Папір на вимогу. Ґонзо-репортаж з громадських туалетів Франківська

Наш репортер Валентин Перуз разом з фотографом Юліаном Воробйовим продовжують досліджувати місто і спостеріати за його, так би мовити, закулісним життям.

Репортаж з місць, куди ми всі час від часу зазираємо, платимо від 3 до 5 гривень за усамітнення і звідки тікаємо якомога швидше — з громадських туалетів.

«Тому шукачеві, котрий ще не знайшов свою стежку, – легко її підказати. Хоча треба пам’ятати й про те, що слабкий може запросто зірватися зі стежки. І той, хто поки що дрібна душа, – втече від труднощів».

Дао де цзін, глава 64.

Для чого взагалі писати репортаж з туалетів? Я не збирався оцінювати їхній стан, не планував нічого в цю історію принести і нічого з неї винести. Просто хотів пройти цей шлях, цей туалетний дао.

Перший туалет в списку — так звана модульна вбиральня на вулиці Грушевського між «Десяткою» та «Люм’єром». У ній немає касирів, тому щоб зайти, треба запхати гроші в дірочку. Дірочка з’їдає мої нещасні 5 гривень, але двері не відчиняє. Хоча я зробив все згідно з інструкцією.

За цей туалет несе відповідальність директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайло Смушак, який у 2016-2018 роках займався програмою розвитку мережі громадських вбиралень в Івано-Франківську. Можливо, зараз тут працює його приймальня і просто потрібно було записуватись заздалегідь.

Модульний туалет на «Валах» не показує взагалі ніяких ознак життя, на відміну від свого близнюка на Грушевського. За туалетом навалені дві купи. Я не надто орієнтуюсь, але судячи за величиною — вони не собачі. Хочеться вірити, що ті, хто їх зробив, мали позицію. Що це був маніфест, своєрідна підтримка всіх обманутих і скривджених. Хочу вірити, що автори хотіли сказати нам: «Ви не одні», що це не просто акт дефекації.

Туалет в ТЦ «Ідеал» зустрічає оголошенням «Шановні клієнти! Перед тим, як оплатити користування туалетом, будь ласка, перевірте, чи все відповідає вашим вимогам».

Моїм вимогам відповідав би відчинений туалет, але і тут нас спіткало фіаско.

Туалет прямо під носом в державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області — це портал, який має два виходи і два входи. Через один з них можна опинитись на ринку і купити собі, скажімо, файні мешти (такі, щоб зразу було видно — оцей хлоп наглядає за сільським господарством). Через інший — повернутись назад, до держінспекції, з мештами і абсолютно порожнім сечовим міхуром.

Заходячи в цей портал, відвідувачка закриває носа курткою. Касирка відриває шматочки туалетного паперу і акуратно складає перед собою на стіл. Якщо заплатити 3 гривні за відвідини туалету, можна взяти й собі шматочок паперу.

У смітничку чоловічого туалету лежать кілька флаконів по 50 мл з-під горілки. На виході можна занюхати цвіт вишні, але він не рятує.

У мами з дитиною дилема — треба змінити підгузок. Одна з продавчинь стихійного ринку, що працює біля вбиральні, каже: «Може, ви підете в «Надію», там не смердить?» «А точно, там чистенько», — відповідає заспокоєна мама.

Громадський туалет в ТЦ «Зебра» стоїть на шляху до кафе «Підкова», мов шлях до фортуни. Дорогою туди треба бути обережними — прямо на краю першої сходинки надщерблена плитка. Невдало ставши на неї можна впасти і зустрітись вже не з Фортуною, а з Оркусом.

Цей туалет відносно чистий і без запаху. Його ціна — 5 грн. І ці дві гривні зверху того варті.

У кінці залу стоять звідкись вирвані і приперті до стіни двері. Про всяк випадок я постукав, але ніхто не відчинив. Куди вони вели до того, як опинитися тут? «Це просто двері, просто двері в туалеті, які безцільно стоять, чого причепився?», — відповідаю сам собі.

Наступний в черзі — туалет-ветеран біля фонтану. Хоч я й народився у Франківську, але жодного разу не бував у ньому до цього. І, напевно, нам пощастило застати не найгірший його час.

Приміщення добре сконструйоване під туалети: тут не треба йти довгою кімнатою, якщо перші пісуари й кабінки зайняті. А ще у крані є тепла вода.

Самотній чоловік видає звуки полегшення. Або насолоди. Юліан фотографує. Чоловік виходить і каже касирці: «Я вам скажу — різні люди є».

Туалет в парку Шевченка, що розташований неподалік від сцени, на якій відбувається гучний фестиваль «Мелодії парку», зазвичай зачинений. Довкола нього кружляє якась містика. Та один раз, рік тому, я мав змогу ним скористатись — ще й безкоштовно. Я просто забіг і, не помітивши касирку, почав використовувати приміщення за призначенням. Коли закінчив, розвернувся і помітив жінку. «В нас тут платно», — сказала вона.

За обслуговування парку Шевченка, й туалетів у ньому, відповідає комунальне підприємство «Центр розвитку міста та рекреації». Відповідає, але не атвічає. На сайті КП немає жодного контактного номеру.

Рухаємося до ще одного паркового туалету — того, що біля тиру. При вході нас зустрічає привітна жінка з собакою, а в туалеті — йоржик, який чомусь стоїть під умивальниками. Після нас забігає переляканий чоловік. «Я аж звідти біг», — пояснює він пізніше касирці.

Розпитуюсь в тієї ж касирки, чи є якийсь телефон в «Центру розвитку міста та рекреації» і чому туалет біля сцени зачинений. Жінка розповідає, що там зараз ремонт, бо старі труби треба міняти. Кажу, що можна було б залишити якесь оголошення, що туалет на ремонті.

«От там на озері зараз туалет відкритий, там сидить чоловік, йому і скажіть. Геннадій Миколайович. І нехай він там, цей самий, ну…», — відповідає на це касирка.

В озерному туалеті замість Геннадія Миколайовича зустрічаємо жінку.

Питаюсь: а де Генадій Миколайович? В ході подальших пошуків виявиться, що він вже пішов додому.

Це — найменший громадський туалет в місті, зате з видом на озеро. На підвіконні — стос газет, найсвіжіша з яких має заголовок «Перед вибором». Так, ви можете зробити це перед вибором. Можете після вибору. Хтось робить це під час вибору, прямо в кабінках для голосування. Газеткою можна скористатись, якщо ви забули попросити в касирки туалетний папір.

Практично у всіх туалетах діє система «папір на вимогу», зрідка вам його запропонують при оплаті послуги. Можливо, досвідчені касирки навчились визначати на око — ця людина йде по-маленькому чи по-великому.

Туалет, з якого починається місто, — туалет залізничного вокзалу. Це перша вбиральня, в якій стоять вазони (і їх досить багато). Ще тут є три пісуари і три пронумеровані кабінки. Кабінка №1, кабінка №2, кабінка №3.

Я довго думав, кому потрібна така увага до деталей, але потім зрозумів — певно, тут дуже зручно залишати закладки:

— Де товар, Джонні?

— В Івано-Франківську, чоловічий туалет на вокзалі, третя кабінка, в зливному бачку. При собі май готівку, вхід в туалет 4 грн.

На касі висить роздрукований віршик, який прошу Юліана сфотографувати. «Всім так подобається, всі фотографують», — реагує на це касирка. «То ви придумали?». «Начальство», — каже вона, всміхаючись. «Всім дуже подобається, всі фотографують».

Туалет неподалік від перону теж зустрічає віршем. Тут навіть є пандус, а всередині — дерев’яна підставка, щоб чистити взуття. Таку я бачу вперше. Попри цей приємний бонус, туалети тут старі, без унітазів. На підвіконні, біля вазону з квітами, лежить флакончик з-під коньяку. На дні ще навіть трішки залишилось, що дивно.

«Допивайте свій коньяк, швидкий поїзд №666 Івано-Франківськ — Івано-Франківськ відправляється через 5 хвилин». 

Неподалік від автовокзалу, навпроти якогось центру з пошуком роботи за кордоном, є ще один туалет, теж за 4 грн. Це — найкращий варіант, якщо вам потрібен туалет у вокзальному районі. І тут вперше за всю нашу туалетну мандрівку нас зустрічає касир-чоловік.

Хто вони, касири й касирки громадських туалетів? Символи спокою і терпіння. Можливо, найтолерантніші й найбільш розуміючі люди в світі. Чи, може, вони просто байдужі до всього? Ніхто з них не питав: «А що ви тут фотографуєте і хто ви взагалі такі?» Ніхто не казав: «У нас не можна фотографувати».

За декілька днів від початку подорожі ми повертаємося до туалету, який був закритий на ремонт, щоб подивитись, чи залишив хтось повідомлення про це. Але туалет вже відкритий. Оголошення оголошує час його роботи з 12:00 до 20:00 (крім понеділка). З туалету лине запах свіжої фарби.

В останній день нашого шляху на вулиці Валовій відкрили модульний туалет вартістю у 965 тисяч гривень. Саме той, який у перший день стояв без ознак життя. І я вже біжу ним скористатись. Сподіваюсь, цього разу мої 5 гривень задовільнять дірочку для прийому купюр.

Kufer
Вгору