, можливо, різними мовами, але розуміти однакові змісти», — пояснює Радослава Чекмишева, керівниця резиденції.
Фотографія
У 2020 році у рамках Шульцфесту в Дрогобичі відбулась виставка документальних фотографій «Роми» журналістки Єви Райської.
Журналістка та письменниця Єва Райська вже тривалий час фіксує на своїх чорно-білих світлинах життя ромської спільноти, що мешкає в Дрогобичі. Серед кадрів: фото на вулицях міста, на ринку чи у їхніх власних домівках.
«Не існує всіх. Є окремі історії конкретних людей. Ця фотоісторія — можливість стати голосом тих, кого часто не чути», — розповідає авторка про свій проєкт.
Кіно
Про ромів створили також український короткометражний фільм «Чачьо» Віталія Гавури. Стрічка отримала нагороду від Міжнародної федерації кінопреси на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2020 році.
Цей проєкт працює одразу на кількох рівнях боротьби з дискримінацією та упередженнями, адже розкриває не лише проблеми життя ромської спільноти, але з ЛГБТ людей.
Як пояснює режисер Віталій Гавура:
«Якщо в родині ромів є ЛГБТ+ і про це хтось дізнається, то сорому та ганьбі піддається вся родина. Таких людей можуть вигнати з громади, навіть піддати так званому ромському суду, їх переслідують, б’ють, а в деяких випадках і вбивають».
Іноземні студенти
Хоча Франківськ і є доволі моноетнічним містом, тут є чимало молоді з країн Африки та Сходу, які приїжджають вчитися в українські університети. Ці спільноти часто закриті і погано інтегровані у міське життя.
Мистецька відповідь
Музика
Мало є способів стати більш помітним, як зібрати свій музичний гурт. Тож тут варто звернути увагу на гурт TVORCHI, який у 2018 році заснували в Тернополі студент з Нігерії Джефрі Кенні та Андрій Гуцуляк у Тернополі.
Їхній перший виступ великого масштабу відбувся на конкурсі національного відбору у Євробаченні у 2020 році. Їхня пісня «#не_танцюю» зібрала 1,4 млн переглядів на YouTube.
Проблема №3: інклюзивний простір
Проблема доступності до міста — це не лише про пандуси, зручні вулиці та широкі двері (хоча й про них теж). Люди з вадами зору або слуху часто не можуть скористатись своїм правом «втішатись мистецтвом»: більшість кінопоказів не супроводжуються субтитрами чи тифлокоментарями, а на концертах не практикують переклад жестовою мовою (хоча за кордоном це нормальна практика).
Мистецька відповідь
Кіно
Проєкт «Доступне кіно» працює з тим, щоби популярні фільми могли побачити навіть ті, хто не можуть бати (і почули ті, хто погано чує). Для цього команда експертів та активістів створює звукоописи для незрячих людей і розгорнуті субтитри для нечуючих людей, а також організовує інклюзивні кінопокази.
Проєкт вже встиг зробити доступними понад 40 українських та іноземних фільмів: від класики (як «Тіні забутих предків») до нових стрічок («Ціна правди», «Мої думки тихі» чи «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»).
Скористатись їхніми звукоописами чи субтитрами може кожен охочий — достатньо лише мати смартфон. За допомогою безкоштовних додатків Earcatch та Subcatсh глядачі з порушеннями зору або слуху мають змогу дивитись кіно в будь-який зручний час у будь-якому легальному форматі (в кіно, онлайн чи по телебаченню) — головне, щоб для цього фільму були описи чи субтитри.
Проблема №4: права людини та середовище довкола
Базовий принцип роботи із людьми: люди повинні знати свої права. Саме тому їх треба залучати до розробки політик та практик, що визначають їхнє життя та життя громади.
Це можна сформулювати й інакше: зі спільнотами та громадами потрібно говорити, аби зрозуміти, що їм потрібно — і дати можливість самим сказати за себе.
Мистецька відповідь
Виставка
Один з варіантів дати комусь можливість висловитись — навчити їх малювати. У 2016 році художники Євген Самборський та Оксана Петрова разом з вихованцями Івано-Франківського обласного центру соціально-психологічної реабілітації створили проєкт «Лабораторія друзів».
Діти разом з художниками працювали протягом місяця. У результаті вийшла ціла виставка. Один з її об’єктів — багатоквартирний будинок, кожну «квартиру» якого створили вихованці центру — частина з яких і справді після завершення арт-проєкту потрапили до нових родин.
«Ми хотіли поділитися з дітьми своїми вміннями, показати, яким може бути мистецтво загалом, і сучасне мистецтво зокрема. З дітьми багато займаються, але в класичній чи навіть консервативній формі. А нам хотілося показати дітям щось нове і долучити їх до створення, до процесу взаємодії», — пояснював Євген Самборський.
Програма «Амбасадори розмаїття у Прикарпатті» реалізується Молодіжною організацією «СТАН» в рамках проєкту «СТАН Амбасадори розмаїття 2020: локалізація» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та в рамках проєкту «Амбасадори Розмаїття у Прикарпатті — антикрихка підтримка вразливих груп та громадських активістів» через регрантингову схему підтримки Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства за кошти Європейського Союзу в межах підтримки громадянського суспільства в регіоні.
В рамках цієї регрантингової схеми ФГС СхП підтримує проєкти своїх членів, які сприяють досягненню місії та цілей Форуму. Гранти доступні для громадських організацій з країн Східного Партнерства та ЄС. Ключові сфери підтримки є: демократія, права людини, економічна інтеграція, довкілля й енергетика, контакти між людьми, соціальна та трудова політика.
