Пандемія вже триває понад рік, і людство починає стикатись з новими її наслідками: люди, які перехворіли на коронавірусну хворобу, переживають тривогу та інші проблеми з психічним здоров’ям.
У колонці для «Куфера» Ростислава Пекарюк, кризова психологиня, психотерапевтка, травмофокусована терапевтка, пояснює, звідки береться постковідна тривога і як з нею можна впоратись.
Трохи статистики
- За результатами соціологічного дослідження групи «Рейтинг», українці, які вже перехворіли, мають вищий рівень негативних емоційних станів. Йдеться про втому, розлади сну та тривожні стани.
- Фахівці Оксфордського університету вивчили історії хвороб 60 тисяч пацієнтів, які перехворіли на COVID-19 та виявили, що кожен п’ятий скаржився на тривожність, депресію або безсоння.
- Італійські вчені дослідили, що майже у третини тих, хто перехворів, з’явився посттравматичний стресовий розлад, який зазвичай властивий учасникам бойових дій.
- Є шведське дослідження, яке зосереджує увагу на тому, як COVID-19 посилює наявну нерівність у психічному здоров’ї різних груп населення.
- В статті Наукового журналу Nature зазначається, що причиною розладів може бути імунна відповідь організму. Імунітет замість того, щоб боротися з вірусом, вражає центральну нервову систему самої людини. Можуть виникати тривожно-депресивні стани, панічні атаки, дратівливість, нав’язливі думки, а також порушення концентрації уваги та пам’яті.
- Професор психіатрії з Британської Колумбії і автор книги «Психологія пандемій» Стівен Тейлор зазначає, що для 10-15% людей, яким не пощастить, життя не повернеться до норми.
- Австралійські і британські фахівці висловлюють занепокоєння, що наслідки пандемії для психічного здоров’я триватимуть набагато довше, ніж для фізичного.
Інша сторона медалі
Це — лише статистика, і точно не вся, а тільки невеличка її частина. Як психотерапевтка, яка багато працює з пережитими психотравмуючими подіями, я усвідомлюю, що цей гострий та хронічний стрес від COVID-19 може мати й віддалені наслідки стресу, особливо якщо ви вже мали інші психотравмуючі досвіди раніше.
Якщо ви з тих людей, кому важко через невизначеність, хто непокоїться через можливу мутацію вірусу, кому бракує життєвих ресурсів тощо, у вас можуть:
- розпочатися (чи поглибитися) посттравматичні симптоми;
- депресивні стани;
- головні болі;
- безсоння.
У більшості випадків це буде порушеннями емоційної сфери. Що ж робити, щоб опрацювати будь-який подібний стрес?
Так, 10-15% людей, які проживають посттравматичний досвід, страждатимуть на посттравматичний розлад — і їхнє життя дійсно може змінитись через це. Проте значно більше — приблизно 70-80% — людей будуть орієнтовані на посттравматичне зростання.
Це може звучати несподівано, але для багатьох людей пандемія позитивно вплинула на психіку, і цей вплив може мати тривалий ефект.
У когось з’явилось більше часу та можливостей для спілкування з родиною і проведення часу разом. Хтось знайшов для себе нове (або добре забуте старе) хобі. Хтось розпочав навчання, яке стало дещо інакшим, але при цьому доступнішим та навіть економнішим. Ми почали ще більше цінувати життя, відчувати задоволення та помічати щоденні, навіть невеличкі, приємності.
І тут кожному з нас варто задуматись та відповісти на деякі запитання (найкраще письмово):
- Що в моєму житті дійсно важливе, що другорядне, а що взагалі не потрібне?
- Що приносить мені задоволення і трохи щастя, навіть якщо я проживаю складні періоди в житті?
- Які мої давні мрії так і залишились нереалізованими, і які можна почати втілювати в життя найближчим часом?
- Чому мене можуть навчити такі життєві ситуації?
- Що залежить від мене, і що я для цього роблю/можу зробити?
- Якщо в житті є те, що від мене не залежить, то в кого я можу просити про допомогу?
Додати трохи гнучкості
Через певну невідомість, яка в тій чи іншій мірі присутня під час пандемії, ми можемо час від часу відчувати тривогу — адже немає абсолютно достовірної інформації про те, яка ситуація буде в найближчому чи віддаленому майбутньому, є лише прогнози.
Але ми ніколи й не могли бути на 100% впевненими в тому, яким буде завтра. Та все ж людство має досить великий потенціал психологічної пружності — наш досвід свідчить на користь цього.
Це сила, яку потребує кожен з нас, щоб не «розсипатись на клаптики». А якщо вже й розсипатись, то через деякий час віднайти в собі те, що допоможе зібрати себе з цих клаптиків назад. Це здібність інтегрувати те, що протистоїть нам.
Є таке слово в англійській мові як resilience — резильєнтність, від слова «розтягувати», «робити еластичним». Наприклад: взяти в руки гумку чи резинку і розтягувати, щоб вона при цьому не порвалась.
Резильєнтність закладається в нас в перші 9 років. І в подальшому вона визначає нашу здібність бути з травмою і справлятись з нею. Нема чарівної таблетки, яка за короткий час може вгамувати біль і вилікувати нас від пережитого. І нема такої сильної людини, яку ніщо не може зачепити.
Але вчитися проживати стресові ситуації ніколи не пізно — варто давати собі дозвіл і час на прожиття того, з чим нам бути важко. А тоді знаходити сили на відновлення та загоювання ран.
Коли нам важко, ми йдемо до інших людей. Це може бути одна людина, сім’я або спільнота — але вони мають бути. Адже це середовище та простір, де ми можемо виражати свої почуття та емоції. І це один зі способів зміцнення нашої резільєнтності. Також важливим є наше уявлення про себе, як про людину, наші людські якості, а також наше уявлення про світ та наш світогляд — який образ світу нам може допомогти бути гнучкішими та рости над собою?
Пам’ятайте, які б життєві події з нами не траплялися, через деякий час після пережитого ми все ж відчуваємо вдячність та здібність цінувати життя загалом.
