Партнер:
Завершенням циклу матеріалів з серії Manufuturing є текст про те, як колись розвивалось виробництво на франківському заводі «Промприлад» — і як нове покоління виробників працює поруч з заводом (або й у його стінах).
У районі «Промприладу» щось виробляють уже понад 100 років. На початку 1900-х тут діяло кілька виробництв. Фірма «Край» виготовляла вуличні ліхтарі, залізничні гальмівні колодки, приводні пристрої для млинів та інше. «Фама» спеціалізувалася на литві та його обробці, і каналізаційні люки від цього виробника ще й досі можуть трапитися під ногами під час прогулянки Франківськом. Третім відомим підприємством була ваго-механічна фабрика Вацлава Майора, де виготовляли та ремонтували ваги.
Читайте також: Відкрийте цех! Як у Франківську створюють спільний простір для виробництва і фестивалів
Після 1939-го виробничі потужності були націоналізовані. Під час Другої світової війни промислові об’єкти зазнали руйнації, але згодом — підйом: у 1956 році вагономеханічне та машинобудівне виробництва об’єднуються у Станіславський машинобудівний завод. Згодом він кілька разів змінить назву і перекваліфікується на приладобудування, зокрема виробництві газових лічильників, манометрів, електронно-обчислювальних приладів для нафтової та газової промисловості, а потім і товарів народного вжитку.
Пік «Промприладу» припадає на 1980-ті: тут є до п‘яти тисяч працівників, а продукцію експортують у 26 країн. У 1990-х виробництво занепало, адже пристосуватись до вимог вільного ринку виявилося непросто. На «Промприладі» збереглася незначна частка виробництва. Нині тут випускають лічильники для обліку газу й нафтопродуктів, манометри.
Поштовх вже новим видам виробництва дав проєкт «Промприлад.Реновація», що стартував 2018-го. У старих заводських стінах скоро з’явиться лабораторія для виробничих експериментів, уже працює низка креативних виробництв, де виготовляють оригінальні аксесуари, відеоконтент, друковану продукцію тощо.
Нові підприємства, як і сто років тому, працюють і поруч із «Промприладом», тож йдемо знайомитися з місцевими виробниками.
Юрій Чабан
співзасновник і керівник компанії «Бетон Прайм»
Спогади про район
Я з цього району: народився і провів дитинство в сусідньому із «Промприладом» будинку — №29. Навчався у 21-й школі, яка поруч. Тут я знаю кожен двір, як облуплений, знаю людей. Пам’ятаю часи, коли навпроти заводу була цегельня, деяких будинків, які нині є біля «Промприладу», не було. В кінці 1980-х – на початку 1990-х не існувало вулиці Мельника: там були хащі та ґрунтова стежка (не зовсім безпечна). Вулицю Мельника проклали спеціально для тролейбусного маршруту, аби розвантажити нинішню Коновальця.
У роки мого дитинства дуже популярним було озеро поруч із «Промприладом». Я там двічі ламав руку, один раз ногу. Бачив, як діти провалювалися в ополонку. Ми там грали хокей, їздили на лижах. Узимку на озері одночасно могло бути понад сто дітей — як мурашки.
Пам’ятаю, як щоранку люди йшли на завод. Але це була закрита територія, тож нам було невідомо, що тут і як. Ми тільки знали, що тут виготовляють парасолі (їх тоді багато де в місті продавали), а також лічильники.
По сусідству
Компанія «Бетон Прайм» розташована на вулиці Ребета, недалеко від «Промприладу». Нам два роки. Ми спеціалізуємося на виробництві вуличних меблів та проведенні робіт з благоустрою територій. Співпрацюємо з місцевими комунальними службами, міськрадою Івано-Франківська: робимо на їхнє замовлення елементи вуличної інфраструктури. Один із наших останніх великих проєктів — виготовлення і монтаж вуличних меблів для реконструйованих площі Міцкевича і вулиці Лесі Українки.
Працюємо і для району «Промприладу»: виготовляємо елементи для місцевих дитячих, спортивних майданчиків. Наприклад, ми у 2017-му проєктували і реалізовували сквер на Сахарова, 30, що якраз навпроти «Промприладу». А зараз у подвір’ї цього будинку триває реконструкція — теж робитимемо меблі для двору.
Типове і ноу-хау
Ми пропонуємо вироби з бетону, металу і дерева. Серед найпопулярніших бетонних виробів — тенісні столи. Такий стіл у порівнянні з металевим чи дерев’яним аналогом не боїться атмосферних впливів упродовж цілого року, не потребує догляду. Такі вироби популярні для фану, гри. У Франківську їх є понад 20. Більше 15-ти — у Хмельницькому, близько 5-ти у Львові, 2-3 у Тернополі, зо 5 в Києві. Зараз готуємо на Черкаси і Полтаву. Тенісний стіл із бетону — наше ноу-хау, яке ми спроєктували. Ми також виготовляємо металеві елементи для вуличних меблів, як лавки, крісла, столи, паркувальні стовпці, лазанки та фігури для дитячих майданчиків. Для естетичного вигляду обробляємо їх деревом, тут уже співпрацюємо із субпідрядниками, яких в регіоні чимало.
Позитивні зміни
Раніше — в радянський період, у 1990-х — вуличних меблів для потреб міста спеціально не робили. Тоді функцію наповнення дворів, вулиць, парків покладали на комунальні підприємства, які обслуговували ці зони. Ці КП, як правило, робили різні елементи вуличної інфраструктури (урни, квітники, ліхтарі, стовпці) самотужки. Якщо щось серйозніше, шукали виробників, але таких було дуже мало.
За останні роки ситуація змінилася: ринок вуличних меблів розвивається. Хоча у Франківську конкуренція не дуже висока: для деяких виробників це супутній напрям, для інших, як забудовники, — складова їхніх більших проєктів. Проте сучасний підхід все ж передбачає залучення спеціалізованих компаній, із досвідом. Забудовники надають свої проєктні рішення, з якими ми вже працюємо. Хоча є певні позитивні зрушення, але загалом наразі важко переламати підхід забудовників, міських керівників і донести, що благоустрій не має фінансуватися за залишковим принципом.
Ми переконуємо замовників, що елементи благоустрою важливі, що вони є повноцінною складовою проєктів. Що не варто економити, бо це буде недобре для жителів, виглядатиме дешево і псуватиме середовище.
Юрій Дубленич
управляючий компанії «ДубКо»
Хто такі «ДубКо»
Компанії «ДубКо» понад 15 років. Все починалося з маленького офісу і двох власників: Андрія Дубленича і Василя Коберніцького. З їхніх прізвищ і склалась назва компанії.
Це — прототип сімейного бізнесу. Чимало працівників упродовж багатьох років залишаються в компанії, де «виростають» від вантажників до завідувачів складу, від продавців до майстрів чи менеджерів. Наприклад, один із перших продавців компанії нині є її комерційним директором.
Зараз в офісі та на виробництві працює до 50 людей. Серед великих замовників: «Арс Буд», «Пасаж Гартенберг», готель «Фоміч», багато інших готелів у Буковелі, різні компанії. Давно співпрацюємо з Chiсken Hut. У нас дуже добрі зв’язки та нам приємно, що цей наш бізнес-партнер стрімко розвивається — і ми ростемо разом.
Близьке за духом
Про завод «Промприлад» у мене особливі спогади: моя бабця працювала в парасольковому цеху. Пам’ятаю, як вона виходила за мною на прохідну і забирала до себе. Це історично важливе місце для Івано-Франківська — центр промислового розвитку, продукцію якого свого часу знали на всьому пострадянському просторі. Мені було сумно бачити, як в останні десятиліття завод перетворюється на руїни, тому приємно, що тепер «Промприлад» отримав друге життя.
«Ноїв Ковчег» і його люди
Перебування на «Промприладі» — це для нас можливість і доступ до знань, ресурсів, інформації, колаборацій на перетині різних сфер, а це те, чого вимагає сучасний світ.
Класно, що тут є урбаністична платформа MetaLab, де можна проконсультуватися стосовно дизайну, що є ІТ-фахівці, як Андрій Черніков, з котрим можна поговорити про технологічні штуки, бухгалтери, з якими можна порадитися щодо звітності, і бар, де ввечері в п’ятницю можна випити неґроні. Тут класні люди, і немає випадкових: сюди не всі доходять — і це круто.
Деколи є відчуття, що ти живеш в ідеальному світі — в бульбашці (я називаю «Промприлад.Реновацію» «Ноєвим Ковчегом»).
Але, з іншого боку, такі середовища допомагають рухатися вперед, створювати щось нове.
Історична інформація з книжки «Сто років історії — сто років праці…» авторства Б.Гавриліва та М.Головатого (Івано-Франківськ: Тіповіт, 2005), а також з дослідження історії «Промприладу», проведеного ГО «Інша Освіта».
Головне фото: chuttersnap
Ілюстрації: Даша Заічанка
