Три історії Різдва. Репортаж з франківської коляди з «Пенсією»

Ось вже понад дві тисячі років християнський світ радіє з нагоди Різдва. Кожен, звісно, робить це по-різному. В Україні народження Божого Сина зустрічають з колядками.

У пошуках різдвяного дива, якому не завадить не різдвяна погода, редакторка «Куфера» вирушила на дві коляди поспіль. І ось що з цього вийшло.

Усі історії, які розповідають на Різдво, чимось подібні між собою. Мабуть, справа у тому, що сама історія Різдва не дуже міняється останні дві тисячі років: десь там, у далекій землі, народилась незвичайна дитина, яка обов’язково врятує світ.

Проте кожного року цю історію повторюють один одному, ніби й справді сталась новина. 

Чи щось міняється в ній?

Історія перша: подорож

Небо і Земля, Небо і Земля нині торжествують.
Ангели й люди, ангели й люди весело празнують.

«Аааааааа!», — несміливо волає кілька десятків людей на «Промприладі». Тут щойно завершився дитячий вертеп від «Доброго табору», що його вчетверте влаштовувала «Дрібнота», тож довкола панує легке сум’яття: поміж баром та стільцями блукають батьки з дітьми, хтось забирає верхній одяг і готується йти на вулицю, хтось навпаки йде ближче до імпровізованої сцени в очікуванні другої, дорослішої, коляди.

Читайте також: Коляда рішає: карпатські, джазові та театральні колядки

«ААААААА!», — лунко виспівує (викрикує?) Ярема Стецик. Так починається коляда від «Пенсії».

«Пенсія» — це і «пост-панк-проєкт», і «панк-терапія», і «хоровий оркестр», і «гурт без складу, зате з репетиціями». Утім, дати вичерпний опис, що таке «Пенсія», лише словами справді важко. Певно, тому, що цей проєкт занадто мінливий, багатоголосий і дещо незручний: щоразу тут можуть співати й грати інші люди, усі дуже гучні й не завжди попадають в ноти, співи більше схожі на крики, а танці — на гоцання.

І саме так, під гаслом «Волаймо і Бога прославляймо!», Франківськ, «Пенсія» та «Куфер» зустрічають четвертий день Різдва.

Ярема Стецик не вперше кличе усіх охочих йти колядувати містом: шостий рік поспіль містом йде веселий натовп колядників, які гучно повідомляють зустрічним про те, що Син Божий народився.

Але спершу треба розспіватись, бо жоден хорист не співатиме без підготовки. «Промприлад» повниться звуками: усі дружньо пригадують слова колядки «Добрий вечір тобі». Десь з п’ятої спроби зала розкрикується до задовільного рівня гучності. Долучаються музиканти — і ось натовп повільно лине до коридору, не припиняючи співати.

Так, без упину, ми співатимемо наступні дві години: крокуючи вперед і повторюючи історію про те, що землі треба радіти, а господарям — застеляти столи і чекати на три свята у гості.

Коляда — це завжди трохи подорож, адже колядники не стоять на місці, а йдуть від хати до хати, співаючи під вирізаною з паперу яскравою зіркою та славлячи новонародженого бога. Тож і ми йдемо: з «Промприладу» по вулиці Сахарова, далі звертаємо на Коновальця і доходимо до храму Зіслання Святого Духа.

Це 11 січня і трохи ніяково співати колядок, коли на тебе падає дощ.

Утім, співати колядок у храмі, де священники підспівують і виносять колядникам печиво — світло.

Ми виходимо і йдемо далі, по Коновальця, у бік центру. Кільком десяткам людей, що знову і знову повторюють одну й ту саму колядку, підморгують неонові вітрини та зустрічні маршрутки. Перехожі проходять повз. Хтось згадує, що у цей час в центрі міста готують рекордно великий банош. Хтось перепитує, чи будемо ми співати іншу колядку. «Добре, що цю, бо цю я знаю», шепочуть у відповідь.

Співають діти, співають дорослі. Барабан тримає ритм, гітара додає жвавості, труба — джазу.

Коляда — це подорож ще й тому, що Марія та Йосип були бідними подорожніми. Історія Різдва могла б виглядати геть інакше, якби вони не поїхали до Вифлеєма, щоб взяти участь у всеімперському переписі.

Історія друга: новина

По всьому світу стала новина:
Діва Марія Сина родила.
Сіном притрусила,
В яслах положила
Господнього Сина

Парадокс Різдва: це новина, яка постійно повторюється.

Дощ посилюється. Колядники непомітно втрачають свій запал. Та варто вийти на Стометрівку, як від арок стає світліше і співати стає легше. Перехожі зупиняються, дістають телефони і починають підспівувати.

Дивіться також: Зима в місті. 30 атмосферних фото святкового Франківська

З точки зору християнського віровчення, народження Христа — подія, що постійно триває в часі. Як віра, що постійно оновлюється у серцях. З точки зору пересічного новопризначеного колядника, новина про народження теж постійно триває у часі, оновлюючись з кожним наступним куплетом.

Хода завертає до площі Міцкевича і прямує до ярмарку на площі Ринок. Людей небагато, як на суботній вечір. Більшість стоїть у черзі на ковзанку. Проте варто коляді зібратись довкола шопки, як біля нас починають зупинятись перехожі. Одна з бабусь просить заспівати «Небо і землю». Утім замість неї — «віршики» та знову колядки.

Дощ падає вже дуже неделікатно. Пахне глінтвейном і шашликом. Славімо, славімо господню невістку!

Повідомляючи новину про Сина, не забувайте про Матір.

Історія третя: дитя

Світ врятує це немовля,
Запалає в небі зоря.
Ой, сталось диво,
Ой, Бога Сина принесла Марія.

Усе починається і закінчується однаково — з дитини.

Дорогою до Палацу Потоцьких, де має закінчитись ця коляда, згадую вертеп, з якого вечір почався — себто, дитячий. Його темою були «супергерої, які прийшли на день народження рятівника світу» (і це точно єдиний можливий кросовер героїв DC, Marvel, міфології та Біблії). Ці діти — різного віку, у різних костюмах — співали пісень та читали вірші про народження чудесної дитини, а їхній вертеп збирав гроші на лікування іншої, звичайної, дитини. І це дитяче Різдво мало більше сенсу, ніж зазвичай мають дорослі.

Ви ніколи не думали, як дивно виглядають троє царів на дитячому дні народження?

І які дивні подарунки вони принесли дитині (адже що ти будеш робити з золотом, смирною й ладаном, коли твоїй родині довелось ночувати у стайні, ще й з новонародженим малям на руках?).

Читайте також: Різдво як спосіб пережити зиму: борщ з вушками та читання книжок вголос

Звісно, християнський канон Різдва мало уваги звертає на те, що окрім того, щоб бути Царем, божий Син був простою дитиною. Згідно з цим каноном Богородиця народила дитя безболісно й не втративши цноти, і про диво це провістила на весь світ зірка, і побачили цю зірку пастухи і прийшли вклонитись Сину Божому, а потім і троє царів-волхвів прийшли із дарами вклонитись йому як царю, і так увесь світ дивився у бік Вифлеєму і радів останні 2020 років. Та у нас є колядки, які розповідають цю історію трошки по-іншому. У них Марія сповиває свою дитину так, як це робить звичайна мама, а вже потім радіє з усім світом.

«Пенсійна» коляда поволі добігає кінця. У подвір’ї Палацу Потоцьких малолюдно, та гостей тут явно чекали. Хтось дістає мегафон, та він не потрібен: на останніх колах вже не звертають уваги на дощ чи захрипле горло, просто починають співати ще гучніше.

Якщо сенс Різдва полягає у тому, щоб всі почули твою добру звістку, то Франківськ точно дуже старався.

Насамкінець колядники ходять колами довкола шопки. У центрі крутиться різдвяна зірка, її тримають діти.

Історія Різдва щороку виходить різна. Проте головне у ній завжди повторюється — диво.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Kufer

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Вгору