Партнер:
«На початку пандемії я зрозуміла, що це швидко не закінчиться, а я веду боротьбу на передовій», — каже старша фельдшерка Івано-Франківської підстанції швидкої допомоги, що на вулиці Січових Стрільців, Тетяна Туранська.
Як працюють франківські фельдшери швидкої допомоги під час карантину та як їх надихнули волонтери вона розповідає «Куферу».
Що робить фельдшер швидкої допомоги
Дзвінки від хворих чи їхніх близьких отримує диспетчер швидкої допомоги. Він розпитує людину про симптоми, а потім відправляє бригаді станції швидкої допомоги на електронний планшет інформацію про причину виклику, вік та адресу особи.
Бригада швидкої медичної допомоги, включно з фельдшером, виїздить на виклики до хворих: надає їм першу медичну допомогу та доставляє у лікарню. При потребі хворому роблять зовнішній масаж серця, штучне дихання чи проводять інші маніпуляції. Працює фельдшер під керівництвом лікаря або у команді з іншим фельдшером чи медичною сестрою.
Старший фельдшер виконує роль адміністратора: регулює роботу бригад та слідкує, щоб вони були забезпеченими необхідними засобами. Також саме фельдшери слідкують за вмістом медичної сумки з ліками та засобами, які потрібні для невідкладної допомоги хворому, перевіряють стан обладнання в автомобілі швидкої та ведуть документацію.
Перший медик у сім’ї
Коли я вчилася у школі, у моєї бабусі був інсульт. Ми жили у віддаленому селі, де часто не було медика, який зробить укол та врегулює тиск. Довелося робити все самим.
Я побачила, як важко доглядати за хворим, тому вирішила стати фельдшеркою і працювати у своєму селі.
Родичі були в шоці від мого вибору, бо більшість з них вчителі. Та я закінчила медичний коледж й пішла працювати на швидку в Івано-Франківську.
Робота мені сподобалась ще під час практики. Тут ти маєш все необхідне з собою, не треба чекати, як медсестри у стаціонарних лікарнях, коли принесуть шматок вати чи антибіотик. Результат роботи теж бачиш одразу.
Я працювала фельдшеркою медичної допомоги 10 років та вже 6 — на посаді старшого фельдшера. У будні працюю у кабінеті на підстанції, а на вихідні маю чергування й теж їду на виклики.
Рідні радили сховатися
На початку пандемії я зрозуміла, що це швидко не закінчиться, а я веду боротьбу на передовій.
Сказала сестрі, щоб взяла відповідальність за мою п'ятирічну доньку, якщо зі мною щось станеться. Вона одразу запропонувала подумати про себе та звільнитися.
Так кожен реагує — радить сховатися. Та я розумію, що це вже 17 років моя робота. На нас чекає ще багато всього.
Спочатку було дуже страшно. Ми не знали точно, з чим маємо справу. Я боялася принести вірус додому, бо часто контактую з хворими. Дитину відвезла у село до свого тата, який мене підтримав, а сама з головою поринула у роботу.
Тато казав не їхати до них, бо у нього старенькі сусіди — якби щось сталося, то звинуватили б мене.
Через це вечорами було боляче, і в мене були думки про звільнення, та зранку все ж йшла на роботу. Зрозуміла, що не так страшно, якщо дотримуватись карантину. Проконсультувала родичів щодо поведінки під час пандемії, розповіла дочці про коронавірус і тепер вона знає, що треба часто мити руки. Тато теж виходив з дому тільки по пенсію у масці та рукавицях, старався ні з ким не контактувати. До речі, він живе у Монастириському районі, який закривали через велику кількість хворих.
Робота у нас така, що в нас немає права боятися. Медики бачили все.
У мене були виклики на важкі аварії, де людину збирали по шматках. Були обпечені діти, де разом з колготками знімала шкіру. Був випадок, коли дитину топили в унітазі, а вона оживала у мене на руках у салоні авто.
Ми розуміли, що наше завдання — зберегти життя і здоров’я у нашому колективі. Це мегапозитивна підстанція швидкої — я думала, що хтось захоче сховатися, та ніхто не звільнився. Коли дехто не міг вийти на роботу через відсутність транспорту, інші пропонували вийти на зміну позачергово. Дехто на початку карантину винаймав квартиру, щоб не заразити сім’ю вдома. Ми доклали зусиль і виконували свої завдання.
На жаль, і серед колег є хворі та це раціонально, бо вони контактують з хворими.
Звучить парадоксально, та на роботі відчувала себе захищеною.
Непросте очікування виклику
Від початку пандемії наші робочі дні майже не змінилися. Люди приходять на роботу, приймають зміну. Перевіряють медичну сумку, обладнання, наявність ліків. Викликів у нас багато, тому не нудьгують. Буває, не встигають переодягнутися: вже треба їхати, а костюм ще на кварцуванні. Тоді, якщо це можливо, просимо виїхати пізніше.
Очікування виклику стало непросте. Диспетчер запитує людину, чи контактувала із хворими на COVID-19, чи є додаткові симптоми. Просимо людей казати правду, щоб знати, чи одягати захисні костюми.
Якщо у хворого є підозра на COVID-19, то бригада надягає спеціальні костюми. Бахіли, шапка, респіратор, щиток, рукавиці та обмотані скотчем рукави потрібні, щоб інфекція не потрапила на медика. Багаторазові костюми кварцуємо, а одноразові — утилізуємо. Одяг, в якому працівник йде з дому і додому, залишається у спеціальній шафці. Робочі костюми перуться на роботі, щоб інфекція не потрапила додому. Обладнання теж обробляють, якщо воно контактувало з хворим.
Та є випадки, коли медики їдуть неготовими.
Наприклад, прийшов виклик про те, що хлопець в аптеці втратив свідомість. З’ясувалося, що у нього коронавірус і він без маски пішов купувати собі ліки, будучи небезпечним для оточення, у тому числі для фармацевта.
За 24 робочі години у бригади у середньому буває 10-11 викликів. Наша підстанція швидкої допомоги розташована у центрі, тому викликів у 2-3 рази більше. Відколи до Івано-Франківської ОТГ приєднали сусідні села, то навантаження зросло на підстанцію у Пасічній.
Відчувається «сезонність» захворювань. Під час весни та осені загострюються хронічні, серцево-судинні захворювання, взимку — частіше викликають через травми у ДТП, застуди, пневмонії, влітку — через порізи до якихось предметів на річці, утоплення, укуси, ентеровірусні захворювання. Виклики через тиски та серце є завжди.
На початку пандемії зменшилася кількість травмувань у ДТП, але тепер ми частіше їдемо, коли в хворого підвищена температура. Турбувати швидку тепер бояться хронічно хворі, щоб ми не принесли до них коронавірус.
Коли дзвонити «103», коли — сімейному лікарю
Медична реформа триває, і люди мають підписати декларацію з сімейним лікарем (та не всі це зробили). Це важливо, бо у багатьох випадках може допомогти саме сімейний лікар. Та декому легше подзвонити на швидку. Наприклад, якщо людину тиждень турбує живіт, вона може терпіти біль, дискомфорт, то не треба о 3-й ночі дзвонити на швидку. Та якщо потреба гостра, допомога потрібна вже і тут, то дзвоніть 103.
Диспетчер швидкої розпитує про симптоми та «відсіює» пацієнтів, ділить на «екстрених» та тих, кого спрямовують до сімейного лікаря. При потребі лікар-консультант телефоном дасть поради, наприклад, при тиску випити таблетку та пів години прослідкувати за самопочуттям — якщо стає гірше, то швидка приїде. До слова, у лікаря-консультанта багато роботи, за зміну говорить з 20-40 пацієнтами.
Запал вичерпується, життя продовжується
Час від часу є професійне та емоційне вигорання. Запал, який був на початку, вичерпується. Були переломні моменти, особливо, коли від коронавірусу помер наш головний лікар Ігор Ковалюк. Ми зневірились, бо не змогли допомогти близькій людині, яка турбувалася про нас. Це вибило нас з колії.
Та з часом прийшло розуміння, що життя продовжується. Не врятували одного, то врятуємо інших десятьох.
Самому важко з цим впоратися, особливо, коли рідні просять залишити розмови про роботу на роботі. На щастя, Молода Просвіта організувала для медиків онлайн-курси, де безкоштовно консультують психологи. Це цінно.
Волонтери допомогли вижити та надихнули
Коли почалася пандемія, ми не мали нічого. У цей час «зверху» казали, що ми до цього готові, поширювали тематичні ролики, у тому числі із Зеленським. Ми ж економили таблетки хлорки, не знали, де придбати засоби індивідуального захисту. Масок було мало, респіраторів не було, а всього треба багато.
Наша підстанція першою підтримала акцію «Ми залишаємось тут заради вас. Будь ласка, залишайтеся вдома заради нас». Потім долучилися інші підстанції й ми разом привертали увагу громади до проблеми.
Написали прохання-звернення до містян про допомогу.
У такій ситуації не соромно просити у волонтерів. На волонтерах увесь світ виїжджає.
Держава, область виділила гроші, але це довгі бюрократичні процеси. А ми не мали з чим їхати до пацієнтів. Одразу відгукнувся франківець Тарас Винник з ініціативи «Stop COVID-19.IF». Вони вже допомагали інфекційній лікарні й запитали про наші потреби. Ми сказали правду, а на наступний день нам привезли антисептики. Нас це запалило. Приєдналось Тепле Місто, яке об’єднались з іншими в Антикризовий фонд. Про потреби медиків ми вже повідомляли організовано онлайн.
Волонтери Антикризового фонду — не медики, але вони нам довіряли, розуміли з пів слова й усвідомлювали, для чого це. Допомагали швидко необхідним. Таке враження, що декого з волонтерів я давно знаю, хоча недавно познайомились, наприклад, з Андрієм Ковалем. Вони допомогли нам вижити та надихнули.
Важливо знати, що ти борешся не сам. Волонтери підвозили медиків на роботу, коли не було автобусів. Лікарі позачергово чергували, коли це не могли зробити колеги.
Ми не могли піти у магазин по каву та хліб, щоб не наражати людей на небезпеку, і нам привозили обіди з Urban Spase 100. Я досі на дзеркалі зберігаю записку від сім’ї Бондаренко, які дали нам захисні маски: «Ці маски для вас. Будьте обережні. Дякуємо вам». Допомога невелика, але важлива й зворушила нас до сліз.
Були випадки, що ми відмовлялися від допомоги, бо вона потрібніша іншим лікарням.
За роботу з хворими на коронавірус медики швидкої допомоги отримали надбавки. Ходять чутки, що йдеться про надбавку 300% та такого нема. Враховували кількість викликів, діагнози хворих, місця госпіталізації. Вийшло, що працювали майже всі в однакових умовах, а сума різна. Знаєте, «гола» ставка у фельдшера мізерна — 3200 гривень.
Ми розуміємо, що така увага до медиків не назавжди. Вона затихне, але у серці залишиться на вічно. Є на все сплески, є на все спад, і це нормально.
Допомогти, залишившись вдома
Місто може допомогти, якщо не забуватиме про карантин й про тенденцію збільшення кількості хворих. Маємо готуватися до другої хвилі захворювання, хоча ще не завершилися перша.
На Стометрівці бачимо, як люди ігнорують ситуацію, не вірять у її серйозність. Це болісно. Хворіють цілі сім’ї, є села, де хворі майже у кожній хаті. Помирають люди, у тому числі наш головний лікар. Шалені кошти йдуть на лікування. Лікарні переповнені, хворих з Франківська везуть у Долину, Галич. Звісно, є легкі хворі і не всі проходять реанімацію.
Розумію, що карантин набрид, а робота — це важливо. Та інколи, особливо, коли у сім’ї є хворий, краще залишатися вдома.
Читайте також:
- Перша додержавна допомога. Як франківський Антикризовий фонд підставив плече медикам
- Медик в скафандрі. Як працює франківський лікар-інфекціоніст під час пандемії коронавірусу
- Якщо не ми, то хто? Франківці, які продовжують працювати під час карантину
- Чому містам потрібні волонтери? Пояснюють психолог, соціологиня та урбаністка
Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.
Цей матеріал зроблений у партнерстві з Антикризовим Фондом по боротьбі з COVID-19 в Івано-Франківську, який з 15 травня працює на умовах співфінансування з Zagoriy Foundation.
