Чи звертаєте ви увагу на будинки, повз які проходите щодня? Якщо ні, то дарма: за їхніми брамами та стінами можуть ховатись як незвичайні деталі, так і ціла історія архітектури. Треба просто знати, куди дивитись.
Чому не варто недооцінювати сірі будинки без ліпнини і барельєфів, пояснює архітекторка Анастасія Обрізків. А заодно вона влаштувала для «Куфера» цілу екскурсію.
Якщо ви живете у Франківську, то, напевне, любите гуляти містом чи показувати центр своїм гостям чи туристам. Проте, місто це невелике (всього 83,73 км², на хвилинку) і показувати людям, які приїхали вже не вперше, по енному колу Сотку, площу Ринок і Бастіон якось не хочеться. Не кидайте камінням — звісно, у Франківську багато цікавих локацій, але для їх відвідування багато часу не потрібно, вистачить дня-двох, або й пари годин. Тому хочу запропонувати альтернативний маршрут, який би охопив і всім відомі місця Франківська, і був би дещо тематичним.
Ця прогулянка — спроба привернути увагу до архітектури міжвоєнного періоду, коли Станіславів був у складі Польщі (1919-1939 роки).
Часто чую жарт, що архітектурних стилів є три: історичний, коробки й сучасний. Я маю на увазі ті самі «коробки» — без рясних карнизів, маскаронів, рядів балясин на балконах та візерунчатих дверей.
Одного разу в соцмережі поділилась фотографіями будинків з Купчинського. Це вулиця, що поєднує Вовчинецьку і Тарнавського і забудована саме в стилі польського функціоналізму. До одного з тих фото отримала повідомлення: «це що, Франківське гетто?»
Аскетичність форм та кольори будівель міжвоєнного періоду не на всіх справляють хороше перше враження, враховуючи наданий часом шарм. Тим не менш, я завжди вважала архітектуру часів Польщі надзвичайно цікавою та унікальною. Тому, маю на меті трохи висвітлити цю тему і, можливо, хтось змінить свою думку.
Стиль цих «коробок» — функціоналізм: чистота та лаконічність геометричних форм, всі форми обґрунтовані функцією і конструкцією будівлі. Без зайвих прикрас.
Як сказав засновник функціоналізму, американець Льюїс Салліван: «form follows function», тобто форма слідує за функцією.
Дивлячись на ситуацію 1919 року, коли повоєнна економічна ситуація була не в найкращому стані, доцільно було зводити досить стримані будівлі, які б виконували певну функцію і мали належний вигляд, тобто, відповідний тому часу, коли їх будували.
На відміну від австрійських багатих кам’яниць, будинки міжвоєнного періоду мали стримані та аскетичні фасади. Вони вирізнялись покращеними плануваннями, вентиляційними та каналізаційними системами. Деякі будинки вже були оснащенні холодильними камерами, мали свою котельню, відповідно обігрівались від централізованого опалення, проводився газ. Також в під’їздах встановлювали ліфти, а деякі будинки навіть мали системи на кшталт сучасних домофонів. В народі раніше ці будівлі називали американськими (що й не дивно, згадуючи звідки засновник цього стилю).
Хто плутає ці будівлі з радянською житловою архітектурою та «хрущовками» (серйозно?), то варто зауважити, що останні почали будувати у 60-х роках.
Будівлі міжвоєнної архітектури у Франківську не мають статусу пам’ятки архітектури, тому, поки у нас є можливість побачити їх без пінопласту, варто звернути на них увагу.
Оскільки більшість туристів приїжджають до міста залізницею, пропоную почати рухатись від вокзалу, а саме по вулиці Грюнвальдській. Вона починається і закінчується цікавими кутовими будинками. На самому початку — будинки з гофрованим карнизом — №14 та 16, розташовані на куті з вулицею Тимірязєва (можна позаздрити мешканцям другого поверху, що мають шикарну терасу).
Через дорогу від нього — №21а, житловий будинок з характерними рисами функціоналізму: вхід в під’їзд без сходів чи з однією сходинкою, лаконічні двері з невеликим віконцем над ними, будинки в середньому мають 3 поверхи, відкриті балкони з металевим геометричним огородженням.
Далі вулиця Грюнвальдська,15 — в 1938 році тут мав розміщуватись штаб військового гарнізону. Також тут є житловий блок, де, власне, розміщувались керівники штабу. Радила б приділити цій будівлі більше уваги.
Двері — дерев’яні з металевими решітками, збоку розташовані кріплення для прапорів, а зверху — номерний знак з назвою вулиці, що, ймовірно, раніше підсвічувався. Карниз над першим поверхом подібний до того, що на будинку №14.
На бічній вулиці збереглось цікаве мощення — трилінка (шестигранні бетонні плити з заповнювачем — шматками базальту, винайшов Владислав Трилінський, від чого і походить назва). Також цікавий задній двір з різними деталями огородження. Якщо вдасться зайти всередину і подивитись на ліфт ще тих часів, то зробіть це.
Якщо пройти на сусідню вулицю Толстого, побачимо будинок №1.
Тут окрім будинку варто звертати уваги і на форму бордюрів, мощення, матеріал, з якого все виконано, дощові ринви входять прямо в каналізаційну систему, форма дощоприймальних решіток. Все варте уваги.
Сама будівля зводилась як житло для службовців дирекції залізниць. До речі, це був найбільший житловий будинок в місті до 1960-х років (привіт тим самим «хрущовкам»). Фасад навіть має деякі декоративні елементи, що насправді не дуже властиво тогочасним будівлям, але у кожного правила є винятки. Окремо прошу звернути увагу на дах і вентиляційні канали, а також на незвичне відкривання вікон.
Біля скверу на Грюнвальдській, а саме на самому початку вулиці Донцова є ще кілька житлових будинків: №2 (акуратний симетричний будинок), №4, №6, №8 (зверніть увагу на вікна над головним входом — вузькі стрічкові на всю висоту будинку) та №10.
Наостанок на Грюнвальдській варто поглянути на будинок під номером 4: лаконічний симетричний фасад, хоча можна поспівчувати його першому поверху, що перекваліфікувався у різні магазини. І подивитись на кутовий будинок №2, що межує з вулицею Гаркуші. Будинки між собою поєднані лінією карнизу будинку №4, що продовжується по фасаду будинку №2. Над карнизом розташований додатковий поверх, підкреслюючи завершення (або початок) вулиці. Зазвичай кутові будинки мають цікаве планування сходових кліток, сходів, внутрішніх дворів, то ж як матимете нагоду заглянути всередину – користуйтесь.
На розі Грюнвальдської та Гаркуші ще можна звернути увагу на будинок №5 та №5А. Хоч і двері в під’їзд замінили, і балкони замурували, слід зауважити поверховість та як використані карнизи будинків. Це одна з особливостей архітектури міжвоєнного періоду та розумного проєктування — пов’язати поверховість існуючих та нових будинків. Тут триповерховий будинок часів Австрії з однієї сторони та чотирьох поверховий з іншої (зауважу, що висота стель там понад 3 м). І нова будівля ідеально поєднала дві сусідні між собою.
Наступна вулиця — Франка. На її початку розміщуються пара житлових будинків — №46, №44, яким не судилось зберегти свій початковий вигляд до наших днів. Їхні балкони тепер наглухо зашиті — всі рятуються від холоду як можуть.
Вигляд будинку на розі вулиці Павлика — прекрасний: ритмічні кутові балкони з огородженням геометричних форм.
До речі, вулиця Павлика теж варта уваги, якщо є бажання поглянути на 2-3 поверхові житлові будинки. Особливо цікаві «сучасні» модифікації: дахи на заокруглених балконах останніх поверхів, добудова ще одного поверху над дахом та утеплення, яке впливає на вигляд будівлі.
Паралельна до неї вулиця Коперника теж має достойні приклади польського функціоналізму. Один з них — будинок №32. Над входом є ряд вікон під’їзду, двері — дерев’яні з великою ручкою та декоративною решіткою, а на кутах дому — балкони з закругленою формою, що теж дуже характерні для будинків того часу. Всі металеві деталі надзвичайно тонко поєднані між собою.
Будівля по Франка, 30 — у 1925-26 роках тут працювала Каса хворих, зараз тут розташована поліклініка №3. Якщо є бажання, можна зазирнути всередину. Тут є цікаві сходи, поручні, вітражі, підлога. Інтер’єр та планування будівлі однозначно варті уваги. Зауважу, що ліхтарі на фасаді «чужі», іншого часу, скоріш за все наші любі 2000-ні.
Якщо вже говорити про «медичні» будівлі, варто також звернути увагу на будівлю на Франка, 17 — це колишня клініка Гутта, споруджена у 1926 році. Це, напевно, перша і остання будівля 20-30-х років з таким рясним декором фасаду. Наразі тут розміщується обласний фтізіопульмонологічний центр.
Навпроти є ліцей №3 та кілька житлових будинків — №12, №12а. Тут, окрім цікавих балконів, дверей та вікон сходової клітки, варто звернути увагу на круглі вікна (вікна ілюмінатори), що ще часто зустрічатимуться у житловій архітектурі функціоналізму.
Тепер звертаємо на вулицю Драгоманова і насолоджуємось житловими будинками міжвоєнного періоду. Не буду детально розписувати їхні номери, їх точно видно. Варто приділити увагу дещо іншому. Якщо перед будинком є достатньо місця для розташування хідників та озеленення — все виконано у дуже лаконічному витонченому стилі: форма металевих огороджень, заокруглення на вході в під’їзд. Якщо ви опинились тут в жовтні, то вам страшно пощастило.
Далі повертаємо на вулицю Грушевського і рухаємось у зворотному напрямку, до будинку №18/19. Дорогою варто звернути увагу на будинок №17, який має стрілчасті вікна та оформлення вхідної групи. Будівля на розі Мельничука та Грушевського — це колишній Будинок союзу польських залізничників та Будинок офіцерів, що був зведений у 1927 році за проєктом Тадеуша Ковальського. Будівля поєднувала в собі і громадську, і житлову функції: на перших поверхах розташовувались магазини та ресторан, а на другому — конференц-зал, вище — житло. На самому куті будівлі зверху розташовувався оглядовий майданчик, хоча інколи вважають, що там був купол.
Далі повернемо на площу Міцкевича, до філармонії. Попередня будівля філармонії була зруйнована, тому 1929 завершилась реконструкція за проєктом Станіслава Трелі. В новому проєкті відсутня баня, декорований портик, натомість з’явився масивний балкон та присутній мінімалістичний декор, що увінчує карниз будівлі. Подібний декор можна деколи зустріти в елементах оздоблення фасадів навіть житлової архітектури польського періоду.
Далі через сквер Міцкевича можна пройти до Вічевого майдану. Там знаходиться один з найяскравіших прикладів будівель функціоналізму — поштамт. Ні, не той високий. Шукайте головний вхід до пошти.
У свою чергу це є останньою громадською будівлею, що була зведена за час Польщі у стилі функціоналізму за проєктом Богдана Ляхерта. Часто будівлю порівнювали з в’язницею, через відсутність вікон та грубі форми. На першому поверсі розміщувались приміщення обслуговування клієнтів, а також у будівлі було й житло для директора пошти. До речі, праве крило добудували вже в 1968 році, а разом із ним і 8-поверхову будівлю.
Від поштамту краще рухатись далі до вул. Бельведерської — на її початку, ніби ворота, є заокруглені будівлі, що направляють вулицю і рух (далі по вулиці теж є кілька дуже симпатичних будівель). Також недалеко, на вулиці Лесі Українки (будинки №1, №3, №5, №7) — цілий квартал забудови польського періоду, а всередині — зелений затишний внутрішній дворик.
Оскільки ратуша — один із символів Івано-Франківська, варто приділити увагу не лише її оглядовому майданчику, а й її формі та стилю. Щодо стилю, то джерела дещо розходяться: від функціоналізму та конструктивізму до ар-деко. Архітектор — Станіслав Треля (той самий, що запроєктував філармонію). Одна з її особливостей — золотий купол, що не притаманний некультовим спорудам (позолотили його, правда, у 2000 році). Всередині зараз знаходиться краєзнавчий музей, а от не менш цікаве підземелля чекає на реставрацію.
Що ж, ми дійшли до самого центру Франківська із залізничного вокзалу і заодно переглянули кілька будівель стилю функціоналізм, чи як його часто називають — польський функціоналізм.
Маршрут можна продовжувати колами і лабіринтами, вишукуючи по кілька будинків на кожній вулиці, і їх впізнати насправді дуже легко:
- двері в під’їзд цікавих геометричних форм з латунною фурнітурою,
- відповідний декор,
- масивна ручка,
- відсутність сходів — зразу можна зайти в будинок (є, звісно й виключення),
- стрічкові вікна сходової клітки над вхідною групою,
- невеликі вікна круглої форми,
- балкони заокруглені на кутах,
- металеве огородження, що поєднується із загальним ритмом будівлі,
- виступаючі геометричні карнизи, що перегукуються з дашками над входом до під’їзду,
- лаконічний благоустрій (від форми дощових приймачів до типів мощення),
- цікаві деталі на кшталт номерних знаків чи ліхтарів, флагштоків.
Ще можна поглянути на колишню ремісничо-торгову бурсу 1937 року на вулиці Січових Стрільців, 37 авторства вищезгаданого Трелі, чи Будинок Просвіти Княгинина, зведений у 1930-33 роках на вулиці Галицькій, 40, а можна пройтись по Шевченка до колишньої вілли Маргожеса, зараз Будинку вчених.
Щодо Шевченка, то вулиця є прекрасним місцем для прогулянки, а особливо, якщо на меті є переглянути той самий польський функціоналізм. Будинки №2, №6, №6а (декор фасадів як на філармонії), трохи далі №23, №31 та №35, які продовжили фасадну лінію існуючої забудови, навіть враховуючи зміщений будинок №33, далі №43 (а там вже можна заглянути і на вулицю Крука, вона не розчарує).
Далі — №54а, де видно цікавий контраст будинків часів Австрії та Польщі, а особливо розмір дверей. Далі №59 та №60. В кінці вулиці Шевченка є ще декілька будинків нашої теми — №77, №79 (це й є вілла Маргожеса, але дещо вже модифікована) та далі №96.
Додам, що у Франківськ я переїхала лиш (або аж) 4 роки назад, і деякі будівлі, що достойні уваги могли оминути моє око, тож прошу доповнювати цей невеликий маршрут своїми знахідками чи додатковою інформацією про вищезгадані будівлі.
Гарної прогулянки!
Читайте також:
- Міські Мадонни. Фоторепортаж про каплички Івано-Франківська
- Як добре ви знаєте вулиці Івано-Франківська? Тест
- Камера часу. Як змінився Івано-Франківськ за 50 років
- Втрачені деталі. Франківськ, який не зберегли
Дякуємо, що дочитали до кінця! Якщо вам сподобалось, то ви можете підтримати нас і допомогти «Куферу» робити більше матеріалів.
