Замість того, щоб сперечатись, що краще, фільм чи книжка, робіть як наш книжковий оглядач Любомир Гураль: дивіться й читайте, а потім співставляйте враження від обох творів.
«Куфер» пропонує новий список книжок, які точно варто прочитати. Або принаймні подивитись.
«Та ні, ми ж бачили фільм». Саме таку фразу щодо книжок, які стали основою для екранізації, мені неодноразово доводилося чути. І все зводилося до тези, що нічого цікавого, а тим паче нового роман запропонувати вже не може. Чесно, така позиція дивує мене й досі.
Кіноадаптація — це ж тільки інтерпретація певних моментів. Власне бачення сценаристів, режисерів, продюсерів, та акторів того чи іншого твору.
Історія історії: ось так можна схарактеризувати фільми за мотивами книжок. Це наче переповідати почуте від товариша чи друга третім особам. Суб’єктивно, спираючись на власний досвід, інколи з домішками фантазій, побрехеньок (особливо у малозрозумілих моментах). І звісно, без зіпсутого телефону тут ніяк не обійдеться.
Але далі постає цілком логічне запитання: а що ж стало основою такого бачення? Як там насправді у першоджерелі? Чи дійсно характер героїв, їхні думки, дії та мотивації однакові й у фільмі, і у книжці? А ще виникають безліч інших запитань про сюжет, поворотні моменти, антураж, які просто таки вимагають твого глибшого занурення в історію. Інакше: привіт не закритим гештальтам.
Зрештою, фільми, то більше про візуальне, книжки — про наратив. То чом би їм не доповнювати один одного?
Історія друга — спершу кіно, потім книжки
У сьогоднішній добірці, як ви вже могли догадатися, історії про книжки, які мені одразу закортіло прочитати після перегляду (фільмів чи мінісеріалів). І жодного разу про це не пошкодував.
У дикій глушині
Джон Кракауер, Видавництво Старого Лева (переклад — Ксенислава Крапка)
Найочікуваніша книжка цього списку. Понад п’ять років я чекав на її переклад. За цей час вже можна було купити й прочитати оригінал. Завжди ж хочеться читати українською (насправді, читати англійською доволі важко). А тому моєї радості від новини видання «У дикій глушині» не було меж.
Та вернуся у рік 2015. Мені 20. Саме тоді мені трапляється фільм «Into the wild» (2007, режисер Шон Пен). І він надзвичайно мене вразив. Головний герой, майже твій одноліток, після навчання в університеті, обриває всі свої зв’язки і вирушає у самотню мандрівку Аляскою. Смілива, незалежна та вольова втеча від себе у пошуках себе ж. А завершення цієї мандрівки дало потужний поштовх для роздумів про власне життя. Ось так мені запам’ятався тоді фільм. І з’явилося бажання прочитати «роман».
Рік 2020, мені 26. Я читаю «У дикій глушині» і розумію, що це зовсім не роман, а більше документальний та біографічний нон-фікшн. Він все ж про того Кріса Мак-Кендлесса, майже мого однолітка, який самітником мандрує Америкою. Тільки тепер та втеча перетворюється на рішення та вибір. Акценти враз змінилися на намагання зрозуміти, що ж стало причиною таких дій хлопця. І тут треба віддати належне автору, щоб дійти до істини, він намагається з різних сторін розібрати цю трагічну історію: факти, свідчення знайомих, друзів, сім’ї, щоденник Кріса, його біографію, власний досвід, досвід інших самітників-мандрівників. Та, на жаль, справжню причину ми так і не знатимемо. Її міг розповісти тільки сам Мак-Кендлесс.
Хто ж такий насправді Алекс Суперволоцюга: самовпевнений дурень, юний відчайдух чи шукач істини? Кожний читач зробить власні висновки.
Також «У дикій глушині» — це цікава мандрівка Америкою, її природою та місцевостями. Тут є і льодовики Аляски, і каньйони, вогні Лас-Веґаса, Лос-Анджелеса, каліфорнійські та мексиканські канали.
Патрік Мелроуз: Не зважай
Едвард Сент-Обін, Фабула (переклад — Ольга Тільна)
Завдяки мінісеріалу «Patrick Melrose» (2018, Showtime) я знаю, чого очікувати від романів Едварда Сент-Обін. Та це зовсім не стало перешкодою чи відмовкою для читання. Навпаки, після перегляду захотілося чимскоріше вдатися у деталі життя Патріка Мелроуза та його історії. Олії у вогнище підливав й той факт, що п’ятикнижжя Сент-Обіна наскрізь автобіографічне. Всього книжок є п’ять, серій у серіалі — також п’ять (один роман — одна серія). Ну і звісно, що всі деталі, майже двохсотсторінкового, роману серія фізично не може вмістити у годинний телеформат.
«Не зважай» — це перша книжка циклу (у серіалі друга серія) про Патріка Мелроуза. Він — денді, аристократ, ще той наркоман з власними демонами не тільки у шафі, а й у душі. Це все буде згодом. Зараз це просто п’ятилітня дитина, яка росте в атмосфері жорстокої тиранії батька та абсолютної байдужості матері.
Загалом, перший роман малює нам сімейне тло родини Мелроузів. Основні події відбуваються у межах одного-двох днів та це не заважає їм занурити нас у світ приниження, зневаги, зґвалтування матері та сина, деспотичної поведінки Девіда-батька. І це, хоч-не-хоч, матиме свої наслідки у майбутньому для всіх, а особливо для Патріка. Книжка, як на мене, у деталізації та насиченості сюжету справляється куди краще за серіал. А чи інші романи справлятимуться так само, і у які жахливі сцени, події та несподівані повороти вони кидатимуть свого читача, мені ще таки доведеться пізнати.
Ворошиловград
Сергій Жадан, КСД
Мої взаємини із творчістю Жадана якось не складаються. Ні з його поезією, ні з прозою. Якби я не старався, та все ніяк не тягне мене до нього. А все почалося з його «Депеш Моду». Десь у період 2012-2015 (точно не пригадаю вже) відкрив я у бібліотеці цей роман. Прочитав декілька рядків, закрив і все — далі тільки чув певні його вірші, які зачитувала моя подруга.
Та іронія в цій історії у тому, що саме за «Ворошиловградом» Жадана я ледь не вдерся опівночі до книгарні (давайте, для епічності, опустимо той факт, що у мене були від неї ключі?).
А виною тому був щойно переглянутий фільм «Дике поле» (2018, режисер Ярослав Лодигін). У найменшому залі «Люм’єра», де на вас запросто може напасти клаустрофобія, епізод, у якому Герман з Кочею під дією таблеток бачать привидів (я побачив у них предків степу) і «продав» мені увесь роман. А і ще фінальна сцена з Пастором.
Насправді мені здається, що історію повернення Германа, головного героя, до власних джерел, розуміння значення свого коріння та предків і все це в реаліях Донбасу 2010-х, знає чи не кожний. А тому тут важко писати щось нове чи щось таке, що раніше було невідоме. Тим паче якщо сам роман пережив декілька перевидань та екранізацію.
Пастка-22
Джозеф Геллер, Видавництво 21/Вавилонська бібліотека (переклад – Олена Фешовець)
Чесно, взагалі не планував читати роман. Чи то через впливи відгуків, чи то через завжди інші плани. А може і через те, книжка являється однією із тих, яку багато хто недочитує. Саме тому я спокійно собі почав дивитися серіал «Catch 22». А опісля, довелося таки читати книжку. І все це через дії головного героя.
Десь на середині серіалу у мене почалася вертітися єдина думка: чи у романі Йо-йо також ніяк не зрозуміє, що його саботаж завжди призводить до смерті одного із його товаришів?
«Паска-22» більшість знає, як один із найвідоміших антивоєнних романів. Тут надзвичайно багато чорного гумору, сатири, висміювання бюрократії американської армії, доведення до абсурдності її рішень та загалом військового життя. А ще тут багато різноманітних точкових повернень у часі. Інколи може здатися, що ти читаєш постійно одне і теж. Хто знає, може саме таке доведення всього до безглуздя і не дає багатьом дочитати роман? Мені читалося доволі легко, майже на одному подиху: питання про усвідомлення героєм своїх дії та наслідків безперервно штовхали далі й далі за текстом.
Але що ж там із самим сюжетом? Якщо буде максимально лаконічним: Джон Йоссаріан американський бомбардувальник і головний герой роману. Він палко ненавидить війну і хоче якнайшвидше (поки не загинув) демобілізуватися. А для цього йому просто потрібно виконати норму бойових вильотів. Та біда в тому, що ту норму постійно збільшують. І у Йо-Йо тепер один вихід — зробити все можливе, щоб взагалі більше не літати.
Читайте хороші книжки, дивіться цікаві екранізації (неважливо, у якому порядку). А потім аналізуйте та порівнюйте прочитане/побачене. Це досить чудовий та корисний досвід.
Читайте також:
- Де купити книжки у Франківську? 13 книгарень, у які варто зайти
- Місця для закладок. 4 книжки про задоволення, смерть, джаз та війну, які варто прочитати вже
- Пропаганда, Єгипет та нормальні люди. 5 книжок на літо від редакції «Куфера»
Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.
