Іноді в процесі пошуку саме своєї людини доводиться відвідати не одне невдале побачення. Хороша новина: кожен такий собі досвід може стати кумедною або повчальною історією. Або ж взагалі несподівано отримати щасливий фінал.
«Куфер» попросив трьох франківців розповісти про свої невдалі історії. Якщо ж вам цікаво, як зробити побачення вдалим, то спробуйте скористатись порадами психологині.
Смерть, вино й поезія
Історія ілюстраторки Наталки Темех
Пішла я якось на тіндер-побачення з чуваком, в якого у профілі були фотки, де він голий в Дніпрі. Загалом, я не консервативна людина і в своєму колі спілкувань маю багато фріків. Тому відгукнулась на пропозицію піти погуляти.
Місце теж обрали вельми цікаве — Байкове кладовище. Він сказав, що ввечері буде літературний збір, читатимуть вірші, його зокрема. Ну а я така: «Експерименти — це моя пристрасть». І пішла.
Прийшла ввечері. Випили з ним вина біля могил. Тип був наче і хороший, але не сильно мені сподобався. Тому вирішила почекати ще, що буде за літературний вечір і далі вирішувати. Дочекалась. Прийшли рібятки, яким вже за 20 років, але розмальовані, як чотирнадцятирічні готи. «Окей, думаю я, хто тут без гріха, і я деколи з глітером перебільшую».
Але не тільки макіяж даних осіб виявився на 14 років. Розмови та вірші були на тому ж рівні. При всій своїй придурашеності, я зрозуміла, що з мене досить пригод і надумала йти.
Що ж сказати. Я б підняла тост за вчасне проходження підліткового віку і хорошу поезію.
Різниця поколінь
Історія Максима Міленіаленко
(ім’я змінено на прохання героя)
Якось я ходив на побачення з дівчиною з покоління Z, як то кажуть. Їй 20 років, все законно.
Був готовий до всього: загуглив, що таке TikTok, soundcloud-реп і спінер. Жартую, але очікування були якісь такі. На побаченні вона почала розповідати свіжі плітки зі світського життя зірок: Наташа Корольова, Леонід Агутін, Діма Маліков… Я подумав, що матриця дала збій. Востаннє чув ці імена ще на стику віків, коли по телевізору ще показували «Криве дзеркало», а моя краш (так, я загуглив ще й таке слово) тільки народилась.
Коротше інтереси у нас не збіглися, але зовсім не так, як я очікував.
В результаті написав своєму другу. Він мене «терміново викликав на роботу», я терміново взяв рахунок і терміново відвіз дівчину додому.
Щасливий фінал
Історія громадської діячки та лікарки Євгенії Бардяк
З моїм чоловіком, Віталієм, ми одружені вже майже 11 років. І на початку наших стосунків у нас була ціла серія невдалих побачень.
Познайомились у 2008-му на весіллі мого двоюрідного брата. Брат знав мого нинішнього чоловіка ще з часів навчання — вони жили в одному гуртожитку, а потім на одній квартирі.
Ми обмінялись на весіллі номерами телефонів без жодних особливих домовленостей. Він не писав і не дзвонив, тож я знайшла його у соцмережі і написала перша. Вирішили зустрітись. У мене не було наміру будувати нові стосунки, радше керувалася цікавістю та й просто увага була приємна. Приходжу, гарно вдягнена, в очікуванні квітів на першій зустрічі — а він запізнився, прибіг з рюкзаком після роботи. І без квітів, звичайно. «Це що, так на побачення до дівчини?», подумала я розчаровано. Пішли в кафе, в кіно, він мене чимось пригостив — реабілітувався. Коли провів додому, поцілувати не намагався і мене це влаштовувало, хоч і здивувало.
Десь через тиждень запропонував зустрітись ще раз і запросив до себе на квартиру, де продовжував жити з моїм братом і його дружиною. Ми удвох дивилися кіно, і тут він мені каже: «Хочу тобі щось сказати…». Я, чесно кажучи, подумала, що він має намір зізнатися мені у почуттях, розказати, яка я красуня, і що хоче зі мною зустрічатися. У мене, звісно, була уже підготовлена відмова. Але Віталій продовжив: «...Я не планую з тобою зустрічатися. Та й несерйозного теж не хочу, бо ти сестра мого друга і це буде неправильно. Залишимося друзями».
Я була просто в шоці! Думала: як ти мені, красуні і розумниці, таке говориш?! У мене ж було очікування почути інше. Зібралася йти, а він такий спокійний, ніби нічого особливого не трапилося, пропонує залишитись і додивитися кіно, або хоча б провести додому. Я відмовилась. Йшла в гуртожиток і плакала — дуже мене це зачепило чомусь.
Десь через місяць він подзвонив за якоюсь консультацією по медицині, але я була зайнята і не мала можливості довго говорити. За тиждень подзвонив ще раз і запросив на каву. Мені вже не треба було грати жодну роль, бути приємною чи милою, бо знала, що він мене і так не хоче. Тож ми просто говорили, жартували. Наприкінці запросив піти з ним на новорічний корпоратив, і я погодилась — чому б ні, я люблю ходити в ресторани. І там, знайомлячи мене зі своїми співробітниками, Віталій представив мене як свою дівчину. Хоч на той час між нами не було ні поцілунків, ні прогулянок за ручку. У той вечір я подивилася на свого майбутнього чоловіка по-іншому. Так ми і почали зустрічатись, а через рік одружилися.
.
