Злети і падіння однієї дуже непересічної родини, яка в ХІХ столітті керувала бізнес-імперією на Галичині та відкрила перший в Івано-Франківську торговий центр.
«Куфер» знайомить вас з Ґартенберґами — нафтовими магнатами, підприємцями та братами.
Хто це?
Ґартенберґи — єврейська родина, що проживала у Дрогобичі щонайменше від початку XVIII сторіччя. У 1850-х роках ця родина стала доволі заможною — завдяки нафтовому буму на Галичині, а точніше у Бориславі. Тоді Лазар Ґартенберґ, який зробив перший капітал на продажі деревини, після 1854 року починає продавати дерев’яні опори для нафтових копалень. Приблизно у 1863 році він купує нафтопереробний завод в Дрогобичі — і залучає до цієї справи свого брата Мойсея.
Сімейний бізнес йшов добре: брати займались не лише нафтою та деревиною, а й пивоварнями, тютюном та сільським господарством. Вони мали чимало майна неподалік Дрогобича та Стрия, а також у Відні.
В родинах обох братів було багато дітей. Проте для Івано-Франківська найважливішими є двоє синів Мойсея Ґартенберґа: Іґнацій (Ісаак) та Еді (Давид).
Іґнацій був старшим сином Мойсея і перейняв сімейний бізнес. Під його керівництвом були пробурені нові нафтові свердловини та розширені нафтопереробні заводи. Еді натомість був банкіром і керував сімейним банком з головним офісом у Відні.
Саме Іґнацію та Еді Ґартенберґам належить ініціатива побудувати перший у Станіславові пасаж — тодішній аналог торгового центру. Станом на початок ХХ століття справи в сімейного бізнесу йшли добре, щоб включитись у новий проєкт, до того ж Ґартенберґам і так належало чимало нерухомості в місті: вони були власниками кам’яниць, розташованих між сучасними вулицями Незалежності, Галицької та Сотника Мартинця. Кам’яниці утворювали внутрішнє подвір’я, яке ніяк не використовувалось.
Будівництво почали в 1904 році і завершили вже за рік. Проєктом займалась віденська компанія «Фельнер і Гельмер». Це була велика споруда зі скляним дахом, завдяки якому галерея освітлювалась.
Як писала газета Kurjer Stanislawowski: «Нещодавно брудний двір кам’яниці Ґартенберґів перетворився на прекрасний прохід з європейським виглядом, гідний стояти навіть у якомусь столичному місті. Величезна сфера даху розкинулася на високому двоповерховому залізному покритті, значна частина якого вже вкрита склом. П’ять входів внизу з’єднують прохід з головними вулицями міста».
У пасажі працювали різні крамниці та навіть кав’ярня. Будівля була дорогою в усіх сенсах: і з точки зору оздоблення, і з точки зору оренди (у 1910 році газети обурювались таким ставленням до орендарів з боку власників приміщення).
Невідомо, як склалась би доля родини, якби не втрутилась історія. Європою прокочується Перша світова війна, яка зачіпає і Ґартенберґів.
Щонайменше ще один син Мойсея, Волко (Вільгельм), а також старший син Іґнація Генріх (Генко) проходять службу в австрійській армії.
Вдаряє війна і по сімейному майну: Станіславів сильно постраждав від обстрілів, будинки біля пасажу були зруйновані, а сам пасаж постраждав вже під пізніших погромів та підпалів. Після війни справи у колись дуже заможної родини йшли гірше, тож будівлю (точніше, її рештки і землю під нею) Ґартенберґи продали магістрату. У 1926-1927 роках за рахунок міського бюджету пасаж реконструювали.
Іґнацій опікувався сімейним бізнесом аж до 1930-х. Напередодні вторгнення Німеччини він встиг втекти в один з сімейних маєтків у польському місті Ясло, звідки через Румунію виїхав до Туреччини. Там мешкала його донька Елла разом з її чоловіком Фріцем Райхлем, який працював архітектором у турецькому парламенті.
Син Іґнація Генко у 1940-х зумів втекти разом з дружиною до Лондона, де приєднався до польської армії у вигнанні.
Іґнацій помер в Анкарі в 1944 році. Його донька з чоловіком пізніше виїхали до США, де приєднались до інших родичів.
Пам’ять про них у місті
Після Другої світової війни, пасаж, збудований братами, спершу використовували для оптових баз, а потім віддали під центральний універмаг та «Дитячий світ». На початку 1990-х тут відбулися дві міжнародні виставки-бієнале творів сучасного мистецтва «Імпреза».
Після тривалих поневірянь у 2011 році будівлю ще раз відремонтували та повернули старе ім’я.
Фото родини Ґартенберґів взяті з їхнього сімейного архіву, JewishGen KehilaLinks
