Франківчанка Анжела Підхомна вперше поїхала за кордон у 19 років — це була подорож до Німеччини, на яку їй дали кошти батьки. Зараз за плечима у мандрівниці близько 35 країн, самостійні поїздки, подорожі автостопом, виступи на тематичних лекціях, десятки написаних статей про екзотичні місця.
Анжела давно мріяла віддячити батькам та організувати спільну подорож за кордон. Це бажання здійснилося цього року. Сімейний маршрут планували, виходячи з гастрономічних вподобань батьків. Вирішили поїхати на чотири дні у Чехію та Польщу. Про свою різдвяну пригоду «Куферу» розповіли Анжела та її мама — Уляна.
«Частково це вийшов сюрприз, але вони були майже до нього готові»
Анжела: Я завжди хотіла поїхати кудись з батьками. Коли ти виростаєш, особливо в підлітковому віці, то хочеш поїхати за кордон, де все інше. У нас спочатку не було такої можливості. Перша моя мандрівка відбулася під час навчання в університеті — тоді я потрапила до Німеччини. Гроші на це дали батьки. Пізніше я їздила Європою, гостювала у родичів, і мені так хотілося, щоб батьки були разом зі мною. Згодом я забула про це, бо почала досить активно мандрувати: протягом трьох-чотирьох років не залишалася в Україні довше, ніж два місяці.
Ми з батьками давно нікуди разом не їздили. Здавалося, що потрібно надто багато зусиль, щоб мандрувати разом навіть Україною. Та, мабуть, за останній рік у мене змінилися цінності. Захотілось показати батькам свої захоплення мандрами, пояснити, чому я це роблю і повеселитися разом.
Я казала: давайте заплануємо поїздку. Батьки відповідали, що так-так, десь в далекому майбутньому ми це зробимо, але коли пропонувала, що можна купити квитки, вони починали відмовлятись. Тоді я сказала, що не хочу нічого на Миколая, бо найкращим подарунком буде, якщо вони поїдуть зі мною у мандрівку. На здивування, батьки погодилися. Попросила їх переслати фотографії паспортів і купила квитки. Через два дні повідомила про це, і вони такі: «То ми їдемо? Ого». Частково це вийшов сюрприз, але вони були майже до нього готові.
Я повідомила про поїздку за два тижні, щоб мама взяла вихідні. Подорож тривала чотири дні, що досить небагато — два дні в Вроцлаві, півтора у Празі. Думаю, на перший раз це було добре. Мама була за кордоном ще у 14 років, тато теж давно не мандрував. Він любить ходити в гори, колись був мореплавцем — ходив від Калінінграду до Японії. Але якось так склалося, що останні декілька років ми нікуди не їздили.
«Потрібно відважуватися на такі сімейні поїздки, бо вони приносять багато теплого»
Уляна: Анжела давно хотіла кудись поїхати з нами. Їй трохи довго довелося мене вмовляти, але я погодилася. І не шкодую зовсім.
Прага — дуже старовинне місто. Найбільше сподобалась її архітектура. Таке враження, що переносишся в минуле століття: старовинні машини, карети, маленькі вулички. У якийсь момент нам здавалося, що ми королі і королеви. Ми бачили лебедів на озері, їли солодощі. Тим більше, був такий різдвяний настрій — всюди гірлянди, ялинки, ярмарки. У цей момент потрапити до Праги — наче опинитися в казці.
Розумілися з усіма завдяки Анжелі, вона добре знає англійську. Ще вона такий екскурсовод — склалося враження, що вона там кілька разів була, і ми разом з нею. Навіть не зрозуміли, що провели цілий день в Празі. Мати такого навігатора, як донечка, це просто бомба.
Востаннє я літала, коли мені було 14 років. Я дуже спокійно поставилася до перельоту, але коли літак вже йшов на підйом, то трішки хвилювалася. Мені складно сказати, але, мабуть, буду ще літати — поборола цей момент.
Тепер хочу поїхати в Грецію. Мене притягує ця країна, подобається її природа, море, клімат. Але це все завдяки донечці, бо вона там була і по її фотографіях я зробила такий висновок.
Потрібно відважуватися на такі сімейні поїздки, бо вони приносять багато теплого, доброго, родинного. Є про що згадати і в колі сім’ї, і з друзями. Ми провели багато часу в дорозі, але це компенсувалось чимось іншим. Гарним відпочинком, наприклад.
«Галицька сім’я не живе, як в американському фільмі, але з нами це відбулось»
Анжела: Переживала, що не запланувала нічого конкретного. Я ніколи у своїх мандрівках нічого не планувала погодинно. Коли приїхали до Праги, зробила, як зазвичай — пішла в інформаційний туристичний центр, взяла карти, подивилася цікаві місця, поговорили, що хто хоче робити.
У результаті все було дуже органічно: спочатку гуляли старим центром, пішли до центральної площі на різдвяний ярмарок, де взяли на сніданок сосиски. Найкращий момент — тато спробував чеське пиво, а мама — грецькі страви. А ввечері їли чеський десерт — трдельник.
Після цього пішли на Карлів міст, піднялися до церкви, замків. Було цікаво спостерігати, що цікавить батьків. Мамі сподобалася архітектура міста: собори, гарні будинки, а тато більше дивився на механізми годинників, бо він фанат старих годинників.
Не завжди так весело з батьками, як з друзями, але цілий день я мала таке відчуття, що вони мої найкращі друзі. І це не тому, що вони мої батьки, а тому що вони справді круті.
У Вроцлаві ми завчасно забронювали квартиру. Я багато разів була у Польщі, а для них це було важливо. Наприклад, батьки вперше побували у Starbucks. Багато речей, які ми робили, були для мене звичними, нічого особливого, а для них це було якось по-новому.
Я боялась, що батькам буде нецікаво гуляти весь день, що вони втомляться, будуть злі на мене. Що їм захочеться «all inclusive», по-багатому. В них інший рівень комфорту, ніж у мене, це нормально. Але я теж відчуваю, що мої потреби у зручному побуті з роками зростають. Раніше я могла спати в наметі, а зараз не хочу цього – так само і в них. Але не було ніяких проблем, батьки були захоплені містом та подіями, які з нами відбувалися. Ми з татом каталися на ковзанах, як в американському фільмі. Він, виявляється, не новачок у цьому спорті – перемагав у змаганнях на швидкість. Галицька сім’я зазвичай не живе як в американському фільмі, де суцільне щастя і безтурботна радість. Але з нами це відбулося.
«Не завжди так весело з батьками, як з друзями, але цілий день я мала таке відчуття, що вони мої найкращі друзі. І це не тому, що вони мої батьки, а тому що вони справді круті».
Поради
Анжела: Перш за все, потрібно зрозуміти, хто куди хоче їхати. Наприклад, як виявилося, моя мама завжди мріяла побачити Карлів міст та архітектуру Праги, спробувати смачні місцеві страви. Тата цікавлять техніка та історія — Прага багата й на це теж. Ми могли поїхати, наприклад, в Будапешт, але я ніколи не чула від мами чи тата жодних слів про це місто.
- Отже, потрібно розібратися, що цікавить батьків. Якщо немає конкретики, то вибрати якесь дуже класне, культурно багате, місце.
- Важливо проговорити, в який період буде найпростіше мандрувати. Хоча вони можуть сказати «ніколи» і знайти різноманітні відмовки. Та потрібно зрозуміти, що у батьків з розкладом роботи чи зі справами.
- Сказати про намір поїхати всією сім’єю у мандрівку. Витримати їхнє: «Ні-ні, ми нікуди не їдемо».
- Показати, що нема сенсу хвилюватися і все під контролем: є квитки, планується маршрут, куплена страховка. Далі сказати, що взяти з собою і як підготуватися до подорожі.
Перед мандрівкою я прочитала пост своєї колеги, вони разом з мамою їхали до Грузії, вони навіть залишалися там у каучсерферів. Мій знайомий теж нещодавно їздив в Будапешт зі своєю мамою. І я дивилася на їхні фотографії, слинилася і думала, що теж хочу мандрувати зі своїми батьками. Спочатку здавалось, що я це роблю, аби закрити ґештальт. Але в мандрівці я пережила такі хвилюючі моменти, що зрозуміла — це було не просто чергове завдання зі списку, а дуже важливий для мене досвід.
