Без стигми про COVID-19. Як це — хворіти на коронавірус у Франківську

Гадаєте, що коронавірус — сумнівні вигадки таємного масонського уряду? Мусимо вас розчарувати: хвороба реальна, ще й дуже неприємна. Як це — перехворіти на COVID-19, чи варто довіряти медикам і про що треба подбати, поки ви не захворіли, «Куферу» розповів франківець, консультант з транспорту і дослідник безпеки дорожнього руху Віктор Загреба.

Все почалось зі стану, схожого на похмілля: важка голова, головний біль, слабкість, біль в м’язах, швидка втома. Але оскільки ці симптоми припали на тиждень, коли я не вживав нічого алкогольного, це було дуже дивно.

Відчуття «похмілля» і поганий сон тривали поспіль три дні. Для мене бути таким слабким кілька днів поспіль — нетипово, тож я подумав, що щось не так. У моєї дружини Ксенії теж почались симптоми, але трохи інакші: першіння в горлі, слабкість і ломота в тілі. Я запропонував зробити ПЛР-тести: а раптом це коронавірус?

Ми пішли здавати тест з власної ініціативи, щоб переконатись, що в нас немає коронавірусу. Але коли прийшли результати, то побачили, що він в нас є.

Відреагували на ситуацію з гумором і привітали одне одного, що увійшли у число перших 100 тисяч людей в Україні, в кого підтвердили COVID-19.

Я одразу повідомив двох колег, з якими бачився в офісі. Причому тоді я був дуже обережний: коли була ця слабкість, то приходив в офіс в масці і лише на годину в день, офіс в нас просторий, сиділи далеко. Колеги самоізолювались, але симптомів в них не було, все обійшлось. На 99% від мене ніхто не заразився, і це добре.

Коронавірус vs. медицина

Наша сімейна лікарка відреагувала спокійно: «У вас COVID-19? Отже, вам треба те й те». Як я зрозумів, ми в неї не перші хворі з таким діагнозом — вона не була ані в шоці, ані в захваті. Я їй дуже вдячний: вона постійно писала нам, передзвонювала.

Один раз за час хвороби ходив на прийом, щоб вона мені послухала легені і дала направлення на аналізи, і мені не сподобалось, як організований сам процес роботи у поліклініці під час «червоної» карантинної зони. По-перше, немає онлайн-реєстрації, яка була раніше — тепер треба дзвонити до лікаря. «Приходьте на 16:20».

Я прийшов навіть раніше, а виявилось, що в неї ще були інші пацієнти. Мене попросили почекати надворі. Того дня я почувався більш-менш нормально, дощу не було, тож міг і почекати. Понад 30 хвилин я чекав перед поліклінікою, поки лікарка не вийшла і не забрала мене. На вході мені поміряли температуру, записали прізвище, а далі я пішов у звичайний кабінет. У коридорі сидів ще один чоловік, який теж давно чекав і був роздратований, що я заходжу раніше. Лікарка пояснила, що оскільки він був записаний на 16:30, а я — на 16:20, я йду першим. На той момент було десь 17:00.

Стосовно зусиль держави у подоланні епідемії, я за понад тижні амбулаторного лікування не побачив сприяння ані для пацієнтів, ані для дільничних лікарів. Лікар мусить сам приймати дзвінки, читати повідомлення від пацієнтів у різних месенджерах, ходити по сходах зустрічати й проводжати їх, і так весь день.

На лікарів зараз і так велике навантаження, так на ще їм «навісили» функції телефоністів, адміністраторів та консьєржів. Я цього не розумію, по-моєму, медиків навпаки треба максимально підтримувати і звільняти від усіх не питомих їм функцій, а не додавати нові «тому що епідемія».

Я зрозумів, що у мене є довіра до українських лікарів і першої ланки, і другої також, якби мене госпіталізували. Вони вже досвідчені в лікуванні коронавірусу і приписують лікування, яке максимально ефективне при цьому. Ми з дружиною скористались вільним часом вдома і прочитали і українські, і британські протоколи лікування.

Хворіти на COVID-19 виявилось недешево. Це вам не застуда, коли ви полежали, випили чаю і все минуло. Це досить витратно.

В деяких складних випадках наші знайомі витрачали понад 15 тисяч гривень, щоб повністю одужати. Нам на двох це «задоволення» обійшлося в близько 10 тисяч.

ПЛР-тест коштує близько 900 грн. Я дізнавався, чи можна безкоштовно здати контрольний тест — лікарка сказала, що можна, але тоді результат буде через 2-3 тижні. Направлення на КТ (комп’ютерну томограму легень) виписують, але це платна процедура для всіх. Вона коштує приблизно 1000 грн. На рентген можуть скерувати безкоштовно. З’ясувалось, що його роблять у двох поліклініках: на Франка і на Матейка. Я пішов на Франка, бо це до мене ближче — і там найближчий запис на рентген був можливий через тиждень.

Тобто, ти тиждень ходиш зі своєю пневмонією, можливо, помираєш, і тільки потім тобі можуть зробити рентген грудної клітки.

У підсумку три ПЛР-тестів, два загальні аналізи крові, КТ і рентген я робив в приватних закладах. Дуже радий, що у нашому місті і нашій країні існує розвинений ринок приватних медичних послуг.

В самоізоляції

Симптоми в мене почались 18 серпня, а 22 серпня підтвердили діагноз. Тож скоро буде вже місяць, як ця хвороба триває — і фізичний стан протягом цього часу був дуже різний.

Іноді через слабкість просто не можеш змусити себе щось робити, навіть піднятись з ліжка чи приготувати їсти. Але в інші дні вдавалося продуктивно попрацювати по кілька годин на день, зробити якусь не тільки домашню роботу, але й професійну.

Продукти нам кілька разів привозили друзі, лишаючи пакет під дверима, і інші декілька разів ми замовляли доставку з «Сільпо». Після першого тижня дуже обережно, раз на день, почали виходити на вулицю, десь під вечір, коли вже нікого немає, і завжди в масках. Біля нас є на вулиці є відкрита лавка з фруктами, як маленький базар, тож ми дозволяли собі самі купувати там фрукти й овочі: ми в масках, продавець сам накладає і зважує фрукти, ми тільки гроші даємо і йдемо додому. Ми багато читали про COVID-19, і впевнені що у такому форматі це безпечна поведінка. Але все одно ми були суперобережні і в жодні великі магазини не ходили.

Проти стигми

Я одразу написав на фейсбуці, що в мене позитивний ПЛР-тест — хоча б для того, щоб люди знали, чому я не на зв’язку, не ходжу на зустрічі або не відповідаю швидко на емейли.

У нашому колі спілкування цього немає, але відчуваю, що більш широко у суспільстві склалась якась стигма на тему ковіду, ще починаючи від Нових Санжар, куди привезли українців з Китаю, з яких насправді ніхто не був хворий, але у місцевих мешканців сталася колективна істерика.

Коли я написав в соцмережах про свій діагноз, кілька знайомих приватно написали, що в них теж зараз COVID-19, але публічно вони про це не говорять.

Як на мене, це не те, що треба ховати чи соромитись, бо це станеться з багатьма. Треба бути морального готовим, що COVID-19 — нове явище в сфері нашого здоров’я, і воно рано чи пізно наздожене якщо не кожного, то дуже багатьох.

Тож я вирішив вести мініщоденник своєї хвороби, хоча б для того, щоб підвищувати рівень обізнаності людей. Люди читають, дізнаються нові факти, стають більш готові до такої ситуації, більш спокійні. Вони знають, що робити, якщо відчують симптоми. Я вважаю, це хоч якась користь з цієї хвороби — ділитися інформацією зі своїм оточенням.

На фото: пульсоксиметр, пристрій, який вимірює насиченість крові киснем

Що робити?

Думаю, ігнорування карантинних обмежень — це природна реакція людей на дії уряду, довіра до якого вкрай низька. Особисто я також не довіряю нашому уряду в частині протистояння COVID-19. Не вважаю, що це уряд «чемпіонів ковіду», а навпаки — уряд програє цю війну на всіх фронтах.

ПЛР-тест від держави мені пропонували зробити щонайменше за два тижні — це ж абсурдно і трагічно.

Вже більше, ніж пів року, як ми в стані пандемії, Кабмін перерозподілив 66 мільярдів гривень на боротьбу з короновірусом, забравши гроші в сфер освіти і культури — а через пару місяців раптом вирішили ще раз перерозподілити ці гроші з коронавірусу на асфальтування доріг і на зарплати нацгвардійцям, і інші сторонні та політичні потреби. Тому я розумію, чому бізнеси у «червоних» зонах вирішують не закриватись, а працювати далі, всупереч постановам Кабміну. Я пам’ятаю перший локдаун, коли все було закрито і місто ніби вимерло — а зараз більшість кав’ярень та магазинів працювали.

Але у мене двояке ставлення до цього. Я сам підприємець і розумію підприємців, їм треба банально вижити, зберегти свій бізнес, а допомоги від уряду їм не світить (як, наприклад, в Німеччині чи США).

Але я також бачу й ризик у тому, що і підприємці, і клієнти люди занадто розслаблені — і їм здається, що це все не по-справжньому, що це якась дурниця, ці всі маски, дистанція... Але це не так. COVID-19 — це дуже реальна штука.

Важко давати якісь пораду, так багато їх в інфопросторі. Мабуть, я би радив намагатись не захворіти якомога довше. Коли буде наявна вакцина, треба буде всім зробити щеплення і мінімізувати свої ризики майже до нуля. Поки її немає, треба оберігати себе й інших, а особливо своїх родичів і друзів з груп ризику. Одна справа, що ми з дружиною захворіли — у нас дуже великі шанси подолати це без довгострокових наслідків. А ось у наших батьків була б значно більша ймовірність і ускладнень, і смертельних наслідків. Та навіть для нас, майже молодих і цілком здорових людей, це був вкрай неприємний досвід — фізично, психологічно і фінансово.

Читайте також:

Головне фото: Prasesh Shiwakoti (Lomash)

Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору