fbpx

Люди Франківська, яких ми (не) знаємо. Родина Ґартенберґів

Злети і падіння однієї дуже непересічної родини, яка в ХІХ столітті керувала бізнес-імперією на Галичині та відкрила перший в Івано-Франківську торговий центр.

«Куфер» знайомить вас з Ґартенберґами — нафтовими магнатами, підприємцями та братами.

Хто це?

Ґартенберґи — єврейська родина, що проживала у Дрогобичі щонайменше від початку XVIII сторіччя. У 1850-х роках ця родина стала доволі заможною — завдяки нафтовому буму на Галичині, а точніше у Бориславі. Тоді Лазар Ґартенберґ, який зробив перший капітал на продажі деревини, після 1854 року починає продавати дерев’яні опори для нафтових копалень. Приблизно у 1863 році він купує нафтопереробний завод в Дрогобичі — і залучає до цієї справи свого брата Мойсея.

Ліворуч — Лазар Ґартенберґ (1833-1898), праворуч — Мойсей (1841-1916)

Сімейний бізнес йшов добре: брати займались не лише нафтою та деревиною, а й пивоварнями, тютюном та сільським господарством. Вони мали чимало майна неподалік Дрогобича та Стрия, а також у Відні.

Листівка з зображенням нафтопереробного заводу у Бориславі, яку відправив молодший син Мойсея Ґартенберґа Вільгельм (або Волко, як його називали вдома)

В родинах обох братів було багато дітей. Проте для Івано-Франківська найважливішими є двоє синів Мойсея Ґартенберґа: Іґнацій (Ісаак) та Еді (Давид).

1901 рік. Брати Ґартенберґи на своїй літній віллі в селі Дубина (неподалік від Сколе). Зліва направо: Алекс, Артур, Іґнацій, Еді, Волко та Фріц

Іґнацій був старшим сином Мойсея і перейняв сімейний бізнес. Під його керівництвом були пробурені нові нафтові свердловини та розширені нафтопереробні заводи. Еді натомість був банкіром і керував сімейним банком з головним офісом у Відні.

Саме Іґнацію та Еді Ґартенберґам належить ініціатива побудувати перший у Станіславові пасаж — тодішній аналог торгового центру. Станом на початок ХХ століття справи в сімейного бізнесу йшли добре, щоб включитись у новий проєкт, до того ж Ґартенберґам і так належало чимало нерухомості в місті: вони були власниками кам’яниць, розташованих між сучасними вулицями Незалежності, Галицької та Сотника Мартинця. Кам’яниці утворювали внутрішнє подвір’я, яке ніяк не використовувалось.

Пасаж у 1906 році

Будівництво почали в 1904 році і завершили вже за рік. Проєктом займалась віденська компанія «Фельнер і Гельмер». Це була велика споруда зі скляним дахом, завдяки якому галерея освітлювалась.

Як писала газета Kurjer Stanislawowski: «Нещодавно брудний двір кам’яниці Ґартенберґів перетворився на прекрасний прохід з європейським виглядом, гідний стояти навіть у якомусь столичному місті. Величезна сфера даху розкинулася на високому двоповерховому залізному покритті, значна частина якого вже вкрита склом. П’ять входів внизу з’єднують прохід з головними вулицями міста». 

У пасажі працювали різні крамниці та навіть кав’ярня. Будівля була дорогою в усіх сенсах: і з точки зору оздоблення, і з точки зору оренди (у 1910 році газети обурювались таким ставленням до орендарів з боку власників приміщення).

Невідомо, як склалась би доля родини, якби не втрутилась історія. Європою прокочується Перша світова війна, яка зачіпає і Ґартенберґів.

Ліворуч — Генріх (Генко) Ґартенберґ (895-1971), старший син Іґнація Ґартенберґа під час Першої світової війни. Праворуч — Волко (Вільгельм) Ґартенберґ (1884-1950) у формі офіцера австрійської армії

Щонайменше ще один син Мойсея, Волко (Вільгельм), а також старший син Іґнація Генріх (Генко) проходять службу в австрійській армії.

1918 рік. Волко разом з дружиною Елдою

Вдаряє війна і по сімейному майну: Станіславів сильно постраждав від обстрілів, будинки біля пасажу були зруйновані, а сам пасаж постраждав вже під пізніших погромів та підпалів. Після війни справи у колись дуже заможної родини йшли гірше, тож будівлю (точніше, її рештки і землю під нею) Ґартенберґи продали магістрату. У 1926-1927 роках за рахунок міського бюджету пасаж реконструювали.

Пасаж. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Іґнацій опікувався сімейним бізнесом аж до 1930-х. Напередодні вторгнення Німеччини він встиг втекти в один з сімейних маєтків у польському місті Ясло, звідки через Румунію виїхав до Туреччини. Там мешкала його донька Елла разом з її чоловіком Фріцем Райхлем, який працював архітектором у турецькому парламенті.

Іґнацій (праворуч) разом з донькою Еллою і її чоловіком Фріцем Райхлем

Син Іґнація Генко у 1940-х зумів втекти разом з дружиною до Лондона, де приєднався до польської армії у вигнанні.

1940. Генко разом з дружиною в Лондоні

Іґнацій помер в Анкарі в 1944 році. Його донька з чоловіком пізніше виїхали до США, де приєднались до інших родичів.

Іґнацій Ґартенберґ

Пам’ять про них у місті

Після Другої світової війни, пасаж, збудований братами, спершу використовували для оптових баз, а потім віддали під центральний універмаг та «Дитячий світ». На початку 1990-х тут відбулися дві міжнародні виставки-бієнале творів сучасного мистецтва «Імпреза».

Після тривалих поневірянь у 2011 році будівлю ще раз відремонтували та повернули старе ім’я.

Сучасний вигляд пасажу

 

Фото родини Ґартенберґів взяті з їхнього сімейного архіву, JewishGen KehilaLinks

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також з цієї рубрики:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: