Справжня творчість не потребує особливих умов чи просторів, їй достатньо садиби в горах та битого скла. Фотографка «Куфера» Олеся Саєнко розповідає про жінку, яка створює мистецтво з усього, що її оточує.
Знайомство
Чим ближче знайомлюся із Карпатами, тим більше розумію — гуцули візуально стильні та магнетичні люди. Такою є і Оксана Сусяк, жителька Верховини, яка поєднує у собі різні амплуа — ґаздиня, майстриня мозаїки, дизайнерка одягу, ще й будівельниця.
Вперше пані Оксану зустріла у Криворівні на Коляді. Вона привернула увагу сучасним і разом з тим традиційним верхнім одягом на гуцульський манір. На комплімент образу пані Оксана відповіла: «То я сама роблю» і побігла святкувати колядувати. Я встигла тільки записати у чернетці телефону «Оксана Сусяк. Верховина».
Та ідея познайомитися ближче з цією яскравою жінкою через об’єктив міцно засіла в голові. Минає пів року. Наприкінці травня у франківському Палаці Потоцьких відбувається виставка «Від(на)родження», гучне продовження якої проходить у локальній галереї Nyzova Art Gallery. Цього разу я набралась сміливості, щоб сказати: «Хочу вас сфотографувати», і для цього напросилася до майстрині в гості, щоб вона показала більше свого авторського одягу. Та виявилося, що навіть сама садиба пані Оксани, яка розташована у Верховині, є її авторським твором. Навіть назва садиби говорить за себе — «Цікава екосадиба».
Бите скло
Субота, 24 липня — день Ольги. На годиннику — 18:00. По телефону чую голос пані Оксани: «Приходьте зі своїм чоловіком до мене. Я, щоправда, зараз збираюся у гості, Ольги ж, але ви приходьте. Посидите собі у чайхані, вип’єте чаю. Я вам все покажу і будете собі відпочивати». Вечір я планувала провести спокійно (тобто нерухомо), але відмовити на запрошення було неможливо. Та й вона вміє зарядити енергією навіть через телефонну розмову.
Пані Оксана зустрічає гостей сильними обіймами, наче ми знайомі пів життя. Починає проводити екскурсію територією — і в першу чергу бачу кілька авторських скульптур з мозаїкою. Відразу стає зрозуміло, чому в назві садиби є приставка «еко» — матеріалами для мозаїки слугують биті чашки та скло.
«Люблю робити з нічого щось, використовувати підручні матеріали. Перші мозаїки були зі знайдених камінців. У випадку зі склом — даю друге дихання старим речам, на яких поставили хрест. Даю їм життя і пам’ять», — пояснює майстриня.
Оксана Сусяк розповідає: в хатині все робила сама — мовляв, з гуцулами важко домовитися і знайти підходящого майстра.
«Поки будувала то все, то аж вени на руках виступали», — каже жінка.
«Але який результат», — думаю я.
Все тут почалось з ремонтів у 2002 році. У 2002-2003 роках пані Оксана взялась за мозаїки, а три роки тому почала створювати одяг.
«Була потреба у ремонті. А оскільки не люблю прості речі, банальщину, а полюбляю ускладнювати собі життя, захотілося оздобити стіну цікаво. Сподобалоcь, тоді вирішила і пічку зробити, без досвіду та інструментів. Головне було бажання, яке мною керувало. Одяг змусило життя робити — не люблю мерзнути. Ще в дитинстві любила розглядати модні журнали, хоч їх і не багато було. Згадую, як мені купили пальто, прийшла в ньому у школу — а в однокласниці таке ж. А хочеться оригінальне. Та і щоб взимку веселіше було, а то тоскно, сіро. З грою кольорів зима оживає. Я люблю кольорове і яскраве. У чорному ходила лише коли мама померла», — розповідає Оксана.
Все тут перебуває в гармонії, як каже майстриня: «Садиба годує, мозаїка душу гріє, а одяг тіло гріє».
Стіни хати всередині також оздоблені мозаїками, викладеними руками Оксани Сусяк. На кухні стоїть стіл незвичної форми, теж за її ескізом. На щастя, на це замовлення вдалось знайти хорошого майстра. Хоча часу, який знадобився, щоб зробити цей стіл, вистачило би на кілька звичайних.
Сходами, які ведуть на другий поверх, потрапляємо в прекрасну світлу кімнату з панорамними вікнами та кріслом-качалкою, а далі у спальню. Погляд приковує покривало на ліжку: «То мамин печворк, — каже ґаздиня. — Вона була кондитеркою і для неї цю ковдру було робити, наче пекти торт».
Життя в садибі
З порогу другої хатинки зустрічає найперша мозаїка верховинської майстрині. У спальні висить ікона авторства Параски Плитки-Горицвіт, яка жила неподалік, у Криворівні.
«Цю ікону Параска подарувала своїй подрузі Каті, яка теж була у «виселках» (прим. авторки — «заслання»). А Катя вже мені, ми з нею товаришували. Вона як повернулась до рідних країв, односельчани оминали її, вважали бандиткою. А мама моя не цуралась її, навпаки поважала, і мене до неї в гості брала, так ми і подружилися», — розповідає Оксана.
Чомусь мені здається, що пані Оксана схожа на Параску Плитку-Горицвіт, своєю силою, енергійністю, жагою до творчості.
Отож, тепер садиба починає вже нагадувати музей, а окремим експонатом виявилась ванна кімната. Без жартів. Синя плитка, вікна господиня садиби вставляла сама, а в якості декору — пляшечка з-під парфумів, знайдена на городі. І, звичайно мозаїка.
«У 2002 році я повернулася з навчання в Києві. І мені захотілося зробити щось приємне мамі — зробила ванну», — каже жінка.
Навчалась пані Оксана на інженера-технолога молочної продукції у Національному університеті харчових технологій. Спеціальність для неї обирала мати — уявляла доньку на керівній посаді у Верховині. Однак за дипломом Оксана Сусяк не працювала. Хоча коли пригощає гостей своїми стравами, стає помітно: ґаздиня любить експериментувати. Наприклад, нас вона частує оладками із секретним інгредієнтом і найсмачнішим чаєм з листям смородини.
Мозаїки майстриня створює у майстерні, якій теж знайшлось місце на території садиби. Так само створена пані Оксаною власноруч. Також майстерня слугує місцем для проведення майстер-класів з мозаїки для дітей.
Разом з жінкою у садибі живуть коти та коза Зуля. Зуля лишилась після смерті матері, і пані Оксані довелося вчитися доїти її, бо раніше цим займалась лише мати:
«Я так страждала, що в мене спершу не виходило. Ну як так, думала собі, вікна вставляла, дерева рубала, чайхану будувала — а це не виходить?».
Але цілеспрямованості Оксани вистачило і на те, щоб освоїти і це вміння.
Родзинкою відвідин була примірка одягу. На це просто потрібно дивитися. Пані Оксана розповідає, як була на фестивалі «Абракадабра» у селі Колодіївка. Туди привезла 8-9 своїх одежин, аби влаштувати показ мод. І хоч спочатку дівчата неохоче згоджувалися продефілювати, ті, які погодилися, були у захваті від вбрання. А єдиною інструкцією від пані Оксани до показу було: «Робіть що хочете у цьому вбранні, але пританцьовуйте. Інакше нудно».
«Одяг час від часу зацікавлює покупців, але не скажу, що займаюся продажами і просуванням спеціально. Раніше взагалі було шкода продавати, тільки для себе робила. Словом, на тому не наживаюся», — каже майстриня.
Тож як завітаєте у Верховину, не оминайте Цікаву екосадибу. Цю хату впізнаєте відразу — блакитна, а на ній намальовані різні тварини, які живуть у господарстві. А ще тут є «жабовідвід», як каже пані Оксана:
«Це щоб жаба в людей не давила».
