Thunder Espresso Bar — кав’ярня, що працює на вулиці Пулюя, 15. Уже більше року тут варять добру каву для всього району.
Історія Thunder Espresso Bar більше нагадує пригоду ніж класичний продуманий приклад бізнес-проектів. Засновники кав’ярні Володимир Язловецький та Богдан Максимців — друзі дитинства. Спершу разом вчилися в одній школі у Рогатині, потім у гімназії, далі разом вступили до ІФНТУНГ. Володимир вивчав метрологію, Богдан — видобування нафти і газу. Нині вони жартують, що займаються видобуванням кави на районі. Окрім роботи у кав’ярні, Володимир займається графічним дизайном, а Богдан продає меблі та декор.
Про те, як від картинки інтер’єру таки дійти до відкриття кав’ярні, в чому особливості роботи подалі від центру, а головне, чому навчились і зрозуміли хлопці відкриваючи свій заклад, вони й розповіли «Куферу».
Кав’ярня з Pinterest
Богдан: Ідея відкрити кав’ярню з’явилася дуже випадково. Якось ввечері сиділи й гортали Pinterest. Побачили класний інтер’єр закладу і подумали, що класно було б щось таке відкрити.
Відверто кажучи, ми взагалі не думали про заробіток. А максимум наших знань про каву — піти два рази на тиждень десь її випити. Ще знали такі слова, як арабіка й робуста. Все.
Володимир: Нами рухала цікавість. Ми хотіли перевірити, чи реально двом, ще зовсім «зеленим» хлопцям після університету — мені було 24, а Богдану 23 — які не мають великих коштів і багато досвіду, але мають ідею, втілити її в життя в сучасній Україні.
Богдан: Спершу думали відкрити заклад в Рогатині. Обоє родом звідти і гадали, що там буде простіше.
Володимир: Більше того, ми навіть знайшли підходящий простір. Але домовитись остаточно так і не вдалося. Власники вирішили, що рентабельніше там наливати щось міцніше за каву.
Це нас трохи засмутило й підкосило на кілька місяців.
Богдан: Одного дня, йшовши з роботи додому (чи навпаки? вже не пригадаю), хтось із нас помітив на дверях цього приміщення білий папірець з словом «оренда» і номером телефону.
Володимир: Ми живемо поруч. Ходимо повз цей будинок кілька разів на день, тому подумали: чому б не спробувати відкрити кав’ярню саме тут.
Думали, та що тут робити? Проводимо воду, трохи щось підфарбуємо, завозимо 10 кг кави і відкриваємо двері.
Дивись вліво, дивись вправо
Богдан: Ми думали, що відкриємось за три тижні, але ремонт затягнувся на кілька місяців. Практично все робили своїми руками, днювали й ночували тут. Ми були одержимі дизайном. Це нас і гальмувало, і рухало. Згадуючи це тепер, думаю, що якби не ця картинка з Pinterest, то здались б одразу після відмови в Рогатині.
Володимир: Це був період, коли ми найбільше вчились.
Ми користувались правилом: «дивись вліво, дивись вправо». Заходиш в приміщення, дивишся вправо, що побачив, те й робиш. Зробив. Тоді дивишся вліво і берешся за щось нове.
Який урок ми засвоїли? Якщо ти чогось не вмієш, то краще заплати гроші людям, які в цьому спеціалісти. Вони зроблять швидко і якісно. А ти не будеш в шпаклівці чи сидіти два дні без світла.
Наприклад, у нас є дзеркало на стіні. Спочатку ми пробували самі його змонтувати. Першого дня я залишив нас без світла — зробив не там отвір. Два дні чекали, щоб світло полагодили. Потім витратили день, щоб подовбати стіну. Коли зрозуміли, що самі не впораємося запросили професіоналів. Вони за 15 хвилин все зробили. А ми чотири дні з тим возились.
Богдан: Період від заходу в простір до відкриття кав’ярні тривав півроку.
Володимир: Якщо дивитися на це з точки зору бізнесу, то ми рухалися в протилежному напрямі від прибутку. Всі ці шість місяців ми платили оренду і, звісно, нічого не заробляли. Спершу це муляло. Потім звикли. Так, наче в тебе комуналка дуже велика.
Богдан: Паралельно з ремонтами вчились варити каву. З цим нам допомагали хлопців з місцевої ростерії Kaffee Kultur. Все обладнання, яке тут є — їхнє. Ми його орендуємо. Щоб обрати каву, яку будемо варити, провели капінг з близькими і друзями. Довірились власному смаку. І не шкодуємо.
Володимир: Одне з найбільших наших переосмислень з того часу — якщо ти звертаєшся за допомогою, тобі допомагають.
Ми стереотипно думали, якщо ти просиш в когось поради, то люди відмовляють, бо бачать в тобі конкурента чи дають погані поради. Натомість нам усі допомагали і робили це щиро.
Від класики до альтернативи
Володимир: Перші три місяці каву варили ми самі, зараз у нас вже є два баристи. То був другий день після того, як ми відкрилися. Сюди набилось купу наших друзів, метушня. Зайшов хлопець. Замовив еспресо і капучіно, став скраю і дивиться, що ми робимо. Дивиться і мовчить. Спробував каву. Запитав, чому у нас гріндер не електричний. Ми трохи зніяковіли, бо до того чули й знали гріндер тільки як кавомолку.
Богдан: Він більше нічого не питав. Тут вже ми побачивши, що людина розуміється на каві, й знаючи, що знань і практики нам ще бракує, почали його розпитувати. Виявилось, це був бариста «Фабрики кави» Віктор Стасинець.
Володимир: Наступного дня Віктор прийшов нас вчити. За кілька годин він розповів, показав, пояснив стільки, що просто в голові не вкладалося. Тепер це друг нашого проекту.
Володимир: Стартували з бленду (Бразилія, Колумбія, В’єтнам) у співвідношенні 80/20, трохи згодом змінили пропорцію до 90/10 і вже цього року плавно та безболісно перейшли на моносорт Бразилія Сантос.
Ще до відкриття поставили собі за мету освоїти класику, тому на початку зосередили всю увагу на приготуванні еспресо та капучіно. Сьогодні, окрім стандартного набору, готуємо лавандове лате, ванільний раф, сезонні гарбузове лате та скандинавський ґльоґ, авторський Ворнер.
Коли червень почне плавити тротуари в місті, ми запустимо альтернативу: колд брю та аеропрес.
До введення останнього нас підштовхнув травневий аеропрес батл, який ми організували спільно з крутими чуваками з «Фабрики Кави» — Віктором Стасинцем та Орестом Чорнодолюком. То було дійсно блискавично.
Володимир: Дуже тішать зміни, які ми спостерігаємо в смакових вподобаннях наших гостей. Якщо на початку роботи кав’ярні лідером замовлень було американо з молоком, а решта напоїв (лате, капучіно та флет) пасли задніх, то сьогодні цей відрив скорочується зі швидкістю звуку. Можливо, причиною такого неймовірного факту стало оновлене меню, в якому з’явилось місце для молочної альтернативи, а можливо, ми просто нарешті навчились нормально готувати ці позиції.
Кава для сусідів
Володимир: Ми задумували проект з думкою про те, що будемо варити каву для студентів, бо тут зовсім поряд університет нафти і газу. Все йшло добре і що до нас ходять не студенти, зрозуміли лише десь на третій місяць роботи.
Богдан: Наші гості — мешканці району і будинку, в якому знаходиться кав’ярня.
Володимир: Нам подобається концепція осередків. У центрі міста є своя культура, у мікрорайонах своя. І коли розвиток відбувається і в центрі, і в районах, це дуже добре для міста.
Богдан: Тут багато спілкування з людьми. Мені здається, що його більше, ніж у подібних закладах в центрі. Тут ти практично знаєш кожного сусіда, знаєш чим він живе, його проблеми і радості.
Володимир: Нам дуже подобається, коли сюди приходять багато людей. Ми стали місцем, куди приходять, щоб зустрітися.
Для нас кав’ярня це лакмусовий папірець. Ми тут вчимося, як взаємодіяти з людьми, позиціонувати себе. Це ламає все те, що ми знали про бізнес. Показує, що якщо ти будеш робити по-іншому, то це не означає, що в тебе не вийде.
Довідки, гроші, два ФОПи
Богдан: Якщо говорити про «паперову» складову питання, то збір усіх дозволів і документів забрав у нас тиждень.
Володимир: У нас у всіх є медичні книжки. І вони були зроблені в першу чергу для себе. Нам було важливо знати, що всі здорові. Ми працюємо як два ФОПи. Реєстрація і відкриття рахунків в банку тривали два дні. Чесно, ми були в приємному шоці. З документів ми маємо договір оренди й план евакуації з приміщення. А ще вогнегасник. Він тут з перших днів з нами.
У нас немає прямого виробництва. Все, що є з їжі виробляється і пакується не тут. Тому додаткових дозволів нам не треба.
Богдан: У нас немає бухгалтера. Витрати і податки рахуємо самі в Excel. Більше того, доступ до таблиць мають усі члени команди.
Володимир: Наші місячні витрати сьогодні 18 000 — 20 000 гривень. Це без податків та винагороди бариста. Найбільші статті витрат: кава і молоко.
Богдан: Якщо рахувати всі витрачені кошти від початку ремонту до відкриття, то сума буде близькою до 100 000 гривень. Ці кошти нам зичили родичі та близькі і їх ми маємо повернути.
Володимир: Що нас тішить — ми не працювали в «мінус». Зараз по-тихеньки почали заробляти.
Ми цілком свідомі того, що, напевно, в очах бізнесменів виглядаємо по-дитячому. У нас немає бізнес-плану і показників. І це в більшій мірі через те, що кав’ярня — не основне джерело нашого заробітку. Можна вважати це мінусом, але я вважаю це нашим плюсом. Так, ми витрачаємо свій час і свої гроші, але ми не втрачаємо гостей. І це цінно.
Богдан: Ми тут вчимося. Набиваємо гулі. Але самі бачимо і будуємо процеси зсередини. Це класна школа.
Володимир: Оглядаючись назад, можу сказати, що не жаліємо за грішми, і, часом, за синцями. Жаліємо, що почали не одразу. Тільки через спроби й помилки можна щось зробити.
