Партнер:
Платформа ініціатив «Тепле Місто» поставила амбітну мету — змінити темп життя Івано-Франківська завдяки проєктам, які системно розбудовуватимуть місто і робитимуть його привабливим для мешканців та мешканок.
«Куфер» дізнався, як формувалася платформа, як їй вдалося повернути до Івано-Франківська колишніх мешканців та мешканок і як «Тепле Місто» змусило місцевий бізнес не конкурувати, а довіряти.
Як виник міф «Теплого Міста»?
Історія великих змін починається зі змін дрібних. У випадку Івано-Франківська вистачило бажання змінити набридливі вивіски.
У 2014 році місцеві бізнесмени та активісти Івано-Франківська об’єдналися, щоб розробити для міста новий візуальний стиль. У межах проєкту хотіли заодно вирішити проблему візуального шуму в місті — вивісок та рекламних банерів, які захаращували фасади будинків.
Міські підприємці часто порушували норми не тому, що самі були поганими, а просто не знали як зробити все правильно, розмірковує засновник організації «Тепле місто» Юрій Филюк. Тож разом із маркетинговою компанією Aimbulance, керівником якої є Роман Гавриш, він вирішив створити посібник для бізнесу про те, як рекламувати свої товари чи послуги, але зберігати єдиний міський стиль.
«Я спочатку був критиком ініціативи, хоча ідея зміни візуального стилю мені подобалася. Боявся, що на цьому усі зміни в місті закінчаться. Ми мали багато прикладів трансформацій бренду інших міст, які зрештою не допомагали», — зізнається член наглядової ради «Теплого Міста» Євген Глібовицький.
Проте, на візуальному стилі активісти не зупинилися. Одразу після презентації візуального стилю Юрій Филюк разом із однодумцями оголосив про створення платформи «Тепле Місто». Коротко описати всю філософію платформи складно, але вона приблизно така: треба не критикувати, а створювати позитивні приклади; не розповідати, яке місто гарне, а створювати середовище, яке своїми ініціативами буде його змінювати — тож і особливо розповідати не доведеться.
Цей підхід був помітний на прикладі проєкту «Вивіски», яким продовжила займатись новостворена платформа. Підприємці, які були готові до змін, могли отримати макет нової вивіски безкоштовно, їм ще й допомагали погоджувати її в міській раді. Треба було лише взяти і зробити.
Водночас з’являлися й нові напрями діяльності — зокрема, активіст Віктор Загреба почав розвивати міський велорух, Cергій Караванець — перший івано-франківський пів марафон, а Лілія Гоголь — мистецькі ініціативи для Івано-Франківська. Крім того, з’явилися перший в Україні громадський ресторан Urban Space 100 та програма «Міські гранти» (зараз — Малі гранти Теплого Міста).
«Власне, програма міських грантів комунікувала так: якщо маєш ідею — можеш її втілити безпосередньо тут, у Франківську. Для цього не потрібно виїжджати за межі міста чи мати попередній експертний досвід, лише довести, що твоя ідея потрібна місту.
Експертизу, допомогу, можливість протестувати свої можливості надавало Тепле Місто. Ми завжди були відкриті до того, що якісь напрями поступово вичерпають себе, інші натомість додадуться», — розповідає колишня менеджерка Ярина Мельник.
Додає: поступово платформа стала своєрідною агенцією місцевого розвитку — деякі проєкти, які реалізовувала платформа, були насправді компетенцією міської адміністрації. Наприклад, велопарковки встановлювали за кошти місцевих підприємців та активістів.
«Тепле Місто» стало чи не першою ініціативою, яка об’єднала так багато людей, особливо бізнес. Проєкт показав, що франківці добре відгукуються на різні соціальні ініціативи та зміни — впевнена засновниця рекрутингової компанії А-простір, представниця громадського ресторану «Urban Space 100» Ірина Стецевич.
Яким є цей міф?
Івано-Франківськ завжди був класним містом, підкреслює Юрій Филюк. Однак, тоді коли платформа лише виникла, воно було дещо сплячим: у місті бракувало соціальних ініціатив, публічних лекторіїв, виставок, концептуальних закладів.
«Я розумів: або ми починаємо щось робити, або я починаю тут задихатися. Не вистачало динаміки, цікавих проєктів. Виходить, треба було кудись їхати, але я люблю Івано-Франківськ і тому придумав авантюру — змінити темп міста або зробити так, щоб можливість самореалізації була фактично однаковою і в Києві, і тут», — розповідає Юрій.
Тому одним із маркерів змін стала зовнішня експертиза. Проєкти стали настільки яскравими, що до Івано-Франківська почали повертатися колишні мешканці та мешканки, які вже кілька років не жили в місті, громадські активісти зі Львова та Києва, експерт(к)и з-за кордону.
Ярина Мельник приїхала працювати із платформою зі Львова. Каже, мешкала у середмісті, тому руху та подій ніколи не бракувало. У Івано-Франківську обирати не доводилося: добре, якщо траплялася одна подія, на яку можна було сходити.
«Коли вперше приїхала до міста, за досвідом Львова, попередньо бронювала столик в Urban Space 100. Дуже здивувалася, коли виявилося, що ввечері у закладі майже всі столики вільні. Це була відчутна різниця зі Львовом. Але вже через деякий час кілька локацій стали цікавими, доводилося постійно обирати куди сходити — це маркер того, як змінилося місто», — каже вона.
У прагненні зробити Франківськ кращим, платформа не намагалась озиратись на інші міста.
«Спочатку ми хотіли рівнятися на європейські міста, але зрозуміли, що неправильно цуратися своєї провінційності. Є ряд даних, які формують місто, і які ми вже не змінимо. Ми хотіли бачити місто, яке наповнене класними подіями. Надавати обличчя саме цьому місту, запрошувати людей з інших міст», — розмірковує колишня кураторка мистецьких програм Лілія Гоголь.
На думку Євгена Глібовицького, потенціал Івано-Франківська — у підприємливості його мешканців. За його словами, частка людей, які мають підприємницькі здібності, тут подекуди набагато вища, ніж в інших містах України.
Аби цей міф не згасав, у «Теплому Місті» намагаються поступово вибудовувати спільну соціальну відповідальність містян: «не хтось приїде і зробить, а ми об’єднаємося і спробуємо щось зробити». Усе це для того, щоб не хотілося звідси їхати, а всі ідеї можна було втілити вдома. Так у місті формують сприятливий інвестиційний клімат — у 2020 році Івано-Франківськ зайняв перше місце в рейтингу кращих міст для ведення бізнесу в Україні за версією Forbes.
Як цей міф вплинув на місто?
«Франківчани більш свідомі безпекових потреб, активно відстоюють свій інтерес. Консервативна компонента дуже цінна, бо забезпечує безпеку. Більше безпеки — більше можливостей делегувати довіру іншим, більше можливостей до колаборацій», — пояснює Євген Глібовицький.
Тож ключовим у місті є питання довіри. І тут корисним прикладом став громадський ресторан Urban Space 100, який у 2014 році продемонстрував — містяни можуть об’єднуватися задля соціальних ідей. Та й не просто об’єднатись, а вкласти в це власні гроші: щоб створити ресторан, 100 інвесторів вклали по тисячі доларів.
«Коли проєкт з’явився, то ніби перевернув уявлення про те, яким може бути бізнес, активізм, ресторанна справа. Він відрізнявся від закладів, які вже були у місті. Ідея була ніби то й проста, але найчастішим питанням було: «А що так можна було? Можна було просто зібрати 100 людей?» Багато хто не знає про «Тепле Місто», але знає про Urban Space 100», — каже Ярина Мельник.
Вона розповідає, що на початку часто питали, чи були бізнесмени, які відмовлялися вкладати кошти в ресторан. Звісно, були. Але були й ті, хто відгукувався на приклад знайомих. Тож треба було переконати не усіх 100 людей, а хоча б 10. Інших переконував приклад тих, хто вже долучився до проєкту.
Мине ще три роки, і в 2017-му платформа починає займатись набагато масштабнішою вправою на довіру — ревіталізацією заводу «Промприлад».
«У місті тепер розвивається coopetition (або «конкуперація») — поєднання конкуренції та співпраці.
Стає справді більше довіри. Виграє не лише бізнес, а й споживачі та працівники. Тепер, щоб мати кращу роботу, не потрібно їхати з міста.
Когорта висококваліфікованих людей базуються у Франківську. Для івано-франківського бізнесу формуються нові ринки», — розмірковує Євген Глібовицький.
Ярина Мельник наводить приклад: у місті є дві друкарні, які, за логікою, мали б конкурувати. Проте, вони зрозуміли: якщо у місті не буде відбуватися нічого, окрім виборів, кому вони будуть потрібні? Так вони об’єдналися у співпраці з «Теплим Містом».
Міф, який виростає
Через кілька років існування платформи стало зрозуміло — деякі проєкти можуть «відбруньковуватися» та існувати самостійно.
«Ми зрозуміли, що не треба намагатися об’єднати всіх навколо себе, а давати можливість і допомагати проєктам реалізовуватися самостійно. Ми стали говорити про себе як про акселератор громадських ініціатив — комерційних, соціально-відповідальних. Тепер ми вболіваємо, щоб цікаві франківські проєкти реалізовувалися за співпраці з «Теплим Містом», але розвивалися окремо. Чим більше буде таких ініціатив в місті і налагоджений діалог між ними — тим більшою стане динаміка розвитку міста», — впевнений Юрій Филюк.
Крім того, за його словами, кожна версія того, яким є Івано-Франківськ лише доповнює цілісний образ міста. Майже як в європейських містах, де поруч із класичними будівлями органічно сприймають і андеґраундні, у Франківську співіснують міфи часів Польщі, Австро-Угорщини, радянської доби та сучасності.
Яким буде Франківськ у майбутньому — Юрій не знає. Припускає, що з містом може трапитися дві революції: перша, за прогнозом науковця Сергія Камінського, який працює на «Промприладі», може стосуватися науки. Інша ж, на думку Юрія, може бути культурною — завдяки проєктам, які несистемно вистрілюють у місті — наприклад, фестиваль PortoFranko, події у Драмтеатрі та громадській організації «Інша освіта».
