Партнер:
Чому гуцули запрошують одне одного «на храм»? Для чого на одяг наречених чіпляють дзеркальця? Як готують справжніх сирних коників? Так багато питань і так мало відповідей. Проте «Куфер» разом з першою українсько-румунською онлайн-галереєю про культуру гуцулів «Жити (з) мистецтвом» спробує зробити гуцульську культуру трохи зрозумілішою всім.
Громадити
згрібати сіно та скидати його на копицю
Гуцули звикли до домашньої сметани, масла, сиру та молока. Саме тому багато сімей і сьогодні тримають худобу. А щоб тваринам було, що хрумкати зимою — ґазди ще влітку «роблять сіно». Та чи знали ви, що роблять це вони цілою громадою сусідів? Спочатку одному громадять, потім — другому. З собою до роботи гуцули беруть розвід — розбавлене водою варення, та гуслянку — традиційний кисломолочний напій, якими втамовують спрагу.
Храм, храмувати
свято, святкувати
Релігійні свята гуцули святкують часто та пишно. Всією родиною йдуть на богослужіння до церкви, опісля — організовують ярмарок та забави. Смакують домашні сири, приготоване на вогні м’ясо та буженицю (копчену шинку домашнього приготування). Також можна запросити «на храм», себто на святкування дня народження або ж дня ангела.
Сирні коники
найкраще, що можна зробити з сиру
Історія виникнення сирних коників — це справжня високогірна романтика. За легендою, шматок сиру впав у гарячу воду і став м’яким. Це помітив пастух та зліпив сирного коника. Після піврічної розлуки (навесні чоловіки з худобою піднімалися на полонини та поверталися восени) він подарував його своїй дружині.
Марія Петрів вже 33 роки ліпить сирних коників майже щодня. Тонкощі в цій справі є — ліпити потрібно швидко, поки сир теплий, та й сам він має бути правильний, бо з перекисшого або недокисшого м’який сир не вийде. Та й закріпити коника потрібно в розчині води та солі.
Набуватися
весело святкувати
А що може веселішим та колоритнішим за гуцульське весілля, святкування якого може тривати до тижня. До столу готували головний атрибут свята — картопляний хліб боришник. Одяг молодих розшивали блискучими бусинами, а деколи навіть і маленькими дзеркальцями. За віруванням, це захищає пару від злих слів та думок. Наче, вони відбиваються від люстерок та повертаються до власника.
Ружа
орнамент у вигляді троянди
Його використовують у різьбі на скринях, рахвах (дерев’яних шкатулках) та інших ужиткових речах. Ружа символізує нескінченність, циклічність.
Ружа, наприклад, можна побачити у різьбляних візерунках родини Стринадюків.
Банувати
сумувати (за кимось)
«Казала-м ти, легінику, та й буду казати:
Не бери ня, молоденьку, — будеш банувати.
Ой будеш ти банувати, будеш банувати,
Та як будеш у суботу сам сорочку прати»
з гуцульської пісні «Та ти, дівко, подівочиш…»
І хто, як не гуцули, вміють щиро романсувати — закохуватися. Та й серед гір бувають пристрасті, не дарма коханця чи коханку гуцули називають любас або ж любаска.
Трембітати
грати на трембіті
«Трембітонька грає, ватра ще палає,
Легені до рана танцюють аркана,
Танцюють аркана легені до рана».
з гуцульської співанки «Аркан дрібний»
Завдяки трембіті гуцули спілкувалися між собою на відстані. Уявіть собі, що звук цього інструмента міг передати повідомлення про те, що загубилися вівця чи попередити про зміну погоди. Сьогодні ж у Верховинському районі досі звучить трембіта, та повідомляє вона тільки сумні вісті — смерть односельця.
Дримба
щипковий музичний інструмент, на якому грають вставляючи його між зубів та який використовує резонанс ротової порожнини
«А я собі дримбу куплю,
аби-м була боса,
дримба мені задримбає коло мого носа».
з пісні «Гей, на високій полонині»
Маржинка
худоба
В Карпатах до свійських тварин ставляться з ніжністю, оберігають від злих духів та ніжно називають її маржинкою. Для собак також є своя назва — катюги. А ось діалектизм когут, себто півень, поширився далеко за межі Гуцульщини.
Гуцульський одяг
Гуцульський одяг приваблює погляд своїми барвами та багатошаровістю. Тут тобі на ногах сподні, на голові баршівка, на плечах сардах. А ось що воно таке і як його носити читайте далі:
- сардак — кожух, верхній чоловічий одяг;
- баршівка — вишитий чоловічий фетровий капелюх;
- сподні — штани;
- тобівка — чоловіча сумка через плече;
- дукати — австрійські монети, нанизані на нитку та скріпленні між собою у вигляді намиста (жінки використовують як прикрасу на свята та весілля);
- бартка — топірець на довгій ручці з молоточком на обусі;
- череси — чоловічі широкі пояси (виготовлення одного такого поясу може тривати до місяця).
Черес одягають поверх сорочки. Подейкують, що в Олекси Довбуша було аж 12 пряжок на поясі. Опришки використовували цей елемент одягу для захисту внутрішніх органів у боях, а ось у повсякденному житті такий пояс захищав м’язи спини при фізичній роботі. В ширину він може бути від 20 до 45 сантиметрів.
Якщо Ви раптом опинитесь в селі Бабин Косівського району, то ми радимо Вам завітати до особистого музею Богдана Петричука. Колекцію гуцульського одягу Богдан почав збирати в 13 років, забравши вишиті сорочки у сусідки, яка хотіла їх спалити. Його місія — зберегти те, що вже майже втрачено. Це і орнаменти, які в кожному селі відрізнялися, і речі побуту: старі скрині, килими, ліжники, тарелі, ікони, коралі, сардаки, кептарі.
Гуцульська географія
Якщо після цього тексту ви відчуєте нестримне бажання вирушити в мандрівку Карпатами, ось слова, які треба знати для подорожі на Гуцульщину:
- чеч — потік;
- баба — гора, височина;
- багна, багно — болото;
- бескид — гора, скала;
- бульбона/ бульбоня — глибоке місце ріки;
- буркало/ чуркало — джерело;
- гоц — водоспад;
- кичера — гора покрита лісом;
- осік — ліс на крутій вершині;
- плай — лісова стежка у горах, гірська місцевість;
- полонина — високогірне пасовище, місцина на горі без лісу.
Наприклад, письменник та видавець Василь Карп’юка радить у своєму рідному селі Брустури піднятися на три гори: Брусний — скеляста та вкрита лісом, Кичера — гола та широка та Буковець — найближча до батьківської хати Василя та перша полонина в Брустах. Там можна збирати гриби та лохину.
P.S.
Більше про культуру Гуцульщини можна дізнатись завдяки проєкту «Жити (з) мистецтвом». В одній онлайн-галереї зібрані історії про культуру та мистецьку спадщину гуцулів від Заходу України до півночі Румунії, які повпливали на розвиток і формування сучасного мистецтва України та світу.
