Якщо не ми, то хто? Франківці, які продовжують працювати під час карантину

Здається, що на час карантину життя в Івано-Франківську завмерло. Але не для всіх. Серед новин та статистичних даних варто не забувати про тих, хто підтримує життєдіяльність міста і продовжує працювати навіть під час карантину. Троє франківців розповіли «Куферу», чому вони не залишилися вдома, які труднощі виникають через нові умови праці і як це розуміти, що твоя робота справді важлива.

Андрій Киричук

патрульний поліцейський

Служити

Я в поліції вже п’ятий рік. Починав свою роботу в Миколаєві, потім працював в Києві. До цього служив в ЗСУ, брав участь в бойових діях. Уже після демобілізації вирішив розвиватися далі у напрямку служби країні. Тоді якраз відбувалася реформа поліції, так я і потрапив в лави Національної поліції України.

Зараз я — заступник начальника управління патрульної поліції в Івано-Франківській області. В мої обов’язки входить керівництво апаратом управління патрульної поліції, забезпечення нормальної діяльності управління патрульної поліції та відповідних підрозділів. Мені подобається моя робота, тож думки змінити професію не виникало.

Ми не пішли на карантин, тому що, як поліцейські, маємо першими ставати на подолання ризиків і загроз, які виникають в регіоні та й державі в цілому. Поліцейські не можуть самоусунутися від виконання покладених обов’язків або ж ухилятися від довіри громадян, яку на нас покладено.

На сторожі карантину

Наша робота не змінилася, але стала більш посиленою. Ми зобов’язані оперативно реагувати на виклики, які надходять по лінії 102, в тому числі виявляти інші правопорушення та їх припиняти. Також тепер патрульна поліція повинна перевіряти дотримання карантину суб’єктами господарювання та роз’яснювати гостям і мешканцям нашого міста правила та заборони, прийняті для недопущення розповсюдження вірусної хвороби.

Карантин — це не канікули. Проблема в тому, що не всі люди усвідомлюють це і нівелюють заходи безпеки, які їм пропонуються, нехтують заходами гігієни та засобами індивідуального захисту. 

Турбота й безпека

Ми пропрацювали момент добирання наших працівників до управління. Патрульний знає, куди під’їхати, щоб забрати свого напарника, який буде його міняти, для того, щоб заступити на службу. 

Окрім того, стежимо за дотриманням елементарних правил гігієни, частіше миємо руки, забезпечуємо своїх поліцейських (і самі також використовуємо) засобами індивідуального захисту, щоб зменшити ризики захворіти. 

Поліцейський щодня стикається з ризиками і небезпекою. Кожен із нас, приймаючи присягу, розумів це. Тому страху пов’язаного з карантином немає. Ми всі усвідомлюємо, що і для чого робимо. 

Мої батьки розуміють специфіку моєї роботи та її важливість і підтримують мене, але водночас застерігають і наголошують дотримуватись заходів безпеки.

Основний час я проводжу на роботі, робочий день триває до пізнього вечора, тому відпочинок для мене — це просто побути вдома, почитати книгу, якщо є вільний час, і здоровий сон. 

Я усвідомлював, що робота поліції є важливою для нашого міста зокрема, тому що ми зобов’язані забезпечити охорону кожного громадянина і громадського порядку. 

Уляна Гуцуляк

шеф-кухарка

Робити інших щасливим

Мене з дитинства цікавила кулінарія: коли мама готувала, я завжди була поруч. Тому і пішла вчитися на кухаря, а одразу по завершенню навчання прийшла працювати в мережу «23 ресторани». Спершу пропрацювала там чотири роки лінійною кухаркою. Вже рік я — шеф-кухарка у ресторані Fabbrica. Тут я проробляю нові страви, стежу за якісною та безперебійною роботою кухні.

В час карантину ми відчуваємо, що наші гості хочуть страв з ресторану. Відповідно прагнемо робити їх щасливими, щоб вони відчували, що про них дбають, незважаючи на ситуацію.

Сім’я на відстані

Моя сім’я була не в захваті, що я продовжила працювати. Вони переживають. Я мешкаю окремо від них, і з часу початку карантину ми ще жодного разу не бачилися. Звісно, ми сумуємо одні за одними. Але тільки так можемо вберегтися від можливого ризику. 

З турботою про себе і персонал

У мене є певні хвилювання, але якщо дотримуватися всіх застережень, то все буде гаразд. Компанія повністю забезпечила персонал, який працює, масками, антисептиками, рукавицями. Щоб ми якомога менше контактували з людьми, на роботу і додому нас відвозять. А заклад працює виключно на самовиніс або доставку.

Ми, як і раніше, приходимо на 10:00, щоб встигнути все підготувати. Роботи стало менше, однак потрібно ще пильніше дивитися за всіма процесами. Це нескладно, але сумно, що потрібно працювати в такому режимі і трохи дискомфортно, бо ми постійно в масках, а антисептик сушить руки. 

Я додала в раціон персоналу більше фруктів, овочів, імбирні чаї. Нам двічі на день вимірюють температуру: до і після роботи, всі постійно миють і дезінфікують руки, міняють маски, щодня змінюємо робочу форму, наприкінці дня дезінфікуємо робоче взуття. Робимо максимум для того, щоб все було добре.

На час карантину Fabbrica перейшла на роботу на виніс. Фото: Аліна Токмиленко

Не впадати в паніку

Щоб відпочити після роботи, я читаю. Натомість від новин стараюсь себе зараз відгородити, щоб не впадати в паніку. 

Мені жодного разу не спадало на думку, що я б хотіла змінити професію. Навіть зараз. Наразі не бачу себе в чомусь іншому. 

Люди продовжують замовляти їжу, і я розумію, що ми все робимо правильно. Моя професія є важливою.

Степан Винник

водій автобуса

Життя за кермом

На транспортних перевезеннях я працюю майже 30 років. В мої обов’язки входить безпечне перевезення і вчасне доставлення пасажирів до місця призначення. Я так багато пропрацював водієм, що вже нема коли змінювати професію, вона мені цілком підходить.

Якщо не ми, то хто?

В цій ситуації на рівні держави, міста і далі виконувати свою роботу — це службовий обов’язок. Якщо не ми, то хто? Ніхто нам не допоможе, якщо самі не забезпечимо життєдіяльність міста.

Хтось повинен лікувати людей, хтось — пекти хліб, а ми, водії, теж маємо виконувати свою роботу.

З добиранням до роботи проблеми нема: нас завозять туди і назад. Водіїв також забезпечили захисними засобами: рукавицями і масками, антисептиками. Ми працюємо в дві зміни: до 10-ї ранку розвозимо медперсонал на роботу, після обіду відвозимо їх додому або ж на другу зміну. І після першої, і після другої зміни автобуси заїжджають в депо, де їх миють, протирають салон антисептиками, щоб транспорт був готовий для безпечного перевезення медперсоналу.

Робота vs. карантин

Поміж двома змінами є достатньо часу, щоб відпочити і пообідати. У вихідні я сиджу вдома або їду в село допомогти батькам, але зазвичай на вулицю майже не виходжу.

Ніяких перешкод і труднощів немає. Перевага хіба в тому, що зараз менше людей і машин, тож керувати транспортним засобом легше. Часом приходять пенсіонери і просять їх підвезти, але у нас був інструктаж, за яким ми маємо пропускати людей лише за спеціальними перепустками, а інших підбирати не маємо права.

Сім’я переживає, що я в групі ризику. Але, на мою думку, в групі ризику тепер всі. 

Небезпека є в будь-якій ситуації, а зараз потрібно одне одного підтримати, бо якщо ми не працюватимемо, то в нас країни не буде.

Читайте також:

Залишайтесь на зв’язку з «Куфером»! Ми є у Facebook, Instagram, Telegram та Twitter.

Фотографії надані героями

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору