Книгозалежні: як фізик і політолог працюють у франківській книгарні

Василь Кімейчук і Любомир Гураль не планували працювати в книгарні, але часто навідувалися туди у вільний час. Прикладний фізик Василь попросився на стажування і більше року працював консультантом у книгарні «Є» на Cтометрівці (Незалежності, 31). Там він і познайомився з політологом Любомиром. На роботу Любомир Гураль потрапив через лампочку: «Одного разу підмітив, що у книгарні лампочка мигтить так, що можна зловити напад. Так у мене зав’язалася розмова з Василем, який запитав, чи не знаю когось, хто хотів би працювати в книгарні і розуміється в цій сфері. На що я відповів ствердно і сказав, що ця людина стоїть перед ним». Згодом Василеві запропонували посаду адміністратора, а Любомиру — консультанта у новій книгарні «Є», що на вулиці Гетьмана Мазепи 3.

Любомир (ліворуч) та Василь (праворуч)

Як читати книжки на роботі, пам’ятати, що на якій полиці стоїть і як радити книги іншим, хлопці розповіли «Куферу». 

Плюси, мінуси, крадені книжки

Василь: Робота в книгарні стала моєю роботою мрії. Плюси у всьому: досвід, навчання, постійний розвиток та  самовдосконалення. Мінус — крадіжки в книгарні. Існує міф, що вкрасти книжку — це інтелігентно. Насправді ні, бо це відображається на заробітній платі працівників.

Любомир: Можливість працювати в первинній ланці книжкової сфери — це величезний досвід. Це постійний доступ до книжок, зокрема  — новинок. Ти аналізуєш, що потрібно почитати, робиш книжкові підбірки. Робота консультанта в книгарні — це постійний контакт з людьми. Буває всяке: може роздратувати, що за листівку розраховуються купюрою в 500 гривень або щось не те скажуть. Але потім аналізуєш ці моменти, стараєшся зрозуміти і працюєш далі. Наприклад, якщо є якісь скарги, то чи конструктивні вони. Якби я зараз почав говорити, що мене дратують певні речі — довелося б звільнятися. Навіщо працювати на роботі, яка тебе бісить?

Мистецтво радити книжки, які ми (не) читали

Василь: Багато хто думає, що ми прочитали всі книжки у книгарні. З кожним надходженням книжок від різних видавництв приходить по два-три ящики новинок щотижня — і це тільки від когось одного. Видавництв у нас багато, тож читати все фізично неможливо. Я, наприклад, взагалі вважаю себе слимаком у читанні, тобто читаю вдумливо, але повільно.

Любомир: Крім нових надходжень, є ще те, що сам би хотів прочитати.

Коли я тільки починав працювати, то мав мету — перечитати всі книжки тут, щоб рекомендувати людям.

Через деякий час передумав. Є багато інших способів, як зрозуміти, про що книжка: ознайомитися з анотацією, погортати, почитати перші сторінки, відгуки різних людей, послухати враження клієнтів, а тоді сформувати своє бачення, яке й доносити до покупців. А вони вже на свій страх і ризик повинні обирати, читати чи ні.

Василь: Ми між собою ділимося досвідом, якщо співпадають смаки на певну книжку, то читаємо її одночасно, тоді з’являється багато тем для обговорення. Є клієнти, які приходять до когось із працівників, які вже їм щось радили. Коли працював в книгарні на Незалежності, то були люди, які приходили спеціально: приносили із собою список і очікували якихось рекомендацій.

Читайте також: Сусідська кав’ярня: як рік варити каву на районі і не закритись

Любомир: Щоб порекомендувати книжку, треба дізнатися, що людина востаннє читала. Варто орієнтуватися на смаки клієнта. Буває, просять порекомендувати те, що ми читали. Але це не завжди підходить.

Василь: До обов’язків адміністратора входить замовлення книжкового асортименту, а також робота за касою, консультації покупців, їх обслуговування. Коли немає людей, разом із консультантами прибираю в залі, рівняю полиці тощо.

Любомир: Консультант — перша людина, яку бачить клієнт, коли заходить до книгарні. Я забезпечую життєдіяльність книгарні — це також робота за касою, прийняття замовлень, їх перевірка, розставлення нових надходжень на полиці. Деякі люди вважають, що наша робота нескладна, і ми можемо цілими днями читати. Все залежить від ситуації в книгарні.

Особисто я можу читати хіба якщо немає покупців. Але як тільки відкриваєш книжку — заходять люди.

Василь: Неможливо працювати в книгарні і не читати книжку. Ми ж маємо знати хоча б те, що людям рекомендувати. Знати асортимент — один з обов’язків, а для цього потрібно читати.

Любомир: Я знаю, на якій полиці в книгарні є певна книга. Хіба що попередня зміна щось кардинально перекладе, тоді буде складніше знайти. Зазвичай розташування книг запам’ятовуєш візуально, логічно або за алфавітом. Людей часто дивує, коли береш до рук їхній список книжок і майже одразу знаходиш те, що їм потрібно на полиці.

Василь: Любчик часто каже, що в мене в голові неймовірний архів, бо я можу згадувати, що на третій полиці зверху, на тому стелажі зліва є певна книжка. Я не стаю перед полицями і спеціально не запам’ятовую, яка книжка де стоїть. Можливо, добра фотографічна пам’ять.

«Витончене мистецтво забивати на все» і любовні романи

Василь: Найбільше зараз беруть книги з розвитку і по бізнесу. У нас понад півроку першою в топі по продажах по всій мережі була книжка Марка Менсона «Витончене мистецтво забивати на все», раніше  —  дитяча книжка Галини Вдовиченко «36 і 6 котів». Зараз всі направлені на психологію, бізнес-літературу. Я працюю в книгарні більше двох років, за цей час топ відчутно змінився. Тепер це дві-три художні, все решта — з розвитку.

Любомир: Крім бізнес-літератури, обов’язково запитають про любовний або детективний роман чи щось легке. Якщо з дитячої літератури —  тут залежить від віку. Наприклад, на 7-8 років, просять порекомендувати щось, щоб дитина читала. А щось складне або серйозніше —  дуже рідко просять поради.

Читайте також: Вавилонський бібліотекар. Як Роман Малиновський творить книжкову цивілізацію у Франківську

Скажи мені, що ти читаєш — і я скажу, хто ти

Василь: У кожній книгарні є свій покупець і свої відвідувачі. Наприклад, на Мазепи приходить дуже багато батьків з дітьми, бо ми на першому поверсі і сюди зручно заїхати з коляскою. Тих, що знають, по що приходять, добре розбираються в книжках — небагато, зазвичай приходять з легким розгубленням в очах і просять порадити книжку. Важко зорієнтуватися, коли просять порадити на певний вік, оскільки кожна людина — особистість. Зазвичай даю рекомендації постійним клієнтам, а опісля — вони дають свій фідбек. Відгуки не завжди втішні, але всі реагують адекватно. Зробити загальний зріз людей, що до нас приходять, — складно, всі різні.

Єдине — за час роботи в книгарні на Мазепи ми точно впізнаємо людей, які шукають обмінник.

Любомир: Серед покупців бувають діти, які беруть комікси, батьки з малечею, бабці, які купляють для себе або дітей.

Розмови з клієнтами дуже надихають. Приємно, коли люди читали книжки, які можна обговорити. Після такої розмови покупець може порекомендувати ще одну книжку — а для нас це як ще один відгук. І її можна було б радити наступним клієнтам. Але іноді не вистачає часу поговорити, бо є й інші клієнти, яким треба щось порадити.

Любомир: Зазвичай книжки замовляють онлайн, коли точно знають, що саме їм потрібно. Багато клієнтів нам говорять, що замовляти онлайн — дешевше, але вони зазвичай забувають про вартість доставки і не враховують знижку в книгарні.

Василь: Я вважаю, що краще ознайомитися з книжкою в книгарні, ніж замовляти кота в мішку. Є також люди-естети, які оглядають обкладинки, папір, друк, розмір книжки. Такого в інтернет-магазині не зробиш.

Місто для книжок

Василь: Місія книгарень — це культурне просвітництво міста. Читання спонукає до розвитку.

Любомир: Чим більше книгарень, тим краще.

Я не вірю людям, які кажуть, що з книжок нічого не можна навчитися.

Василь: У Франківську зараз багато літературних майданчиків і платформ: Urban Space 100, «Промприлад. Реновація», Ваґабундо. У Вагабундо, наприклад, вашу презентацію може  промодерувати Юрій Андрухович. Ми стараємося вдосконалюватися, доганяти інших. Тепер орієнтуватися тільки на презентації книг — неправильно, бо вони починають себе вичерпувати. Потрібно працювати на лекціями, дискусіями, розмовами на основі деяких книжок, але говорити на більш глобальні теми.

Любомир: Можливо, зараз книгарня «Є», як культурний майданчик, втрачає, але літературний процес в місті від цього виграє, бо конкуренція змушує вдосконалюватися.

Читайте також: Косівський космос. Історія художньої майстерні «Коцюбинського, 10»

Що читають працівники книгарні

Василь: Раніше, крім художньої літератури я не читав нічого, згодом вирішив, що можу і хочу спробувати читати біографії, есеї. Скоро рік, як я почав читати комікси. Один з останніх —  «Персеполіс», комікс Мержан Сатрапі про ісламську революцію. Зараз читаю «Я —  Малала» —  історію дівчини, яка бореться за освіту спочатку для себе, а потім для всіх дітей. Щоб розслабитися, взяв збірку фентезі-оповідань «Брама» — люблю коротку прозу. В основному великі суми на книжки витрачаю під час Книжкового Арсеналу і Книжкового форуму. Але бувають місяці, коли дуже багато новинок, то можу витратити і по дві тисячі гривень на місяць разом із подарунками. Ще б встигав все читати.

Любомир: Я стараюся обирати різні книжки. Наприклад, зараз дочитую «Дівчинку з ведмедиком» Віктора Домонтовича, контроверсійного українського автора, тим не менше, у  нього дуже глибокі філософські і екзистенційні психологічні тексти. Закінчив також «Сніданок із Борджіа» П‘єра ДіБіСі —  останній, виданий Вавилонською бібліотекою роман, який за анотацією є трилером, де люди залежні від гаджетів. Тепер також читаю ще більше поезії, бо вона розвиває уяву. Щомісяця я складаю бюджет і витрачаю на книжки до 500 гривень. Хіба з Книжкового Арсеналу привіз 11 або 12 книжок. Але там були і подарунки.

Любомир: Книгарня моєї мрії — це та, де книжки, які я хочу прочитати,  перекладені українською мовою. Бо є видання, перекладу яких так довго чекати, що, мабуть, швидше мову вивчити і читати в оригіналі.

Василь: Хотілося б, щоб все залишалося як є або було краще. Бо працювати в книжковій сфері — це і є мрія. Маю бажання присвятити себе книговиданню в державі, внести якийсь вагомий вклад в самий книжковий розвиток в країні, щоб в нас це виходило на кращий рівень.

Kufer
Вгору