Партнер:
Уявіть: ваша робота полягає у тому, щоб збирати велику кількість людей у закритих приміщеннях. А тепер уявіть, що 9,5 місяців вам заборонено це робити — і невідомо, чи дозволять робити в наступному році. Точніше як: іноді цю заборону знімають, іноді повертають. Іноді додають додаткові обмеження (і ви вже точно не можете збирати велику кількість людей, хіба невелику). Причому правила гри постійно змінюються.
Десь так протягом цього пандемічного року почувались практично всі люди, залучені до індустрії подій: фестивалів, лекцій, концертів та вечірок. І «Куфер» запитав у трьох з них, як вони пережили цей рік і що планують на наступний.
Скануючи міських урбаністів
«Під час пандемії є два типи людей. Перші — ті, хто перманентно витрачає ресурси, щоб вдавати, що нічого не змінилось і продовжувати робити те саме. Вони йшли проти течії, щоб триматись за свою норму. І другі, які відпустили ситуацію, прийняли нові умови гри і кайфанули під час карантину», — каже співкураторка платформи Metalab і співорганізаторка урбаністичного фестивалю Сеанс Міського Сканування Анна Пашинська.
Сеансу Міського Сканування частково пощастило. Цей міжнародний урбаністичний фестиваль, який влаштовують у Франківську з 2017 року, існує в форматі бієнале: тобто, раз на два роки. Наступний фестиваль був запланований на 2021 рік, 2020-й же мав пройти без великої події, натомість вивільнити час для інших поточних проєктів: роботи з міськими просторами, спільнотами, проблемами.
Проте чекати на власну велику подію ще не означає — без подій взагалі.
«Цього року ми були партнерами іншої великої міжнародної події — Тбіліського архітектурного бієнале», — розповідає Анна.
Бієнале, що відбувалось у жовтні, мав би приймати Тбілісі. Проте через локдаун програму події розподілили між 10 містами, де працювати організації-партнери. Одним з таких міст завдяки Metalab, став Франківськ. Подія, що частково відбувалась онлайн, мала виставкову частину: інсталяції митців можна було побачити на заводі «Промприлад».
«У нашому досвіді з Тбіліським архітектурним бієнале, мені здається, пандемія зіграла в плюс. Це могла б бути одна тижнева подія в Тбілісі, на яку би з’їхалось 300 людей, а відвідало 2000. Але ця подія відбулась в понад 10 містах. Від цих умов в сумі вийшов більший ефект. Може, саме Тбілісі отримало менше цього впливу, але вони підняли дуже хорошу професійну дискусію і залучили експертів зі всього світу», — розповідає Анна.
Онлайн vs. офлайн
Що ще, окрім можливості бути ближчими до закордонних подій, приніс цей рік і масовий переїзд в онлайн? Наприклад, можна запросити будь-якого іноземного спікера. Адже зробити пряме включення значно простіше, ніж везти його в Україну.
«Це дуже відчувалось на початку пандемії, коли всі в світі стали так само близькими, як сусіди через дорогу. Але в якийсь момент онлайну стало так багато, що виникає внутрішній протест. Ти ці онлайн-події іноді навіть відрізнити не можеш», — зізнається Анна Пашинська.
Metalab робив небагато онлайн-подій (хоча б тому, що такий формат не є питомо їхнім).
«У нас є кілька сильних сторін, і одна з них — здатність організовувати дуже атмосферні і якісні в плані спілкування події, з красивими просторами, хорошою їжею та музикою. Де люди, які приїжджають сюди, можуть краще відчути те, що відбувається у Франківську. І цього точно не передати в онлайні», — каже Анна.
Але труднощі, з якими стикаються більшість організаторів онлайн-подій, їм пережити довелось: і облаштувати додаткові точки для інтернет-підключення, і постійні контакти з людиною, яка може поправити трансляцію, і дуже помітна стаття витрати на створення онлайн-платформи для заходу.
Фінансування
За нормальних умов наприкінці цього року починалась би фандрейзингова кампанія на наступний Сеанс Міського Сканування. Проте цього року з пошуком грошей на подію може бути складніше. Одне з найбільших джерел фінансування — Український культурний фонд — протягом року переживав турбулентні часи (чим дуже тривожив організаторів подій).
«Ми відчуваємо, що ми ніби почали цю кампанію. Частина міжнародних колів ще відкрилась, як Креативна Європа. Частина відкрила, але ніхто не знає, що воно буде. Доводиться диверсифікувати надходження і ризики. Але так пасувало би завжди робити», — каже Анна Пашинська.
Плани на майбутнє
«Ми завжди говоримо, що це не фестиваль для фестивалю, це фестиваль для певних цілей: розвивати професійну спільноту, залишити вплив у місті, сформувати спільноти, створити простори», — пояснює Анна Пашинська.
Тож наступний фестиваль вже запланований на літо 2021 року, і зараз команда Metalab думає, що з цим робити. Наразі вони планують ряд офлайн-подій, яким не обов’язково буде збирати велику кількість людей одночасно. Це, скоріше, буде багато різних точок в місці, де будуть відбуватись різні речі.
До того ж, такий підхід фестиваль практикує не вперше: попередній Сеанс Міського Сканування збирав своїх учасників протягом місяця на воркшопах, резиденції, симпозіумі, презентаціях та концертах.
«Ми розглядаємо фестиваль як момент, коли ти гучно говориш про якусь тему. Для нас важлива кількість учасників, але в першу чергу — якість. Це наш плюс і мінус: ми часто говоримо про складні теми, які важко перекладати на нормальну мову. Іноді вони досить глобальні та специфічні. Це, звичайно, інколи заважає нам збирати маси. Але нам важливо спостерігати за історіями, які відбуваються після фестивалю: скільки просторів створили, скільки спільнот з’явилось», — каже Анна Пашинська.
Є ще один потенційний план, що може вплинути на фестиваль: Metalab та інші франківські ініціативи зараз обговорюють, чи можуть різні події Франківська обрати спільну тему і говорити про це з різних сторін?
«Наш план — не плисти проти течії. Ми шукаємо всі форми, щоб це відповідало тому, що відбувається в світі», — переконана Анна Пашинська.
Давайте детальніше
Якщо треба було б підібрати антонім до карантину, одним з них цілком міг би бути рейв: закрите приміщення, багато людей, ніхто не дотримується дистанції. Тож франківська формація Detali, що влаштовує вечірки з електронною музикою, була змушена добряче переглянути свої плани на 2020-й. Зокрема, відмовитись від фестивалю Detalізація.
«Ми вирішили повторити те, що робили минулого року: індустріальна локація, кілька танцмайданчиків, вагома мистецька частина. І вирішили додати ще освітню частину до фестивалю. У підсумку вийшло, що тільки вона й була реалізована. Просто все перемістилось в онлайн», — розповідає один з організаторів фестивалю Олексій Мельничук.
Онлайн vs. офлайн
Окрім великого фестивалю, довелось скасувати й частину поточних запланованих вечірок. Натомість команда Detali вирішила зайнятись стратегічними речами. Але без спроби вийти в онлайн не обійшлось. Перший стрім діджеїв влаштувати самотужки ще в кінці березня..
«Тоді ще ніхто в Україні не встиг нічого подібного зробити, хоча закордоном такі події вже починались. Вийшло на тверду «трійку» — ми зрозуміли свої факапи, що можна було б змінити», — пригадує Олексій.
Одразу прийшов запит від «Промприладу» — вони побачили стрім і запропонували зробити наступний в себе. Але експерименти з онлайн-вечірками на цьому фактично зупинились.
«Ми зрозуміли, що стрім – це також мистецтво і складна робота. Просто вміючи робити гарні вечірки, гарний стрім не влаштуєш», — каже Олексій.
На його думку, індустрія вечірок не може весь час існувати в онлайні ( бо це «не тактильне, не емоційне, його складно передавати»). Це, скоріше, можливість перечекати і втримати спільноту. Хоча досвід і нові навички, набуті під час пандемії, залишаться й надалі.
У цей період нової карантинної реальності, яка невідомо коли закінчиться, мабуть, найрозумніше скористатись можливістю і перегрупуватись. Поглянути на свій старий досвід, розпланувати майбутнє. Але надіятись, що онлайн стане для цієї індустрії чимось постійним, мабуть, не варто. Хіба що в нас з’являться справді доступні VR-технології.
Спільнота
Олексій каже: про те, щоб всерйоз гуртувати спільноту Detali в онлайні (і, наприклад, залучати в такий спосіб кошти, як це зробили берлінські клуби) навіть не думали. Зате пішли іншим шляхом — і долучились до фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B. Фестиваль, що базується в Харкові, шукав партнерів по проєкту — когось, хто поділяє їхні інтереси, але при цьому має дуже відмінний від Харкова культурний бекграунд. Так онлайн-фестиваль протягнувся через Харків від Лисичанська до Івано-Франківська.
«Це був складний проєкт: він почався в серпні і фестиваль мав відбутись в жовтні, але в результаті його перенесли на середину листопада. Ми тільки зараз починаємо розуміти, що відбулось. Коли працюють три команди, між якими не було попередньо ніякої співпраці, ще й в онлайні. Плюс, це грантова історія і є бюрократичні моменти, пов’язані зі звітністю. Це було по-справжньому важко, але нам сподобалось в плані досвіду», — розповідає Олексій.
Окрім нових досвідів і нових партнерів, Detali зайнялись власним простором, де можна було б збирати музичну тусовку міста (ну, коли це буде можливо).
«У цьому році ми почали наш проєкт зі створення фізичного простору. Ми не є головними організаторами, ми тільки частина цього проєкту, який має робочу назву «Халабуда». Ми вже підготували студію, де зможуть тренуватись і вчитись діджеї. Окрім цього, зробили там вільний простір, який зможе бути місцем перетину людей з музичної індустрії, де можна буде знайомитись і тусуватись», — розповідає Олексій.
Майбутня «Халабуда» створюється на базі одного з колишніх франківських заводів (але поки що її творці не афішують, який саме). Така собі офлайн-відповідь на онлайн-рік.
Плани на майбутнє
Detali хочуть залишатись оптимістами, і тому вже планують наступний фестиваль — на літо 2021 року:
«Поки що ми не прийняли рішення щодо формату фестивалю, але готуємо кілька сценаріїв того, як можна було б його робити — це буде залежати від чинних правил. Можливо, можна буде робити великі події, можливо, маленькі».
Чи повернуться люди на вечірки? Відповідь на це питання залежатиме від того, як саме ці люди пережили пандемію і з якими наслідками вийдуть з неї. Організаторам залишається лише зробити все можливе зі свого боку, щоб вечірка була безпечною — забезпечити достатній простір, наявність води і мила і нагадувати про правила безпеки. Чи будуть люди їх дотримуватись — кожен буде сам обирати, вважає Олексій.
«Світ ніколи не буде таким, як раніше, а наша поведінка змінилась на завжди. Багато що нове стане для нас нормою – як маски чи панічне миття рук. Але бажання людей бути щасливими сильніше смерті. Навіть страх перед такою підступною штукою, як коронавірус, буде програвати бажанню бути з людьми і веселитись».
Про що ми думаємо, коли думаємо про дизайн
«Дизайн є всюди», — відповідає Назар Максимів на питання, а чи на часі зараз взагалі дизайн, коли довкола вирує пандемія. «Я читав маніфест дизайнерів, одним з пунктів якого є те, що дизайн може надихати людей транслювати потрібні меседжі, які стосуються демократії, рівності, захищеності різних верств населення. Через креатив ти можеш підштовхувати людей до рішень, зменшувати фаталізм (що «все пропало») і допомагати адаптовуватись до того, що відбувається».
Назар знає про що говорить, бо він — один з організаторів франківського фестивалю Design Village, найбільшої події для дизайнерів на Західній Україні.
Онлайн vs. офлайн
«Класне те, що ми запланували фестиваль на 2021 рік. Ми зразу розуміли, що не готові робити фестиваль щороку – планували його раз на півтора чи два. Таке собі бієнале. На 2020 рік ми планували інші активності. Думали про події, воркшопи, можливо, тижневі кемпи. Але в останній момент, ще перед початком пандемії, вирішили, що можливо цей рік буде легшим для нас, але ми краще зосередимось на підготовці до фестивалю в 2021», — розповідає Назар.
Як то кажуть: будьте обережніші з бажаннями.
2020-й і справді вийшов для команди Design Village не дуже стресовим: всі поринули в свою роботу (справа у тому, що фестиваль не є основною їхньою зайнятістю). Але увійти в світ онлайн-подій таки довелось — хоча б для того, щоб протестувати новий формат, перевірити, що треба врахувати на майбутнє. Так у грудні команда провели три перші онлайн-події.
На думку Назара Максиміва, головний недолік онлайн-подій — перенасиченість користувачів, причому не тільки подіями, а онлайном як таким («весь час зараз онлайн, і після цілого дня за компом ти хочеш чогось не діджитального»). Тож доводиться шукати підходи.
«Я ставлю собі це питання, як користувач і як організатор: що має мотивувати мене переглянути ще одну онлайн-подію? Все залежить від того, хто це робить і яку цінність я від цього отримаю. Коли ми організовували свої події у грудні, в мене теж було це питання: а чи цікаво буде нашій аудиторії прийти туди? Стараємось підбирати теми так, щоб це було щось нове, з чим користувач ще не стикався», — розповідає Назар.
Але безумовна перевага — онлайн-формат розширює географію аудиторії, а саму подію робить доступнішою.
До речі, думка про те, що онлайн-події робити простіше (мовляв, включив камеру і все) — неабияк хибна.
«Ти все одно витрачаєш час і ресурси, все одно треба підготувати простір, де буде все відбуватись, зробити технічний чек, проплатити стріми (а це виходить майже так само, як оплатити простір). Насправді тобі треба пройти всі ті етапи, що й в звичайної події. Хіба що не треба готувати місце для аудиторії. І перерви на каву», — пояснює Назар.
Фінансування
На відміну від інших великих подій, Design Village не настільки сильно залежить від продажу квитків: частково його фінансують власні організатори. Цей факт, до речі, як раз і дозволив його організаторам відносно легко пережити подієве затишшя 2020-го.
«Ми всі працюємо в різних компаніях, хтось має власну компанію. Раз на два роки ми збираємось, скидаємось і робимо фестиваль. Звісно, ми не покриваємо всю цю велику суму самі. Але ми живемо в цій спільноті, і робимо подію як дизайнери для дизайнерів, креативщики для креативщиків. Це не наша основна робота. Ми не забезпечуємо команду за рахунок фестивалю, тому нам простіше», — пояснює Назар Максимів.
Решту суми допомагають зібрати бізнес-партнери, є також підтримка від Українського культурного фонду. Так, є й гроші за квитки — вхід на частину програми платний.
Плани на майбутнє
Зараз команда Design Village готує офлайн-фестиваль на жовтень 2021 року. Можливо, до програми додадуть онлайн-частину, щоб охопити більшу аудиторію і залучити тих, хто не зможе приїхати.
«Ми пропрацьовуємо різні варіанти. Не впевнені, чи готові повністю онлайн робити. Один з варіантів, який ми розглядаємо — офлайн-подія з обмеженою кількістю учасників. Приблизно так, як люди зараз йдуть в кінотеатри: в тебе є неповна посадка. А може бути одночасно кілька паралельних лекцій у різних просторах», — каже Назар.
Головна проблема зараз для фестивалю — як запросити в Україну закордонних спікерів, щоб це було безпечно, комфортно (і щоб кордони взагалі можна було перетнути).
В учасниках тут не сумніваються, адже люди скучили за подорожами, та й набратись професійного натхнення зайвим не буде. Є ризик високих цін на квитки (не всі пережили кризу легко і зможуть собі це дозволити), але фестиваль планує залучати партнерів, які допоможуть скорегувати вартість квитків.
«Ніхто не знає, що буде далі. Ми зайшли в період тотальної невизначеності, але в цьому є свої плюси і мінуси. Це шанс побачити, наскільки все динамічно змінюється.
Більшість людей, які планують великі події, від них не відмовляються. Просто змінюють формати, роблять їх цікавішими, переробляють під меншу кількість людей, беруть інші теми. Бо треба продовжувати робити, мріяти і тримати позитив. І не падати духом, якщо виникатимуть проблеми», — каже Назар.
