За час повномасштабного вторгнення Івано-Франківськ та область стали прихистком для тисячі людей. Велика частина з них пережили жахливі події: хтось втратив рідних, хтось житло, роботу, звичне життя.
Зараз ми всі живемо в одному місті, ходимо в одні і ті ж заклади, магазини, держустанови. Гуляємо вулицями та парками. І, звісно ж, спілкуємося.
«Куфер» разом з кризовою консультанткою Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист» Марією Яцухненко розповідає про те, як екологічно говорити з незнайомими чи малознайомими людьми, які пережили травматичні події.
Яких правил комунікації дотримуватися при спілкуванні з незнайомими людьми?
По-перше, варто відразу розуміти, що в ситуації, коли ми на вулиці заговорили з незнайомою людиною, то ми не знаємо, на якому етапі проживання травматичної події людина перед нами: в гострому стресі, втраті, травмі тощо.
Тому в будь-якому разі, будьте щирими (це одразу відчувається) та чіткими в своїх словах. Спробуйте уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи вас не зрозуміла — перепитайте, чи все гаразд і чи не потрібно пояснити щось ще раз. Конкретика та реалістичність — наші найкращі друзі.
Якщо людина почала розповідати про свій досвід, послухайте стільки, скільки можете. Імовірно, вона хоче виговоритися і бути поміченою — це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце.
Однак, пам’ятайте, що така розмова може забрати багато сил, прислухайтеся до себе, чи готові продовжувати і маєте ресурси на неї.
Як себе поводити?
Будьте такими, як ви є. Якщо вам незручно, ви губитесь, відчуваєте страх — так і скажіть.
Уникайте категоричних суджень та висновків, які можуть додати людині сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?» тощо.
Краще не говорити фрази, які можуть сприйматися як знецінення чи неправда: «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Все буде добре» тощо. Детальніше про це можете почитати у дописі на нашому тг-каналі.
Про що краще не питати?
Не питайте про емоції: «А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?» тощо. Таким чином ви створюєте ситуацію, в якій легко «провалитися» в травмуючі переживання.
Не розпитуйте про деталі минулих подій, виїзду, не зупиняйтеся на чутливих моментах. Це можуть бути тригери минулих переживань, з якими ви можете не впоратися. Це робота психолога та психотерапевта за запитом клієнта.
Не питайте про плани на майбутнє. Людина перед вами у складній ситуації невизначеності, це недоречно.
Як висловити свою підтримку?
Підтримати можна словами: «Я з вами тут, я поруч», «Ви робите достатньо», «Мені прикро, що вам зараз боляче», «Я вам співчуваю», «Ви робите найкраще з можливого», «Я вас підтримую».
Якщо раптом захочете обняти людину, обов’язково спитайте дозволу.
Також можете поцікавитися, чи можете допомогти людині.
Як реагувати, коли людина розповідає про пережиту втрату?
Не розпитувати деталі. Прислухайтеся до себе і віднайдіть доречні слова: «Я співчуваю, що так сталося», «Це складні переживання для мене», «Мені шкода, що вам прийшлося це пережити» тощо.
Якщо відчуваєте, що людина емоційно «провалюється» і ситуація неконтрольована, переключіть її на якісь конкретні дії: попросіть щось подати, описати, що є навколо, назвати своє ім’я тощо. Так ви переключите її мозок з емоційного на раціональне. Поверніть людину в реальність: «Зараз ви тут (в кав‘ярні, поліклініці, парку)», «Ви вже в безпеці», «Чи є у вас в місті хтось знайомий?», «Де ви живете?», «Що ви тут вже бачили?».
Що робити, якщо розповідають про те, що тут почувають себе погано?
Ми можемо стикатися з дуже різними реакціями людей у приймаючій громаді на появу переселенців: співчуття, агресія, злість, страх, розпач тощо. Усе це для них є нормальними реакціями на ненормальні події.
Ви можете уточнити, де саме людину не приймають (імовірно, мова йде про конкретні контакти). Наголосіть на тому, що це не все місто, є інші люди. Якщо ви говорите з людиною, ви теж частина цього міста і вам, наприклад, ок бути з нею в контакті.
Щоб знизити почуття страху і тривожності на новому місці, людині добре інтегруватися в міські групи. Спитайте, де б людина могла себе реалізувати, поки є тут: за інтересами, діяльністю, хобі тощо. Якщо знаєте, то розкажіть людині про те, де вона може знайти однодумців. Але важливо не примушувати людину до дій, якщо вона не готова.
Якщо людина говорить, що їй тут погано, просто пам’ятайте, що навряд є хороше місце, якщо ви втратили свій дім чи не можете туди повернутися. Ми не знаємо, коли ситуація зміниться. Якщо людина помічає тільки погане, спитайте, що в її житті зараз є хорошого. Якщо вона не може нічого назвати, наголосіть, що зараз людина жива, у відносній безпеці — це вже дуже добре.
Як коректно завершити розмову?
Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це.
Відчувати страх, слухаючи про жахливий досвід іншох людини — нормально. Також нормально попросити припинити розмову, якщо відчуваєте, що вам від цього погано.
Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це. Тимпаче, контакт в такому стані і «видушування» з себе чуйності, співчуття чи підтримки може зашкодити і вам, і людині поруч.
Якщо від вас очікують продовження розмови, можете вибачитися і сказати, як є: «Я не можу з вами розділити це, мені страшно», «Я дуже виснажений/а, ця розмова забирає в мене багато сил, я не можу її більше продовжувати», «Мені б хотілося вам допомогти, проте зараз я не маю на це сил» тощо.
Звісно, важко передбачити реакцію людини на такі слова. Імовірно, вона може бути негативною. Втім, пам’ятайте, що спочатку ми турбуємося про себе, а потім про інших.
