Зі сторони вони схожі на супергероїнь: встигають виховувати дітей та розвивати власний бізнес. Але як їм це вдається?
Вікторія Присяжнюк, Анна Ісмаілова та Ірина Слободян розповідають, чому вони обрали активне материнство і як поєднують роботу та розваги з дітьми.
Спеціальний матеріал до Дня матері від «Куфера».
Вікторія Присяжнюк, SMM-менеджерка, 25 років
Син — Даниїл, 4 місяці
Коли завагітніла — у мене була паніка. Я ж вісім років працювала, а зараз в один момент маю зупинитися?
У той час я працювала менеджеркою у кав’ярні. Це фізично виснажлива робота, по 14-16 годин на день. Тож ми з чоловіком вирішили, що я вже не працюватиму на цій посаді. У моїх обов’язках було вести Instagram-сторінку, тож коли я сказала, що звільняюсь, мені запропонували залишитись суто на вакансії SMM-менеджерки.
Франківськ — маленьке місто, тож чутки розлетілись швидко. Ще декілька закладів та сервісів запропонували мені роботу: Face Factory, Sensei, Franko, Коло сім’ї, Yellow.
Я вирішила поєднати материнство і роботу, бо знала, що без неї не зможу. Я звикла себе забезпечувати, крім того, дитина потребує багато вкладень. А ще знала, що якби вийшла у декрет, то вже не знайшла би себе у цій сфері, бо SMM дуже швидко змінюється.
Традиційного декрету у мене так і не було. Відробила 14 годин на пологах і спустилася в палату, точно знаючи, що мені треба зробити кілька постів.
Я працюю щодня, без вихідних і свят. Різдво, Великдень чи день народження — я завжди працюю.
Поєднувати материнство і роботу надзвичайно складно, але реально, коли працюєш за гнучким графіком. Я ще на шляху до свого ідеального робочого дня, але поки що відштовхуюсь від графіка дитини. Та якби не мій чоловік Роман, який допомагає з дитиною, я б не змогла працювати. У нас партнерське батьківство — ми все робимо разом. Питаємо один одного: «— Які у тебе плани на день? — Мені тоді-то треба, щоб ти з малим посидів. — А мені тоді-то треба, щоб з ним побула ти». І все.
Мені дуже комфортно у Франківську. Звісно, важко через бордюри, погані дороги. Коли ходиш з візочком, починаєш продумувати шлях наперед. Але якщо не заморочуватись, то буде простіше. Те саме стосується сходів: я просто заходжу у заклад і прошу, щоб мені допомогли занести візок. Або можу попросити перехожих.
Неможливо обгородити дитину від зовнішнього світу. За весь час від народження Дані ми лише два дні сиділи вдома — і це були два найжахливіші дні мого материнства.
У нас не звикли до того, що мама може бути активною. Але треба ставитись до цього простіше: просто вставати зранку й іти по справах. Коли я була вже на дев’ятому місяці, мені казали: «Віка, тобі треба відпочити. Відправляємо тебе в декрет». Але я не хотіла йти в декрет. Чому вони думали за мене? Суспільство все ще сприймає вагітність як хворобу чи обмеження.
Залишайтесь собою. Не перетворюйтесь на панічну маму, яка, крім дитини, нічого не бачить. Натомість старайтеся перетворити дитину на гігантську мотивацію для себе. Робіть все, щоб дитина, коли виросте, пишалася вами.
Анна Ісмаілова, засновниця Kika kids, 30 років
Дочки — Єва (5 років) та Емілі (8 місяців)
Під час першої вагітності я мала 5-річний досвід роботи в HR. Я працювала у величезній агрокомпанії і пішла у класичний декрет.
Коли Єві було 5 місяців, мені стало дуже нудно в декреті і я вирішила, що потрібно чимось зайнятись. Так виник мій перший проект Current Art: я малювала постери, які ми з чоловіком продавали на різних фестивалях в Києві — Made in Ukraine, Барахолка (зараз — Кураж Базар), Мамаслет, Різдвяний мистецький фестиваль. Всюди ми їздили з малесенькою Євою. Було дуже круто, але тоді у мене був зовсім інший підхід до бізнесу, абсолютно фінансово непідкований.
У 2017 чоловік почав казати, що мені пора піти на роботу. У нас був план, що Єва йде в садочок, а я повертаюсь на роботу. До того ж, у цей час різні компанії почали дзвонити і пропонувати мені йти до них HR’ом. Але на жодну роботу я йти не хотіла.
Вирішила спробувати зробити одну подушку, для себе. Було складно, бо я не знала, як це робити, взяла геть не ті матеріали. Але вийшло круто, тож я почала продавати подушки на Etsy. Виселила дитину з кімнати і шила там. Потім найняла помічницю, бо сама все не встигала. П’ять днів вона ходила до мене додому. На п’ятий я зрозуміла, що до мене вона більше не може приходити.
Почала шукати приміщення. Було страшно, бо ти розумієш, що через місяць треба буде заплатити оренду. Навіть зараз, коли беру кожного нового працівника, боюсь, чи буду мати завтра, чим заплатити.
Найбільший фейл — коли моя старша дитина настільки звикла до того, що я працюю по вечорах, що навіть не пропонує мені піти погратись.
За останній місяць вони з татом подивились всі частини фільмів про Гаррі Поттера. Вони мене кликали на першу — я не пішла. Кликали на другу — не пішла. Кликали й на третю, але далі перестали. Тоді я зрозуміла, що на сьому частину таки мушу прийти.
З першою вагітністю мій чоловік ходив на роботу і заробляв гроші, а я пекла тортики, бездріжджовий хліб і теплі багети на обід. А потім з’явилась Kika kids.
Я працювала до останнього дня вагітності і вийшла на роботу третього дня після пологів. У мене ж клієнти, спілкування з якими я не делегую нікому. А ще я просто цього хотіла, бо кайфую від того, що ми робимо.
Чоловік дуже допомагає мені з Євою. Не будить мене зранку, щоб одягнути дочку, зробити їй сніданок. Також на ньому всі питання логістики.
Ще цієї зими я була переконана, що я — найгірша мама для своїх дітей. Єва віддалялась. Емілі була завжди поруч, але я їй не приділяла уваги. Таке буває навіть у тих, хто не працює: ти ніби з дитиною, але ти не включена в неї. А потім я побувала на майстер-класі Маші Єфросиніної, яка сказала: «Головне, що ви є у вашої дитини». Ця фраза стала поворотною. Тепер я розумію, що я — хороша мама, бо я є. Я завжди поцьомаю своїх доньок, завжди їх пожалію.
Бути з двома дітьми взагалі неважко. Важко бути з двома дітьми і з роботою.
Це не стартап чи хобі, це стабільний бізнес, який годує мене і моїх працівників. Тому я не можу просто сказати: «Дівчата, сьогодні посидіть вдома».
Дуже важливо зрозуміти, чому ти хочеш працювати. Заробляти — дуже короткочасна мотивація. Для того, щоб заробити більше, треба працювати більше. Єва мене недавно запитала: «Мамо, ти завжди у дитинстві мріяла стати бортніцою?» (ми ж шиємо бортики). А я ж мріяла стати психотерапевтом. Але зараз моя мрія — створювати якісні іграшки та декор для дітей. Це розуміння прийшло до мене методом спроб, факапів, знову спроб. Кожного дня я бачу стільки класних ніш, де ще можна класно щось робити. Чесно, якби я могла дублюватись, я вже би йшла робити ще десяток бізнесів.
Ірина Слободян, засновниця Sea Beads, 35 років
Сини — Ярослав (6 років) і Данило (2 роки)
Першого сина я народила у 28 років, після 7-8 років активної роботи івент- менеджеркою. Я встигла напрацюватись, тож коли почалась декретна відпустка, зрозуміла, що декрет — це круто. Але так набайдикувалась, що вже чекала, коли ж народиться Ярослав.
Перші півроку після його народження я присвятила суто материнству. Потім стало нудно. Коли синові минув десь рік, вхопилась за цікаву можливість — взялась за організацію Дня вуличної музики у Франківську. Згодом організатори з Києва казали, що фестиваль був наймасштабнішим саме у Франківську, а не в Києві.
Я — людина крайнощів і погано відчуваю межі своїх сил. Можу працювати день і ніч. День вуличної музики, півмарафон, створення візуального стилю Франківська — це якось на одній хвилі стартувало. Було добре і мені, і синові. Не було такого, щоб я його десь брала, а він вередував.
Після Дня вуличної музики мене запросили у Філармонію працювати креативним менеджером. Ми почали організовувати концерти для вагітних та мам з дітьми раз на тиждень. У мене був вільний графік: в основному працювала з дому, іноді на подіях. Пам’ятаю, гуляла з Ярусем і на час прогулянок планувала телефонну роботу. Часто мами говорять з подругами, поки гуляють, а можна ж працювати.
Потім я працювала арт-менеджеркою в Urban Space 100 — і син щодня ходив зі мною на роботу. Я могла його годувати під час нарад.
У мене було внутрішнє переконання, що от саме так — правильно. Мені навпаки здавалось неприроднім, коли мами навмисне виходять гуляти і пасуть дітей, як качечок. Для мене ж прогулянкою була дорога з дому на роботу чи на проект. Ярусь до певного віку навіть на гойдалці не катався. Думала, що ідеальна мама живе у своєму робочому ритмі, а дитина є поруч.
А потім, коли старшому було 4 роки, я завагітніла другим сином. Під час вагітності Данилом я з’їздила у Шрі-Ланку, організувала вибуховий День вуличної музики, започаткувала свій стартап Sea Beads з браслетиками і на Porto Franko продавала їх на ярмарку.
На другий день після пологів, лежачи, пробувала працювати. Але перші три місяці було фізично важко. Я брала Данила в слінг і замість того, щоб відпочити з ним, займалась своїми браслетами. Коли синові було три місяці, найняла няньку, бо захотіла поїхати на OneDayShop до Львова. Перед цим маркетом удома був просто конвеєр: з Данилом допомагав дідусь, а ми з нянею робили коробки й браслети.
Так я пропрацювала у шаленому темпі десь до року Данила. І зрозуміла, що дуже втомилась. Що не маю часу на йогу, пробіжку, масаж та інші тілесні практики, дуже важливі для матері.
Двоє дітей — це набагато важче. Якось до нас приїхали друзі, у яких лише з’явилась друга дитина, і сказали: «Одна дитина — це ні про шо». І зараз я їх розумію. Коли хтось з дітей виходить з дому, стає дуже тихо. Коли їх двоє, вони постійно кричать, валять хату, одночасно говорять і вимагають твоєї уваги. Це складно.
Раніше чоловік казав, що дитина обов’язково має їсти домашню їжу. Але тепер, коли синів стало двоє, він сам пропонує кудись піти поїсти.
Добре, що бабуся з дідусем живуть поруч — я можу пройтись через сходи і залишити їм Данила на трохи, якщо вони мають сили. А я за той час попрацюю чи приберу.
Коли народився Данило і треба було влаштовувати День вуличної музики, діти одночасно захворіли. У Данила була температура 38, я брала його з собою у рюкзаку, бо він плакав і хотів бути зі мною. Це був дуже негативний досвід, після якого я кардинально змінила ставлення до свого графіку.
Я замислилась: навіщо мені робота і наскільки більше користі, ніж шкоди, вона мені приносить? Зрозуміла, що з мене досить і відпустила свій шалений графік. Декрет трапляється не на все життя, і в мене з’явилось бажання насолодитись ним і відпочити.
У Sea Beads я можу бути з хворою дитиною, поки чоловік відвезе браслетик на пошту. У будь-який момент можу пригальмувати діяльність. А якщо братись за серйозний проект, я не можу його призупинити і діяти залежно від стану і настрою моїх дітей.
Раніше я думала: коли ти тільки мама — ти якась не класна. Тепер вважаю, що ти класна у будь-якому випадку: коли ти тільки мама, коли просто працюєш, чи коли ти і не мама, і не працюєш. Головне, щоб тобі подобалось.
Текст: Тетяна Шевченко
Фотографії надані героїнями, головне зображення: Family vector / freepik
