З фотографією Вікторія Мироненко пов’язала своє життя під час навчання на мистецтвознавчому факультеті. Зараз вона викладає історію фотографії операторам і фотографам в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. А також цьогоріч Вікторія входить до складу журі сьомого національного бієнале імені Степана Назаренка «Фотопортрет-2019», виставка якого відкриється у Івано-Франківську 7 травня.
Цього року «Куфер» є інформаційним партнером бієнале. Тож ми поговорили з Вікторією Мироненко про те, чому недостатньо просто сфотографувати людину на фоні стіни, якими мають бути хороший портрет і портретист, а також що людині робити перед камерою, щоб результат сподобався.
Портретна фотографія змінювалися протягом всього свого існування, а це вже 180 років. Можна поділити фотографів-портретистів на комерційних і тих, хто зайнятий творчим пошуком. Результат від останніх може бути абсолютно несподіваним. Справжній фотохудожник не думає одним портретом. Якщо він висловлюється візуально, то це серія, повноцінний проект.
Якщо розглядати поняття «портрет» в класичному сенсі, то це, перш за все, психологізм особи — її емоція, історія. Присутності людини, певного гуманістичного посилу, тобто ідеї, достатньо, щоб висловити емоційну складову, справити враження. Сьогодні, в 2019-му, більше значення має зміст, ніж форма, у якій зроблено портрет. Зараз ми живемо в епоху постмодернізму, коли поняття жанру стирається. Є просто середовище, у якому існують фотографічні зображення. Коли такий жанр з’явився у фотографії, це були студійні фото. Тоді творча інтелігенція сперечалася з фотографами, що такі світлини не відображають емоції і характер людини. Деякі початківці і досі вважають, що для портрету достатньо просто сфотографувати красиву дівчину на фоні стіни. Але це не так.
Портрет має бути не схожим на інші. У такому фото повинен бути авторський творчий і фотографічний погляди на об’єкт. Коли ж просто повторювати те, що робили інші, стає нецікаво. Будь-який культурний продукт має бути перш за все оригінальним. Оригінальність кожен шукає в чому завгодно. Тож все залежить від автора.
Хороший портретист коштує дорого. Якщо вам потрібно замовити комерційний портрет, я би орієнтувалася на ціну. Портрет, який ви замовляєте собі, відрізняється від того, який орієнтований на виставковий простір. Якщо ви звертаєтеся до фотографа, щоб зробити світлини для себе, то така робота має в першу чергу подобатися вам, тож у цьому випадку варто орієнтуватися на свій смак. Але варто також звертати увагу на умови, в яких вас знімають, прибори, якими користується фотограф, чи не виглядає це справді як робота аматора. Використання спалаху, коли вам світять прямісінько в обличчя, теж може бути маркером непрофесійності.
На жаль, основна проблема людей з камерами — абсолютна візуальна безграмотність. Нормальний і якісний візуальний продукт у людини виходить тоді, коли вона передивилася безліч іншого матеріалу в цьому жанрі. Зараз багато всього є у вільному доступі, з цього треба користати. Чим більше ви будете дивитись на роботи інших фотографів, зокрема класиків, тим краще розвиваєте, виховуєте свій візуальний смак. Є фотографи, які знають лише ім’я класика фотографії Анрі Картьє-Бресона і думають, що цього їм достатньо. Та потрібно дивитися якомога більше і, якщо є можливість, отримати професійну або напівпрофесійну освіту.
Школи фотографії корисні тому, що спілкування з фахівцями набагато ефективніше, ніж самоосвіта. У такому середовищі можна почути якусь важливу думку, яка в підсумку може сформувати абсолютно нове бачення фотографії.
Хороші портрети можна навчитися робити самостійно. Я знаю дівчину, яка навчалася фотографувати по уроках в YouTube і зараз є успішною портретисткою. Мешкає вона за кордоном і, наскільки мені відомо, у неї просто конвеєр із охочих зробити у неї портрет.
Зовсім немає значення, якою камерою ви знімаєте. В історії фотографії є приклади світлин, які до речі тепер є музейними експонатами, коли люди просто знімали на Polaroid. Polaroid ніколи не вважався професійною фотокамерою. Зараз і на мобільний телефон можна зробити шедевр, якщо знаєш для чого це робиш і розумієш, що фотографія — це не поверхня картинки, а її суть і зміст.
Комунікація дуже важлива. Кількість твоїх клієнтів залежить від того, наскільки відкрита ти людина. Тут ти сам собі менеджер. Частіше за все знайти підхід до клієнта і краще розкрити людину в кадрі фотограф може через невимушену бесіду. Щоб розтормошити людину, він починає спілкування, багато розпитує. Погано, якщо фотограф цього не вміє і намагається давати якісь команди. Іноді, звичайно. варто сказати людині як краще стати, оскільки вона не бачить, як виглядає через видошукач.
У кадрі не потрібно намагатися створити з себе іншу людину. Дуже часто вам не подобається своє зображення. Іноді це стається тому, що під час зйомки у людини на рефлекторному рівні вмикається якась кнопка, яка підказує виглядати неприродньо, намагатися себе прикрасити чи зробити дивний вираз обличчя. Але хороший портрет виходить тоді, коли ти поводишся перед камерою як в житті.
Краще більше природності, ніж побудований складний образ. Якось у фотостудії я стала свідком однієї ситуації: мама готує дівчинку до фотосесії — і сукня на ній не дуже зручна, запишна, і зачіску їй роблять, і макіяж… Дівчинка зітхає і каже: «Це найгірший день в моєму житті».
Робота зі світлом — 90% роботи справжнього фотографа. І в той же час 90% фотографів у нас про це не знають. І студійне світло, і планер (природне світло) однаково хороші. Але вас можуть тягнути на природу, бо просто не вміють користуватися студійними приборами. Робота із ними досить важка і вимагає серйозної професійної підготовки. Для того, щоб навчитися правильно використовувати світло, потрібна освіта, принаймні базова — щоб вам розповіли про базові схеми освітлення.
Потрібно звертатися за порадами до професіоналів. Фотографу-початківцю варто слухати людей, які мають великий стаж у цій сфері, 20-30 років. Наприклад, нещодавно в Нью-Йорку відкрилася школа фотографії, куди запросили відомих фотографів, які мають не менше 30 років досвіду. Ти можеш навчати, коли вже так багато відпрацював у фотографії.
Роботи Арнольда Ньюмана варто побачити. Це американський фотограф, справжній майстер портретної фотографії, перш за все відомих людей. Він — геній портретної композиції, людина у нього завжди показана через свою справу. І психологізму там вистачає.
Особисто мені подобається, як знімали актрис періоду золотої ери Голлівуду. Тоді використовували більше направлене світло, не розсіяне — і вони виглядають як статуетки, як лялечки.
Мобільна фотографія існує як окреме явище. Фото на мобільний телефон не кращі від тих, що зроблені на професійну камеру. У професіонала якість робіт завжди вища.
Селфі — це тимчасова мода з долею нарцисизму, але вона є частиною культури, і ми не можемо цього виключати. Це не можна назвати мистецтвом, скоріше, все культурним феноменом.
У фотографії є одна проблема: всі намагаються зробити так як у інших, замість того, щоб шукати свій шлях. Зараз цього настільки багато, що індивідуальності, які роблять щось нове, губляться в цій масі фотографій.
Щоб на виході отримувати унікальний продукт, потрібно фотографувати щодня, а також не боятися переступати кордони. Не можна зупинятися, варто постійно працювати і експериментувати. Наприклад, у представників старої школи ні дня не минало без зйомки, а у певні дні тижня вони відбирали фото і проявляли їх, що теж нелегко. Деякі фотографи зараз просять, щоб хтось це робив за них, але потрібно робити це самостійно.
Додамо, що прийом робіт на бієнале триває до 31 березня.
У тексті використані фотографії з Шостої національної бієнале імені Степана Назаренка Фотопортрет (2017)
Головне фото: Із серії «Хадерім», Андрій Горб
