Редакція «Куфера» вітає Івано-Франківськ з Днем народження (бо чим ще є День міста, як не днем народження?). І з такої нагоди перечитує тексти про Франківськ, які колись написав Тарас Прохасько.
Збірка «Порт Франківськ», яка вийшов друком у 2006 році у «Лілея-НВ» — це 22 історії про місто, ландшафт довкола нього, час, історію та людей, які в ньому мешкають. І одна з цих історій — про порт.
На березі колишнього Карпатського моря — перед теперішнім морем Карпат — за вапняковими схилами Вовчинецьких гір, вкритих рослинами, яких немає ніде більше в цих широтах, бо все ж — узбережжя (там мусить бути щось вічнозелене, соковите, мусить бути хоча б інший мох), у затоці під цими скелями, котрі ніяк не дочекаються припливу, а відплив був кілька тисяч років тому, ще збереглися дві колишні течії Карпатського моря. Вони витікають з його глибин і, вдаряючись об камінь берега, завертаються, утворюючи невеликий атол, понад яким випинається у ямі порт Франківськ. Найкраща гавань після рифів і островів Карпат. Найпевніший порт і форт на березі Покуття. Він позначений на всіх таємних морських мапах, без нього неможливий жоден рейс у цих широтах. Франківськ тримає. Цей порт є формою, яка утримує сутність навколишніх земель-морів. Без нього Карпатське море було б позбавлене берегів, орієнтирів, течій, маяків. Отже, моря б не було. Всі астролябії світу безпомилково вказують, що порт розміщений на 48 градусів 55 мінут північної широти і 42 градуси 23 мінути довготи за Ферро. За Ґринвічем — трохи інакше. За нами — Галич, Опілля, Львів. Перед нами — Карпатське море, за яким Туреччина, що починається за Прутом, за Дністром, за Черемошем, за Тисою, за Попом Іваном. За Туреччиною ж — як відомо — тільки Африка. І кінець світу. Так само на схід — півострів Поділля і російський берег кінця світу. На захід — лише Чорний Шварцвальд Ліс, водорості, що вийшли з нашого моря.
Порт пахне портом. Він існує для того, щоб змішувалися запахи. Щоби саме тут відбувалася роза вітрів, щоб вона ставала чимось реальним. Щоб нею могли живитися вітрила наших балконів. Порт Франківськ пахне підмоклими мурами, кораловими рифами своїх пляжів, гарматним порохом твердинь, дешевими смерековими бурштинами, складами і пакгавзами, плитами Галицько-Львівського і Тисменецько-Кам’янецького трактів, затопленим цвинтарем і трактирами довкола маяка, будиночками вздовж берегової лінії, де снідають і ночують купці, матроси, пірати, теслі, астрономи, картографи, міняйли, злодії, відставні капітани, майбутні юнги, коки і китобої. Іноді вони всі, не вірячи жінкам, котрі їх годують, стоять і дивляться у бік Бистриці. І бачать, як за вигином моста починається їхній порт. Крізь нічні лампи, крізь недільний туман, крізь різдвяний сніг — прекрасний порт Франківськ.
Це місто-фортеця. Воно не те що стало фортецею, бо так було треба. Воно було фортецею задумане і фортецею створене. Ідея ідеального міста довго шукала такого бездоганного втілення. Єдиний рисунок став прототипом міста, і місто було, як гравюра. Як графіка на камені, як барельєф, як літографія, як суха голка, як ленд-арт врешті-решт. Суцільний мінімалізм. Діамант. Як компас. Шість напрямків. Шість редутів, шість проміжних мурів. Усередині — маяк-ратуш. Квадратом камениці, вузькі, низькі та довгі. Палац при мурі. Лицарі тоді не ховалися серед міщан. Три костели. Дві церкви. Звичайно, арсенал і мол. Заблудитися в порту було неможливо. Все надто прозоре. Все просте й ідеальне. Місто-контрафорс. Його так і не вдалося нікому знищити ззовні. Ні туркам, ні москалям, ні козакам. Справжні твердині можна підвалити лише зсередини — австрійським розбиранням мурів, розстрілами в середмісті, бульварами замість кварталів, будинками на місці внутрішнього подвір’я і саду, пожежею, яка роздулася з-під котла, в якому варилося повидло…
І якраз тепер, як і в 1812 році, коли розібрали мури, порт-фортеця знову стає інакшим. Мінімалізм і садівництво, котрі були визначальними впродовж усіх часів Франківська, підриваються ізсередини маньєризмом і зажерливою забудовою тих місць, де пилося, сиділося, ходилося, лежалося, любилося, бігалося, говорилося, обнімалося, трималося. Звідки дивилося на акваторію. Де була наша твердиня. Ідеальне місто. Як з рисунка. Як літографія. Його варто було захищати і не здавати, цей порт Франківськ. Але воно не встояло — як завжди — від власного, внутрішнього напору…
Головне фото: Олександра Сосніна
Текст був опублікований у №39 «Львівської газети» (2006 рік)
Прохасько Т. Порт Франківськ : фейлетони / Т. Прохасько. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2006. – 48 с.
